Рішення Європейського суду з прав людини про тимчасові заходи у справі російського опозиціонера Олексія Навального вибивається із загальної практики застосування правила 39 Регламенту. У РФ вже заявили про неможливість його виконання.

Загибель особи, що утримується в СІЗО, завжди викликає багато запитань. Але влада завжди знайде логічні пояснення і тілесним ушкодженням на тілі жертви, і дивному зникненню охоронців під час самогубства підозрюваного. У Страсбурзі такі аргументи можуть не сприйняти.

В липні 2014 року на телебаченні Нідерландів вийшло розслідування, присвячене проблемі проституції. Фрагмент відеозапису того, як 15-річній дівчині допомагають продавати сексуальні послуги в Інтернеті, стало приводом для відкриття кримінальної справи.

Схоже, процесуальна традиція автоматично продовжувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою аж до моменту винесення судом вироку існує не лише в Україні. Але така практика не завжди відповідає Конвенції.

Коли держава фактично вже надала людину соціальну допомогу, її перерахунок і і подальші спроби повернути виплачені кошти становитимуть втручання у права, гарантовані ст. 1 Протоколу 1 Конвенції.

Чи вжили державні органи належних заходів, які були їм доступні, для того, щоб пом’якшити, наскільки це можливо, негативні наслідки для заявника, які є наслідком відсутності доступу до матеріалів провадження?