Право постати перед судом стосується не кожного затримання

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

8 Жовтня 2021
|
929
|

Рішення ЄСПЛ у справі «Бах проти Нідерландів»

Не кожне затримання особи повинне мати наслідком негайне постання перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, відповідно до ст. 5§3 Конвенції.

На це звернув увагу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Бах проти Нідерландів» (заява №35751/20), повідомляє  інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».

Громадянина Гвінеї взяли під варту як незаконного мігранта з метою його депортації після відхилення його заяви про надання притулку.

Він подав апеляційну скаргу до обласного суду. Проте через локдаун у зв’язку з пандемією Covid-19, який також спричинив закриття всіх судів Нідерландів та скасування слухань з особистою присутністю, його апеляційна скарга, яка вважалася невідкладною, була розглянута у режимі відеоконференцзв’язку за участі адвоката. Незважаючи на явне бажання брати участь у засіданні особисто, чоловіку відмовили у цьому, оскільки на момент розгляду питання в центрі тримання мігрантів були відсутні належні для цього умови. Оскарження відмови також не мало успіху.

Тоді мігрант звернувся до Європейського суду з прав людини.

У Страсбурзі зауважили, що положення ст. 5§3 Конвенції стосувалося лише однієї конкретної форми позбавлення волі, а саме, на яку є посилання в статті 5§1(с) – коли затримання або арешт були здійснені з метою допровадження особи до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Отже, в цій справі ст. 5§3 не могла бути застосована, бо органи влади Нідерландів затримали заявника з метою депортації, що було підставою, викладеною в статті 5§1(f).

Також ЄСПЛ дослідив умови дотримання ст. 5§4. Ця норма декларує, що кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

Високі судді зважили на те, що слухання справи заявника було проведене протягом перших тижнів нокдауну через пандемію Covid-19. Тоді центри тримання мігрантів були в значній мірі непідготовленими до дотримання необхідної дистанції 1,5 метра в кімнатах для теле- та відеоконференцій та не мали технічної інфраструктури.

І національний суд доклав зусиль для забезпечення присутності заявника на слуханнях його справи і пояснив, чому неможливо було заслухати його особисто або за допомогою відеоконференції.

А відділ адміністративної юрисдикції постановив, що за обставин цієї конкретної справи обмеження права заявника відповідно до національного законодавства бути присутнім на слуханні були передбачуваними. Заходи з обмеження служили інтересам здоров’я суспільства, були пропорційними і не впливали на сутність права.

Той факт, що заявник таки скористався змагальним провадженням, під час якого його представляв адвокат і його заслуховували через адвоката (який брав участь у слуханні і з яким заявник мав постійні контакти) у сукупності з іншими обставинами обгрунтовував, що порушень статті 5§4 також не було.

Тож заява була визнана неприйнятною.

Про цю справу можна також почитати в інформаційному бюлетені з прецедентного права ЄСПЛ за липень 2021 року у перекладі члена Комісії з питань правової реформи при Президентові України, д.ю.н. Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука, к.ю.н. Олени Дроздової.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту