Практика ЄСПЛ. Український аспект

Коронавірус продовжує вносити правки у звичний нам світ і водночас актуалізувати широке коло правових питань, що відображаються у практиці міжнародних судових інстанцій. Європейський суд з прав людини не став у цьому випадку винятком.

Конвенція не зобов’язує держави встановлювати другий рівень юрисдикції для розгляду законності затримання та розгляду клопотань про звільнення. Проте держава, яка створює таку систему, у принципі має надавати ув’язненим ті самі гарантії апеляційного розгляду, що й у першій інстанції.

Орган, сформований за хибною процедурою, перестає бути «судом, установленим законом», за змістом §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Дискримінаційне посилання судів на «важливість прикладу для наслідування чоловіка для виховання хлопчика» не є прийнятним відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Неодноразові відмови у порушенні кримінальної справи щодо тверджень про незаконне застосування сили представниками держави, рівносильні нездатності провести ефективне розслідування.

Зараз, під час проведення оцінювання членів Вищої ради правосуддя постає питання повторного оцінювання суддів. Адже більшість суддів, які працюють у ВРП, – це судді, які його вже успішно пройшли.

Невідповідність одного з кандидатів вимогам до посади судді ЄСПЛ, разюча відмінність в кваліфікації кандидатів, запропонованих Україною, та непрозорість конкурсу отримали закономірний наслідок – відхилення українського списку кандидатів Комітетом з відбору суддів ПАРЄ.

Органи влади не забезпечили справедливого балансу між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту прав власності заявників. Адже останні були змушені миритися зі значним утручанням у своє право власності.

Під час останнього засідання Кабміну міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко заявив про впровадження в Україні обов’язкових щеплень від коронавірусу для працівників закладів освіти, працівників міністерств, органів влади та місцевих державних адміністрацій.