Справа «Фейсал Памук проти Туреччини»

Документ у перекладі члена Комісії з питань правової реформи при Президентові України, д.ю.н. Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука, к.ю.н. Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

4 Лютого 2022
|
598
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 014, (2022)
18.01. 2022

Порушення через спосіб використання доказів відсутніх свідків під час судового розгляду справи про тероризм

У сьогоднішньому рішенні 1 Палати в справі Faysal Pamuk проти Туреччини (заява № 430/13) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 6§1 (право на справедливий судовий розгляд) і 3 (d) (право на присутність і допит свідків) Європейської Конвенції з прав людини.

Справа стосувалася судового розгляду справи пана Pamuk за звинуваченнями у тероризмі, зокрема, використання доказів, які були надані в інших юрисдикціях за відсутності пана Pamuk або його адвоката після листів-запитів (talimat).

Суд встановив, зокрема, що листи-запити та допит свідків в інших юрисдикціях не можуть вважатися відповідним методом забезпечення справедливого судового розгляду за обставин цієї справи. По-перше, це означало, що національні суди могли просто утриматися від перевірки того, чи існували вагомі підстави для неявки свідків на судове засідання. По-друге, це ефективно означало, що адвокати обвинуваченого та/або підсудного будуть змушені їхати в різні місця з метою відвідування слухань, на яких свідки будуть надавати свідчення, щоб скористатися правом допитати їх, що накладає непропорційний тягар на захист. По-третє, відповідне національне законодавство виключає присутність затриманого на слуханні поза межами юрисдикції, в якій його або її було затримано. Наприкінці, такий підхід міг поставити під загрозу принцип безпосередності, оскільки суд першої інстанції не мав би можливості безпосередньо спостерігати за поведінкою та надійністю конкретних свідків.

Відповідно, неявка чотирьох свідків на судове засідання, відсутність очної ставки між ними і заявником, а також використання судом їх доказів як основи для його засудження та довічне ув’язнення без необхідних процесуальних гарантій, суттєво перешкоджало захисту перевіряти достовірність їх доказів і, за обставин цієї справи, заплямувала загальну справедливість провадження.

Основні факти

Заявник, Faysal Pamuk, є громадянином Туреччини, який народився у 1978 році та на момент подання заяви знаходиться під вартою у в’язниці типу Е в м. Амасья

Під час допиту в поліції у зв’язку з терористичною організацією декілька підозрюваних згадували «воїна» (або, можливо, більше ніж одного) з Діярбакира під кодовою назвою «Avarej», «Avareş» або «Avreş» у причетності до терористичних інцидентів.

5 листопада 2003 року суди заочно видали наказ про тримання під вартою 13 осіб, у тому числі пана Pamuk за їх причетність до збройного нападу на блокпост поліції у 1997 року, в результаті якого загинуло дві особи.

7 грудня 2009 року пан Pamuk звернувся до прокуратури та добровільно здався стверджуючи, що він був членом РПК (Робітнича партія Курдистану; незаконна збройна організація) протягом 11 років, з 1994 до 2005 року. Під час допиту він розкрив, що його кодова назва була «Avareş Tekoşin», а не «Avareş».

У 2010 році проти заявника був виданий обвинувальний акт до спеціальної юрисдикції Другого відділу суду присяжних м. Ерзурум, в якому його звинувачували в діях, спрямованих на відокремлення частини національної території, за наступні конкретні дії, щодо яких свідки вказували на “Avareş”:

(i) збройний напад на поліцейський блокпост у 1997 році; (ii) збройний напад на двох співробітників поліції, викрадення тюремного наглядача та збройний напад ракетною установкою на житловий будинок, виділений співробітникам поліції в 1995 році; і (iii) збройний конфлікт між членами РПК і збройними силами в 1997 році, внаслідок якого двоє жандармів отримали поранення.

Під час судового розгляду адвокат пана Pamuk просив допитати осіб, які стверджували, що заявник брав участь у збройних діях, а також очної ставки між ними та його підзахисним.

Очна ставка не відбулася. Суд надіслав запити до інших юрисдикцій для з’ясування місцезнаходження свідків разом з іншими кроками не забезпечивши присутність свідків. Одного свідка допитали в іншому місті за відсутності пана Pamuk та його представників.

В квітні 2011 року пан Pamuk був засуджений до довічного ув’язнення. Суд першої інстанції посилався на заяви, зроблені під час арештів РПК у різний час і в різних місцях, які ідентифікують його як «воїна» РПК «Avareş».

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись на статтю 6§1 (право на справедливий судовий розгляд) і 3 (d) (право на присутність і допит свідків) заявник скаржився на відсутність справедливого судового розгляду, оскільки йому перешкоджали провести очну ставку з певними свідками.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 5 жовтня 2012 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Carlo Ranzoni (Ліхтенштейн), Голова,

Aleš Pejchal (Чеська Республіка),

Egidijus Kūris (Литва),

Branko Lubarda (Сербія),

Pauliine Koskelo (Фінляндія)

Marko Bošnjak (Словенія),

Saadet Yüksel (Туреччина),

а також Hasan Bakırcı, заступник секретаря Секції.

Рішення Суду

Щодо неявки свідків на судове засідання Суд встановив, зокрема, що вона стала наслідком лише негнучкості суду першої інстанції. Він також зазначив, що троє з них перебували у в’язниці і, таким чином, знаходилися під контролем держави. Вжиті заходи для встановлення місцезнаходження свідків були невідповідними. Загалом, органи влади не надали вагомих підстав для їх відсутності.

Хоча були доступні інші докази в обґрунтуванні суду першої інстанції, здавалося, основне значення було надане заявам чотирьох свідків, яких не піддали перехресному допиту під час судового розгляду.

На думку Суду засудження заявника загалом вирішально залежало від цих доказів.

Національні органи влади були зобов’язані врівноважити свідчення відсутніх свідків на судовому розгляді. Суд встановив, що суд першої інстанції не розглянув зазначені докази з особливою обережністю або надав їм меншого значення, ніж інші докази. Він проігнорував невідповідності доказів, в тому числі той факт, що в РПК був більш ніж один «Avareş».

Суд встановив, зокрема, що листи-запити та допит свідків в інших юрисдикціях не можуть вважатися відповідним методом забезпечення справедливого судового розгляду за обставин цієї справи. По-перше, це означало, що національні суди могли просто утриматися від перевірки того, чи існували вагомі підстави для неявки свідків на судове засідання. По-друге, це ефективно означало, що адвокати обвинуваченого та/або підсудного будуть змушені їхати в різні місця з метою відвідування слухань, на яких свідки будуть надавати свідчення, щоб скористатися правом допитати їх, що накладає непропорційний тягар на захист. По-третє, відповідне національне законодавство виключає присутність затриманого на слуханні поза межами юрисдикції, в якій його або її було затримано. Наприкінці, такий підхід міг поставити під загрозу принцип безпосередності, оскільки суд першої інстанції не мав би можливості безпосередньо спостерігати за поведінкою та надійності конкретних свідків.

Відповідно, неявка чотирьох свідків на судове засідання, відсутність очної ставки між ними і заявником, а також використання судом їх доказів як основи для його засудження та довічне ув’язнення без необхідних процесуальних гарантій, суттєво перешкоджало захисту перевіряти достовірність їх доказів і, за обставин цієї справи, заплямувала загальну справедливість провадження. Тому мало місце порушення статті 6 §§ 1 та 3 (d) Конвенції.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд не виніс рішення щодо справедливої сатисфакції. При цьому він не зазначив, що справа може бути відновлена за статтею 311 Кримінально-процесуального кодексу.

Рішення доступне лише англійською мовою.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту