Справа «Хюль’я Ебру Демірел проти Туреччини» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

26 Червня 2018
|
890
|

Справа стосувалася твердження заявника про дискримінацію за ознакою статі, оскільки їй було відмовлено в працевлаштуванні як співробітника служби безпеки в державній регіональній компанії із розподілу електроенергії.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 223 (2018)
19.06.2018

Хюль’я Ебру Демірел проти Туреччини (заява № 30733/08)

Звільнення охоронця за ознакою статі є дискримінаційним та відсутність відповідного обґрунтування судом останньої інстанції може складати порушення

У сьогоднішньому рішенні Палати у справі Хюль’я Ебру Демірел проти Туреччини (заява № 30733/08) Європейський суд з прав людини одностайно встановив порушення статті 14 (право на відсутність дискримінації) разом зі статтею 8 (право на приватне і сімейне життя) Європейської конвенції з прав людини, а також більшістю голосів – порушення статті 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської конвенції у зв’язку з відсутністю відповідного обґрунтування в рішенні Верховного адміністративного суду, а також відсутність порушення статті 6§1 Європейської конвенції у зв’язку з суперечливими рішеннями, виданими Верховним адміністративним судом.

Справа стосувалася твердження заявника про дискримінацію за ознакою статі, оскільки їй було відмовлено в працевлаштуванні як співробітника служби безпеки в державній регіональній компанії із розподілу електроенергії.

Заявник скаржилася на те, що рішення адміністративних органів влади та судів складали дискримінацію за ознакою статі. Вона також скаржилась на те, що національні суди прийняли суперечливі рішення в ідентичних справах, а також на те, що Верховний адміністративний суд не розглянув її твердження.

Суд виявив, зокрема, що рішення національних органів влади складали дискримінаційну різницю в ставленні, оскільки вони не надавали інших причин, окрім статі заявника для відмови в призначенні її на цю посаду. Суд далі дійшов висновку, що Верховний адміністративний суд не виконав своє зобов’язання забезпечити відповідне обґрунтування для відхилення запиту заявника про виправлення, оскільки її докази щодо заборони дискримінації між чоловіками та жінками не були розглянуті на будь-якому етапі в судах.

Основні факти

Заявник, Хюль’я Ебру Демірел, є громадянкою Туреччини, яка народилася в 1976 році і мешкає в м. Кіліс (Туреччина).

У жовтні 1999 року заявник склала іспит для державної служби та була проінформована про те, що вона буде призначена співробітником служби безпеки в філії Турецької компанії з розподілу електроенергії в м. Кіліс. Проте компанія відмовилася призначати її, оскільки вона не була чоловіком, який пройшов військову службу.

Заявник спочатку виграла судову справу про дискримінацію проти компанії у 2001 році, але це рішення було скасоване по апеляції Верховним адміністративним судом у грудні 2002 року.

Наступні апеляції пані Демірел (в тому числі запит про усунення помилок) були безуспішними, а остаточне рішення було прийняте в червні 2009 року Дванадцятим відділенням Верховного адміністративного суду.

Цей суд не слідував попередньому рішенню у іншій справі, прийнятому Генеральною асамблеєю відділення з розгляду адміністративних справ Верховного адміністративного суду, в якому було виявлено, що жінка зазнала дискримінації за обстави, подібних до обставин заявника.

Скарги, процедура і склад Суду

Посилаючись на статтю 14 (заборона дискримінації) разом зі статтею 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) пані Демірел скаржилася на те, що рішення адміністративних органів влади та судів складали дискримінацію за ознакою статі. Вона також скаржилася відповідно до статті 6§1 ( право на справедливий судовий розгляд) на те, що національні суди прийняли суперечливі рішення в ідентичних справах, а також на те, що Верховний адміністративний суд не розглянув її твердження.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 17 червня 2008 року.

Рішення було прийняте палатою з семи суддів у наступному складі:

Роберт Спано (Ісландія), Голова,

Пол Лемменс (Бельгія),

Леді Бьянку (Албанія),

Ішил Каракаш (Туреччина),

Небойша Вучинич (Чорногорія),

Валеріу Гріцко (Республіка Молдова),

Джон Фрідрік Кьолбро (Данія),

а також Стенлі Нейсміт, Секретар секції.

Рішення Суду

Стаття 14 разом зі статтею 8

Суд нагадав, що він вже надав докладні підстави для обґрунтування різниці в ставленні в справі Емелі Бойраз проти Туреччини.

Суд вважав, що національні органи влади не надали жодних підстав, крім статі пані Демірел, для відмови в призначення її співробітником безпеки в м. Кіліс, а також те, що її справа була ідентичною в цьому відношенні справі Емель Бойраз. Відповідно, Суд встановив, що стаття 14 разом зі статтею 8 була порушена, оскільки рішення національних органів влади складали дискримінаційну різницю в ставленні.

Стаття 6 § 1

Суд зазначив, що суперечливі рішення у подібних справах, розглянутих в тому ж суді, який, крім того, був судом останньої інстанції, можуть порушити принцип справедливого судового розгляду. Проте Суд вважав, що існуюча різниця в тлумаченні між Дванадцятим відділенням і Генеральною асамблеєю відділення з розгляду адміністративних справ Верховного адміністративного суду не складала “глибокі та тривалі розбіжності” у відповідному прецедентному праві. Тому, оскаржена ситуація у зв’язку з цим не складала порушення статті 6§1.

Щодо скарги на те, що Верховний адміністративний суд не розглянув твердження пані Демірел щодо заборони дискримінації між жінками та чоловіками, Суд спочатку зазначив, що його оцінювання було обмежене вивченням того, чи обґрунтування національного суду за обставин справи відповідало вимогам статті 6 § 1. Суд не вважав необхідним з’ясувати, чи стаття 6 § 1 накладала зобов’язання на суд останньої інстанції переглядати питання в світлі наступного прецедентного права вищого судового органу.

Далі Суд повторив, що дуже обмежені обґрунтування можуть задовольняти вимогу справедливого судового розгляду, якщо верховний суд відмовився прийняти справу на підставі того, що не були надані правові підстави. Проте, апеляційні суди також можуть застосовувати вимоги надання більш докладних підстав за певних обставин.

Звертаючись до справи пані Демірел Суд зазначив, що її запити про усунення помилок містили той факт, що подібна справа була вирішена Генеральною Асамблеєю з наслідком, який відрізнявся від наслідку Дванадцятого відділення, і, крім того, рішення останнього суперечило забороні дискримінації за ознакою статі та її правом відповідно до Конвенції на справедливий судовий розгляд.

Оскільки ці докази не були розглянуті Дванадцятим відділенням у його попередньому рішенні, пані Демірел могла обґрунтовано очікувати певної відповіді. Суд дійшов висновку, що Дванадцяте відділення мало єдину можливість відрізнити справу пані Демірел від іншого рішення до того, як її справа стане остаточною. Таким чином, за обставин справи, Дванадцяте відділення Верховного адміністративного суду не виконало свій обов’язок надати відповідне обґрунтування для відхилення запиту пані Демірел. Суд встановив, відповідно, порушення статті 6§1.

Справедлива сатисфакція (стаття 41)

Суд постановив, що Туреччина повинна виплатити заявникові 11 000 євро (EUR) у зв’язку з відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди.

Особливі

Судді Спано та Кьольбро висловили спільну часткову незгодну думку. Вони вважали, що вони не були переконані, що за обставин цієї справи відсутність наступного обґрунтування протилежних висновків Генеральної Асамблеї Верховного адміністративного суду та Дванадцятого відділення зробило розгляд справи несправедливим. Ця думка додана до рішення.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту