Описки в судовому рішенні можуть становити порушення Конвенції

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

15 Січня 2020
|
1 535
|

рішення ЄСПЛ у справі «Хамбардзумян проти Вірменії»

Навіть формальні помилки та описки у рішенні суду про дозвіл на проведення розшукових заходів з негласного спостереження, з огляду на серйозність утручання у приватне життя, можуть становити порушення конвенційних гарантій.

Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Хамбардзумян проти Вірменії» (№ 43478/11), передає інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».

Каріне Хамбардзумян (Karine Hambardzumyan) працювала заступником начальника жіночого підрозділу виправної установи, коли одна із ув’язнених повідомила керівника Департаменту по боротьбі з організованою злочинністю поліції Вірменії  про те, що чиновник вимагала хабар в обмін на її переведення до іншої установи виконання покарань.

Поліція одразу звернулася до суду з клопотанням про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, яке було задоволене. Подальше спілкування (особисте та телефоном) ув’язненої з Хамбардзумян здійнсювалося під контролем поліції. Зрештою чиновницю заарештували при отриманні грошей, що також фіксувалося технічними засобами.

Результати негласних заходів були використані у кримінальному провадженні проти Хамбардзумян, яка в суді клопотала про вилучення аудіозаписів як доказів, оскільки ухвала суду, на підставі якої здійнювалися такі заходи, не містила у резолютивній частині її прізвища, тобто ухвала суду могла стати підставою для спостереження за будь-якою особою. Такі аргументи суд не сприйняв і Хамбардзумян була визнана винною та засуджена.

Жінка звернулася до ЄСПЛ. Серед іншого вона скаржилася на те, що таємне спостереження за нею порушило гарантії статті 8 (повага до приватноо життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У Страсбурзі виходили з того, що будь-яке втручання може бути виправданим відповідно до пункту 2 статті 8, лише якщо воно здійснено згідно із законом, спрямовано на досягнення однієї з цілей, про які зазначено в пункті 2 статті 8 і є необхідним в демократичному суспільстві для досягнення такої мети.

Нагадаємо, Згідно з Конвенцією кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Формулювання «згідно із законом» передбачає наявність підстави у національному законодавстві та сумісність із принципом верховенства права. Тож закон повинен відповідати вимогам якості: він повинен бути доступним заінтересованій особі та передбачуваним щодо наслідків його застосування. Вирішуючи питання про те, чи було втручання «необхідним у демократичному суспільстві», необхідно враховувати, чи були обмеження адекватними та чи мали вони ефективні гарантії проти зловживань. Оцінка залежить від усіх обставин справи, таких як характер, обсяг та тривалість можливих заходів, підстави, необхідні для ухвалення рішення про їх здійснення, від органів, компетентних санкціонувати такі дії, здійснювати їх та контролювати, від видів засобів захисту, передбачених національним.

Оскільки заявниця скаржилася не на законодавство, а на конкретний випадок його застосування, ЄСПЛ ретельно дослідив обставини справи. Зокрема, Високі судді звернули увагу на те, що у резолютивній частині ухвали суду не було зазначено прізвище особи щодо якої дозволялося проведення негласних заходів, а мотивувальна частина (що фактично була переписана з клопотання правоохоронців) містила помилки, зокрема і щодо прізвища підозрюваної.

І хоча уряд посилався на те, що з мотивувальної частини рішення суду було зрозуміло стосовно кого слід проводити негласні заходи, а описки у тексті мали формальний характер, у ЄСПЛ зауважили, що таємне спостереження є серйозним втручанням у право особи на повагу до приватного життя, а ухвала суду, що слугує його підставою, не може бути постановлена з настільки розпливчастими термінами, щоб залишати місце для спекуляцій та припущень щодо її змісту і, головне, щодо особи, стосовно якої застосовується даний захід.

Крім того, національне законодавство вимагало, аби ухвала суду містила, серед іншого, вказівку на слідчі дії або оперативні чи розшукові заходи, які санкціонуються, із зазначенням конкретної дії чи заходу. Національний Закон про оперативно-розшукову діяльність містить вичерпний перелік видів оперативних та розшуковий дій, серед яких не було такого заходу, як «аудіо- та відеоспостереження», вказаного в ухвалі суду. У цій справі поліція зафіксувала розмови (телефонні та під час зустрічей) заявниці, відтак поліція з урахуванням положень закону про ОРД здійснювала два види оперативних дій: зовнішнє спостереження та контроль за телефонними розмовами, тоді як в ухвалі суду про такі заходи не йшлося.

Виходячи з цих формальних ознак ЄСПЛ дійшов висновку, що дозвіл на таємне спостереження не був предметом належного судового контролю. Відтак, таємне спостереження за заявницею не було здійснено «згідно із законом» у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції.

З текстом рішення ЄСПЛ у справі «Хамбардзумян проти Вірменії» (№ 43478/11) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова, доцента кафедри цивільного права № 1 Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, Віктора Янишена, директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової, Яни Токар, Богдана Трофімова можна ознайомитися за посиланням.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту