Справа стосувалася тримання пана Навального під домашнім арештом під час кримінального розслідування проти нього і обмежувальних заходів, накладених на нього протягом цього часу. Суд встановив, що рішення про арешт не був обґрунтованим.

Застосування у спорі з приводу правового статусу нерухомості норми зворотною силою, хоча це й відповідало національному закону, складало порушення права на справедливий судовий розгляд.

Непідтверджений статус біженця, можливість втечі, підроблений другий паспорт та квиток в іншу країну стали причиною для відмові особі у в’їзді в країну та її поміщення під варту як незаконного мігранта.

Перебуваючи під вартою, підозрюваний подав позов щодо умов утримання, але програв. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, він не подав копії скарги. Усунути цей недолік він, як стверджував, об’єктивно не міг. І на цій формальній підставі скаргу було відхилено.

Національні суди відмовили прийомній сім’ї, де дитина прожила близько дев’яти років у будь-якому наступному контакті з нею, коли біологічні батьки повернули собі опіку.

Рішення про арешт Навального не було обґрунтованим з огляду на той факт, що не існувало ризику втечі і спроби уникнути розслідування. Попри порушення умов попереднього запобіжного заходу, які були недостатньо визначеними.