ЄСПЛ нагадав про критерії обґрунтованості підозри для арешту людини

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

13 Січня 2020
|
2 493
|

рішення ЄСПЛ у справі «Кавала проти Туреччини»

Обґрунтована підозра має існувати як під час арешту, так і первинного затримання особи. Вона є важливою частиною гарантії, встановленої у пункті 1 (с) статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Критерії обгрунтованості нагадав Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Кавала проти Туреччини» (заява №28749/18), передає інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».

Підприємець та захисник прав людини в Туреччині Мехмет Осман Кавала був затриманий та заарештований за підозрою у спробі повалення уряду та конституційного ладу. Також йому закидали замах на державний переворот.

Кавала скаржився на своє тривале досудове ув’язнення, яке він вважав свавільним. Він стверджував, що не було доказів, що обґрунтовували б підозру у вчиненні кримінального правопорушення, яке вимагало його попереднього ув’язнення. Він також стверджував про відсутність підстав для застосування та продовження його тримання у слідчому ізоляторі.

Звернувшись із скаргою до ЄСПЛ, він скаржився на порушення пункту 1 (с) та пункту 3 статті 5 Конвенції.

У Страсбурзі нагадали, що особа може бути затримана відповідно до пункту 1 (с) статті 5 Конвенції лише в рамках кримінального провадження з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення.

Для того, щоб арешт за обґрунтованою підозрою був виправданий не потрібно, щоб поліція отримала достатньо доказів для пред’явлення обвинувачення або для арешту, або під час перебування заявника під вартою.

Також не потрібно, щоб особі, яку затримали, в кінцевому рахунку було пред’явлено обвинувачення або представлено перед судом. Метою затримання є подальше розслідування кримінальної справи шляхом підтвердження або зняття підозр, які є підставою для затримання. Таким чином, факти, які викликають підозру, не повинні бути такого ж рівня, як ті, які необхідні для обгрунтування обвинувального вироку або навіть притягнення до відповідальності, що настає на наступному етапі процесу кримінального розслідування.

Разом із тим, “обґрунтованість” підозри, на якій засновується арешт, є важливою частиною гарантії, встановленої у пункті 1 (с) статті 5. Слова “обґрунтована підозра” означають наявність фактів чи відомостей, які б задовольняли об’єктивного спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила правопорушення. Однак те, що може бути визнано “розумним”, залежить від усіх обставин. Відповідно, оцінюючи обґрунтованість підозри, необхідно встановити, чи забезпечена сутність гарантії, передбаченої пунктом 1 (с) статті 5. Отже, повинні існувати факти чи відомості про те, що заарештовану особу обґрунтовано підозрюють у вчиненні передбачуваного злочину.

Термін “обґрунтованість” також означає поріг, який підозра повинна подолати, щоб задовольнити об’єктивного спостерігача щодо ймовірності звинувачень.

Також у Страсбурзі звернули увагу на роль показань непрямих свідків. Усвідомлюючи важливість таких доказів у боротьбі з організованою злочинністю, в ЄСПЛ зауважили, що іноді неоднозначний характер таких свідчень та ризик того, що особа може бути звинувачена та заарештована на основі неперевірених звинувачень, які не обов’язково є неупередженими, не слід недооцінювати. З цих причин докази з чужих слів повинні бути підтверджені об’єктивними доказами. Це особливо актуально, коли приймається рішення про продовження тримання під вартою до судового розгляду: хоча підозрюваний може бути дійсно затриманий на початку провадження на підставі тверджень непрямих свідків, такі твердження обов’язково стають менш актуальними з плином часу, особливо, коли в ході розслідування не було виявлено жодних додаткових доказів.

Будь-яке позбавлення волі повинно відповідати меті статті 5, а саме захищати особу від свавілля. Основним принципом є те, що жодне затримання, яке є свавільним, не може бути сумісним із пунктом 1 статті 5, а поняття “свавілля” у пункті 1 статті 5 виходить за рамки невідповідності національному законодавству. Отже позбавлення волі може бути за внутрішнім законодавством, але все-таки свівільним і, таким чином, суперечити Конвенції.

Поняття свавілля, на думку Євросуду,певною мірою змінюється залежно від типу затримання. Суд зазначив, що свавілля може виникнути, коли:

– є елемент несумлінності з боку влади;

– наказ про затримання та виконання затримання не відповідають дійсній меті обмежень, дозволених відповідним підпунктом пункту 1 статті 5;

– немає зв’язку між підставою дозволеного позбавлення волі та місцем та умовами тримання під вартою;

– немає співвідношення пропорційності між підставою тримання під вартою та відповідним арештом.

Застосувавши вищезазначені принципи до справи Кавали, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що подані державою докази є недостатніми для підтвердження висновку про наявність обґрунтованої підозри щодо заявника під час його первісного затримання. Крім того, не було продемонстровано, що докази, додані до матеріалів справи після арешту заявника та протягом усього періоду його тривалого тримання під вартою, що підпадають під дію даної справи, становили факти або відомості, що викликають підозру, яка виправдовує і початкове, і подальше затримання заявника. Відповідно, не було достатньо продемонстровано, що заявника було позбавлено волі на підставі “обґрунтованої підозри” в тому, що він вчинив кримінальне правопорушення.

З прес-релізом рішення ЄСПЛ у справі «Кавала проти Туреччини» (заява №28749/18) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова, директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової, Анастасії Харитоненко та Анастасії Скубакової можна ознайомитися за посиланням.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту