Рекомендація CM/Rec (2019)6 від 16.10.2019

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

2 Березня 2020
|
244
|

Рекомендація
CM/Rec (2019)6
Комітету
Міністрів Ради Європи державам-членам
про розвиток інституту омбудсмена

(Ухвалено Комітетом Міністрів Ради Європи 16 жовтня 2019 року на 1357-му засіданні заступників міністрів)

Комітет Міністрів, відповідно до положень статті 15.b Статуту Ради Європи,

З огляду на те, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами з метою збереження та просування ідеалів та принципів, які є їх спільною спадщиною, зокрема, шляхом здійснення діяльності в сфері прав людини та основних свобод;

Схвалюючи вражаючий розвиток, який відбувся з моменту прийняття Рекомендації Rec (85) 13 щодо інституту омбудсмена в переважній більшості держав-членів Ради Європи щодо створення інститутів омбудсмена[1] на національному, регіональному та місцевому рівнях, в тому числі тих, які займається особливими тематичними питаннями;

Схвалюючи стабільний розвиток функцій інститутів омбудсмена, які вийшли за межі початкового мандату, який стосується неналежного управління та верховенства права;

Зазначаючи із задоволенням, що інститути омбудсмена зараз є важливою характерною рисою демократичного управління та відіграють ключову роль у захисті та просуванні прав людини і верховенства права в переважній більшості держав-членів Ради Європи;

Підкреслюючи великий потенціал інститутів омбудсмена в просуванні та захисті прав людини в Європі, не в останню чергу задля ефективного виконання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ETS № 5);

Визнаючи важливість постійної підтримки Радою Європи та іншими міжнародними зацікавленими сторонами інститутів омбудсмена та схвалюючи налагоджену співпрацю між Комісаром з прав людини Ради Європи та установами омбудсмена, а також їх мережами, як це передбачено в мандаті Комісара відповідно до Резолюції (99) 50 щодо Комісара з прав людини Ради Європи;

Далі визнаючи важливість співпраці між установами омбудсмена та їх різноманітними мережами, а також їх співпраці з Радою Європи та іншими міжнародними зацікавленими сторонами;

Беручи до уваги відповідні міжнародні тексти на підтримку розвитку та захисту інститутів омбудсмена[2];

Визнаючи різноманітність інститутів омбудсмена, яка відображає різноманітність країн та регіонів, які вони обслуговують;

Проте наголошуючи, що для будь-якої такої установи життєво важливо керуватися рядом основних принципів, в тому числі наступними:

– незалежність ;

– неупередженість, об’єктивність та справедливість;

– чесність і високий моральний авторитет;

– всеосяжний мандат;

– доступність ; і

– ефективність ;

Висловлюючи серйозне занепокоєння складними умовами праці, погрозами, тиском та нападами, з якими іноді стикаються інститути омбудсмена та їх співробітники в державах-членах;

Бажаючи вдосконалити Рекомендацію Rec (85) 13 щодо інституту омбудсмена, яка надалі буде замінена цим документом,

Рекомендує урядам держав-членів:

1. гарантувати впровадження принципів, викладених в додатку до цієї рекомендації, у відповідному національному законодавстві та практиці;

2. зміцнити інститути омбудсмена та уникати будь-яких заходів, які можуть їх послабити, і регулярно оцінювати ефективність вжитих заходів;

3. забезпечити, за допомогою відповідних засобів та дій – в тому числі, якщо це доречно, перекладу – широке розповсюдження цієї рекомендації серед компетентних органів влади та заінтересованих сторін;

3. перевірити, в межах Комітету Міністрів, виконання цієї рекомендації не пізніше ніж через п’ять років після її прийняття.

 

Додаток до Рекомендації CM/Rec (2019) 6

Принципи
розвитку інституту омбудсмена

I. Створення та основні характерні риси інститутів омбудсмена

1. Інститути омбудсмена повинні бути створені у всіх державах-членах. Вибір з одного або декількох цих інститутів повинна зробити кожна держава з огляду на її організацію, особливості та потреби. Ці інститути повинні бути безпосередньо та легко доступними для кожного стосовно всіх публічних послуг, які надаються. Особливу увагу необхідно звернути на осіб, які можуть не знати про існування інститутів омбудсмена, які можуть мати труднощі з доступом до інститутів омбудсмена або які можуть перебувати у вразливому становищі, такі як мігранти, особи, позбавлені свободи, особи з обмеженими можливостями або особи похилого віку і діти.

2. Держави-члени повинні забезпечити міцну правову основу для інститутів омбудсмена, бажано на конституційному рівні, та/або в законодавстві, яка визначає основні завдання такої установи, гарантує її незалежність та надає їй засоби, необхідні для ефективного виконання функцій як на національному, так і на міжнародному рівнях з урахуванням існуючих стандартів та рекомендацій щодо інститутів омбудсмена, зокрема Принципів захисту та просування інституту омбудсмана, прийнятих Європейською комісією за демократію через право Ради Європи (Венеціанська Комісія) 15 березня 2019 року та затверджених Комітетом міністрів 2 травня 2019 року.

3. Процес відбору та призначення керівника інституту омбудсмена повинен сприяти його незалежності. Кандидати повинні мати високий моральний авторитет і мати визнану компетенцію в галузі верховенства права, демократичного управління та прав людини. Повинні бути створені умови, щоб посада керівника будь-якого інституту омбудсмена не залишалася вільною протягом значного періоду часу.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб інститути омбудсмена працювали в сприятливому середовищі, яке дозволяє їм виконувати свій мандат незалежно від будь-якого постачальника публічних послуг, над яким вони мають юрисдикцію, ефективно та в умовах неупередженості, доброчесності, прозорості і справедливості.

5. Держави-члени повинні вживати ефективні заходи для того, щоб надати можливість інституту омбудсмана вимагати від всіх адміністративних органів та інших відповідних структур співпрацювати в їх діяльності, мати необмежений доступ до всіх відповідних приміщень, в тому числі місць позбавлення волі, та до всіх відповідних осіб для того, щоб мати можливість провести надійну перевірку отриманих скарг або інших питань, на які поширюється їх мандат. Інститути омбудсмена повинні також мати доступ до всієї інформації, необхідної для такої перевірки за умови можливих обмежень, які випливають із захисту інших прав та законних інтересів, та гарантувати конфіденційність даних, якими він володіє.

6. Держави-члени повинні надати інститутам омбудсмана відповідні, достатні та стійкі ресурси, які дозволять їм повністю незалежно здійснювати свій мандат. Інститути омбудсмена повинні мати можливість призначити власний персонал та гарантувати отримання ними відповідної підготовки.

7. Держави-члени повинні вжити всі заходи, необхідні для захисту інститутів омбудсмена від погроз та залякування. Будь-які випадки можливих репресій або залякування інститутів омбудсмена та їх працівників, або осіб, які співпрацюють або прагнуть співпрацювати з ними, повинні негайно та ретельно розслідуватися та винні особи повинні бути притягнуті до відповідальності.

II. Основні завдання інститутів омбудсмена

8. Держави-члени повинні забезпечити, щоб мандат, наданий інститутам омбудсмена, надавав їм можливість, зокрема:

а. вживати заходів за отриманими скаргами або за власною ініціативою для захисту будь-якої особи або групи осіб від неналежного врядування, порушення прав, неправомірності, зловживань, корупції або будь-якої несправедливості, викликаної постачальниками публічних послуг незалежно від форми власності, зокрема, надаючи суб’єктам права сприятливі позасудові засоби для сприяння вирішенню спорів між особами та постачальниками публічних послуг, які можуть включати, там де це доречно, посередництво;

b. захищати та просувати права людини та основні свободи, верховенство права та демократичне управління, в тому числі, за необхідності, за допомогою пропозицій змін до законодавства, судових процесів або інших засобів;

c. надавати рекомендації щодо запобігання або відшкодування шкоди в результаті будь-якої поведінки, описану в пункті 8.а, та, якщо це доречно, пропонувати адміністративні або законодавчі реформи, спрямовані на покращення роботи постачальників публічних послуг; у випадку, якщо останні не приймають або не застосовують подібні рекомендації, держави-члени повинні гарантувати, щоб інститути омбудсмена мали право, серед іншого, подавати звіт про таке невиконання до компетентного виборного органу, як правило, парламенту;

d. співпрацювати в межах свого мандату з місцевими, регіональними, національними та міжнародними заінтересованими сторонами та мережами, які працюють у пов’язаних або подібних сферах.

9. Держави-члени повинні брати на себе правове зобов’язання для всіх адресатів рекомендацій інститутів омбудсмена надавати обґрунтовану відповідь протягом відповідного строку.

10. Держави-члени повинні розглядати можливість надання інститутам омбудсмена повноважень, які дозволять їм виконувати функції, передбачені відповідними міжнародними конвенціями в галузі прав людини, наприклад, Національним превентивним механізмом згідно з Факультативним протоколом до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання та/або згідно з незалежним механізмом, передбаченим Конвенцією Організації Об’єднаних Націй про права осіб з інвалідністю, або для посилення таких повноважень, якщо це доречно. Якщо інститут омбудсмена має ці повноваження, він повинен мати доступ до достатніх ресурсів для розвитку потенціялу, який дозволяє йому ефективно виконувати свої функції; серед них повинен бути кваліфікований, досвідчений та підготовлений персонал.

ІІІ. Співпраця та діалог

11. Держави-члени повинні вживати ефективних заходів для того, щоб інститути омбудсмена як на національному, регіональному, так і на місцевому рівні мали можливість спілкуватися та співпрацювати з, зокрема:

а. інститутами-партнерами, якщо це доречно, за допомогою електронних мереж та обміну інформацією та практикою, а також шляхом регулярних зустрічей;

b. заінтересованими сторонами громадянського суспільства, зокрема, неурядовими організаціями, які повинні мати легкий доступ до інститутів омбудсмена;

c. іншими правозахисними структурами, зокрема, національними правозахисними установами та їх мережами, якщо це доречно, за допомогою спільно організованої діяльності;

d. міжнародними та регіональними організаціями, що працюють у споріднених або подібних сферах, зокрема, органами Ради Європи.

12. Держави-члени, які створили декілька інститутів омбудсмена, такі як регіональні, місцеві та/або спеціалізовані органи, повинні забезпечити належну, ефективну координацію та співпрацю між цими установами з метою сприяння спільній діяльності та уникнення дублювання гарантуючи те, щоб законодавство про інститути омбудсмена дозволяло та заохочувало таку співпрацю.

13. Держави-члени повинні заохочувати і фінансувати розвиток програм співпраці з Радою Європи для забезпечення постійного обміну знаннями між інститутами омбудсмена для того, щоб збільшити їх внесок в ефективну реалізацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших відповідних документів.

 


[1] Термін «інститути омбудсмена» використовується в цій рекомендації незалежно від статі для позначення таких установ, як омбудсмен, посередник, уповноважений парламенту, народний захисник, народний адвокат, уповноважений з прав людини, генеральний інспектор уряду, громадський захисник тощо.

[2] Дивіться, зокрема:

– Рекомендація Rec (97) 14 Комітету Міністрів державам-членам про створення незалежних національних інститутів сприяння та захисту прав людини;

– Рекомендація CM/Rec (2018) 11 Комітету Міністрів державам-членам щодо необхідності посилення захисту та сприяння простору для громадянського суспільства в Європі;

– Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи 1959 (2013) «Зміцнення інституту омбудсмена в Європі»;

– Рішення Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи 327 (2011) «Про офіс омбудсмена та місцеві і регіональні органи влади»;

– Принципи захисту та просування інституту омбудсмана («Венеціанські принципи»), прийняті Європейською комісією за демократію через право (Венеціанська комісія) на своєму 118-му пленарному засіданні (Венеція, 15-16 березня 2019 року);

– Загальна політична рекомендація ЄКРН № 2 (переглянута) щодо органів за рівні права для боротьби з расизмом та нетерпимістю на національному рівні, прийнята 7 грудня 2017 року;

– Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 48/134 від 20 грудня 1993 року про національні інститути для просування захисту прав людини («Паризькі принципи»);

– Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 65/207 від 21 грудня 2010 року, 67/163 від 20 грудня 2012 року, 69/168 від 18 грудня 2014 року, 71/200 від 19 грудня 2016 року та 72/186 від 19 грудня 2017 року про роль омбудсмена, посередника та інших національних правозахисних інституцій в просуванні та захисті прав людини;

– підзаконні нормативні акти Міжнародного інституту омбудсмена, прийняті 13 листопада 2012 року .

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту