Зловживання стороною правами знімає з суду відповідальність за додержання розумних строків

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

30 Березня 2021
|
1 818
|

рішення ЄСПЛ у справі «Гілліган проти Ірландії»

Цілі заявників могли бути досягнуті в більш прямолінійний спосіб. Натомість вони витратили час на неправильну процесуальну тактику з метою скоріше затягнути провадження, ніж отримати рішення.

Таких висновків дійшов Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гілліган проти Ірландії» (заява № 55276/17), повідомляє інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».

Відповідно до Закону про доходи від злочинної діяльності Управління з питань активів, отриманих злочинним шляхом, в 1996 році ініціювало провадження для заморожування активів родини Гілліган. Спочатку Вищий суд видав тимчасове розпорядження, потім був «проміжне» рішення про замороження активів, оскільки Вищий суд прийняв докази того, що власність була придбана з прибутку від незаконного продажу наркотиків.

Родина різними способами домагалися скасування рішення про заморожування активів або припинення провадження у справі проти них.

У 2011 році Вищий суд постановив, зокрема, що родина Гілліган не дотримались покладеного на них обов’язку продемонструвати, що майно, про яке йде мова, не було придбане з використанням доходів від злочинної діяльності, або те, що рішення про заморожування активів був несправедливим.

В окремому рішенні Вищий суд розглянув ряд підстав Конвенції, наведених заявниками, в тому числі те, що провадження проти них було надмірно тривалим. На це суд відповів, що заявники могли відкрити провадження відповідно до Закону про доходи від злочинної діяльності у будь-який час з моменту видачі рішення про заморожування активів. Зокрема, суд зазначив, що заявники подали позовні вимоги лише в 2009 році, тому суди не могли розглянути це питання до цього і, оскільки саме вони затримали відповідну заяву, вони не могли покладатися на цю затримку.

Третім рішенням в 2011 році Вищий суд задовольнив заяву органів влади про передачу власності Гілліган державі надавши дозвіл на тимчасове перебування під час передачі з огляду на те, що дехто з родини проживали у двох із цих об’єктів.

Родина оскаржила всі три рішення Вищого суду стверджуючи, серед іншого, що суд не мав юрисдикції розглядати справу. Після процедурних суперечок і перерви слухання відбулося у Верховному суді в червні 2016 року, який остаточно відхилив їх апеляції 1 лютого 2017 року.

Зрештою власність була конфіскована органами влади лише в червні 2017 року.

Тоді вони звернулися до Європейського суду з прав людини. Посилаючись на статтю 6 (право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, заявники, зокрема, скаржились на надмірну загальну тривалість численних проваджень, в які були залучені.

Суд у Страсбурзі зазначив, що провадження, про яке йде мова, не було лінійним, а було послідовністю етапів з численними процедурними – і часто повторюваними – етапами. Як вказав уряд, було сім окремих проваджень, понад 88 окремих заяв, які призвели до 14 окремих обґрунтованих рішень та 29 апеляцій.

ЄСПЛ погодився з національними судами, що цілі заявників могли бути досягнуті в більш прямолінійний спосіб. Натомість вони витратили час на неправильну процесуальну тактику, яка, здавалося, була застосована більше для того, щоб зірвати та затягнути провадження в національних судах, ніж для того, щоб отримати рішення.

Високі судді зазначили, що органи влади вирішили цю справу сумлінно та без суттєвих загальних затримок. Що стосується провадження у Верховному суді, Суд звернув увагу на певні затримки, але заявив, що, з урахуванням загального підходу заявників до судового процесу, ці затримки не сприяли загальній тривалості провадження. В справах не було глухих кутів стосовно заморожування майна, оскільки була підозра в тому, що його придбали з доходів від злочину, а також були відсутні системні затримки у зв’язку з цим.

Оскільки протягом цього часу заявникам було дозволено проживати у власності, ЄСПЛ постановив що тривалість провадження не завдала їм неналежної шкоди.

Суд встановив, що використовуючи свою тактику затягування заявники несли відповідальність за загальну тривалість провадження, що національні суди визнали зловживанням процесом, при цьому заявники знову і знову оскаржували в суді і переглядали одне і те саме питання.

Відповідно, дійшов висновку Європейський суд з прав людини, не було порушення їхніх прав відповідно до статті 6 Конвенції.

З текстом прес-релізу рішення ЄСПЛ у справі «Гілліган проти Ірландії» (заява № 55276/17), у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С.Дем’янчука Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту