З релізом мовою оригіналу можна ознайомити за посиланням.
Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 036, (2022)
03.02. 2022
Відмова у доступі до секретних президентських облікових документів не порушила Конвенцію
У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Šeks проти Хорватії (заява № 39325/20) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив відсутність порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) Європейської Конвенції з прав людини.
Справа стосувалася скарги політика у відставці на відхилення його запиту для отримання доступу до секретних президентських облікових документів з метою проведення науково-дослідної роботи для книги на підставах національної безпеки.
Суд зазначив, зокрема, що рішення Президента про відмову розкрити деякі з запитуваних документів було засноване на висновку спеціалізованого органу, що займається питаннями національної безпеки, і в кінцевому підсумку було переглянуте та підтримане Уповноваженим з питань інформації, Вищим адміністративним судом та Конституційним судом. Крім того, запит заявника про доступ до документів здебільшого був задовольнений.
Він дійшов висновку, що втручання у свободу доступу заявника до інформації було необхідним і пропорційним важливій меті національної безпеки та наступний незалежний перегляд на національному рівні його запиту забезпечив йому достатні процесуальні гарантії і вирішення таких питань залишалося в межах повноважень держави.
Основні факти
Заявник, Vladimir Šeks, є громадянином Хорватії, який народився в 1943 році і мешкає в м. Загреб (Хорватія). Він – політик у відставці, який раніше займав високі посади в Хорватії.
У червні 2017 року пан Šeks подав запит до державного архіву Хорватії для отримання доступу до 56 документів з облікової документації Офісу Президента за період з 1994 до 1999 року. Він подавав запит для отримання доступу у рамках наукового дослідження для книги, яку він писав про заснування Республіки Хорватія. Документи мають гриф «Державна таємниця – суворо конфіденційно».
Офіс президента запитав думку Ради з національної безпеки щодо розсекречення. Остання порадила розсекретити 31 документ, в той час як вважала, що інші 25документів можуть завдати шкоди незалежності, цілісності, національній безпеці та міжнародним відносинам країни. Офіс президента прислухався до цієї поради.
Пан Šeks подав апеляцію до Уповноваженої з питань інформації – незалежного органу, відповідального за захист, моніторинг та забезпечення права на доступ до інформації. Після перевірки документів, про які йде мова, вона відхилила його апеляцію у липні 2018 року. Вона погодилася з висновком, що їх розсекречення могло завдати шкоди національній безпеці та міжнародним відносинам країни і не вважала рішення виконавчої влади образливим. Вона також зазначила, що заявник в своїй апеляції не пояснив, чому його інтерес у доступі до цієї інформації переважав би такі вирішальні інтереси суспільства.
Рішення Президента про відмову розсекретити 25 документів в кінцевому підсумку також було переглянуте і підтримане Вищим адміністративним судом в жовтні 2018 року та Конституційним судом у березні 2020 року.
Історична книга пана Šeks мала бути видана навесні 2021 року.
Скарги, процедура та склад Суду
Пан Šeks скаржився на те, що відмова розсекретити документи складала порушення його права на отримання інформації згідно зі статтею 10 (свобода вираження поглядів). Він також скаржився відповідно до статті 6§1 (право на справедливий судовий розгляд) на відсутність справедливого судового розгляду його справи.
Заява була подана до Європейського суду з прав людини 26 серпня 2020 року.
Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:
Péter Paczolay (Угорщина), Голова,
Ksenija Turković (Хорватія),
Krzysztof Wojtyczek (Польща),
Alena Poláčková (Словаччина),
Raffaele Sabato (Італія),
Lorraine Schembri Orland (Mальта),
Ioannis Ktistakis (Греція),
а також Renata Degener, заступник секретаря Секції.
Рішення Суду
Стаття 10
По-перше, Суд зазначив, що стаття 10 є застосовною до справи заявника. Він був переконаний, що заявник як колишній політик, який мав намір видати історичну книгу, скористався правом передавати інформацію з питань, що складає інтерес суспільства, і з цією метою намагався отримати доступ до інформації.
Уряд стверджував, що заявник не зазнав значної шкоди (відповідно до статті 35 § 3 (b) Конвенції), оскільки він зрештою зміг опублікувати свою книгу. Суд відхилив це заперечення з урахуванням питання, яке розглядалося в справі заявника – подальше дослідження та затримки з виданням його книги, яку він вважав незакінченою, а також важливих принципових питань, що виникають у його справі.
Сторони погодилися, що втручання у свободу вираження поглядів заявника відповідало закону – а саме статті 22 Закону про архівні матеріали та архівні установи.
Суд погодився, що це втручання переслідувало законні цілі захисту незалежності, цілісності та безпеки Хорватії та її міжнародних відносин.
Крім того, Суд встановив, що спосіб розгляду національними органами влади запиту заявника не мав суттєвих недоліків та не був позбавленим відповідних процесуальних гарантій.
Зокрема, документи, які запитував заявник, були ретельно перевірені власником інформації (Офіс Президента) за сприяння спеціалізованого консультативного органу (Апарат Ради національної безпеки), і, здебільшого, запит заявника для отримання доступу до документів був задовольнений.
Крім того, рішення Президента про відмову розкрити деякі з запитуваних документів було в кінцевому підсумку було переглянуте та підтримане Уповноваженим з питань інформації, Вищим адміністративним судом та Конституційним судом. Зокрема, Уповноважений з питань інформації, який проводив перевірку документів, жодного разу не розійшовся з думкою консультативного органу та не намагався надати протилежні аргументи.
Наприкінці, Суду було відомо, що в контексті національної безпеки від компетентних органів влади не можна очікувати надання такої ж кількості подробиць в своєму обґрунтуванні як, наприклад, у звичайних цивільних або адміністративних справах. Надання детальних причин для відмови у розкритті цілком таємних документів могли легко суперечити тій самій меті, з якою ця інформація була засекречена. З урахуванням обсягу процесуальних гарантій, наданих заявникові у цій справі Суд був переконаний, що надані національними органами влади підстави для відмови заявникові в доступі до документів, про які йде мова, були не лише відповідними, але також, за цих обставин, достатніми.
Суд дійшов висновку, що втручання у свободу доступу заявника до інформації було необхідним і пропорційним важливій меті національної безпеки та наступний незалежний перегляд на національному рівні його запиту залишався в межах повноважень держави («межі розсуду»).
Відповідно, порушення статті 10 Конвенції не було.
Стаття 6
Суд вважав, що він розглянув основні правові питання, поставлені у справі заявника, а також те, що не було необхідно виносити окреме рішення щодо прийнятності та суті його скарги відповідно до статті 6.
Окрема думка
Суддя Ktistakis висловив особливу позитивну думку, яка додана до рішення.
Рішення доступне лише англійською мовою.