Коли угода про визнання винуватості порушує право на справедливий суд

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

2 Грудня 2021
|
967
|

ішення ЄСПЛ у справі «Муча проти Словаччини»

Добре відомий метод правоохоронців домовлятися із низовою ланкою злочинних організацій, аби вийти на «крупну рибу» та засудити керівників, може дати збій. У разі, коли кримінальні справи розглядає один і той самий суд.

Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Муча проти Словаччини» (заява № 63703/19), повідомляє «ECHR. Ukrainian Aspect».

У 2012 році Павел Муча та ще кілька осіб були обвинувачені у створенні організованого злочинного угрупування, а також у вчиненні декількох насильницьких злочинів.

Правоохоронці вирішили притягати до кримінальної відповідальності обвинувачених окремо, оскільки деякі з них були готові укласти угоди про визнання винуватості. Угоди були затверджені судовою колегією, члени ОЗУ були визнані винними та засуджені з мінімальною доказовою базою.

При цьому в угодах про визнання винуватості та в судових рішеннях згадувався П.Муча, який давав вказівки щодо вчинення злочинних дій, отримував відсоток від вимагання та виписував «штрафи» молодшим членам угрупування.

У 2013 році та сама колегія судів визнала керівника угрупування винним за всіма пунктами звинувачення та засудила до 23 років позбавлення волі.

У рамках цього провадження суд розглядав вироки стосовно спільників після угоди про визнання винуватості як «фактичну та невід’ємну частину справи, що розглядається». Також до обґрунтування були включені свідчення шести спільників, висновки експертизи та інші документи. Суд зазначив, що показання були отримані  в основному від свідків обвинувачення, але в поєднанні з іншими доказами, показання самого П.Мучі не могло бути взяте до уваги.

Оскільки оскарження вироку на національному рівні успіху не мало, засуджений звернувся до Європейського суду з прав людини. Посилаючись на ст. 6 (право на справедливий судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, він скаржився на відмову в судовому розгляді незалежним судовим органом та на відмову в праві на презумпцію невинуватості.

Суд у Страсбурзі акцентував увагу на тому аспекті скарги, що винним у злочинах заявника визнала та сама суддівська колегія, що й його спільників після їх угод про визнання винуватості, а також, як це вплинуло на неупередженість суду та на його право на презумпцію невинуватості.

У зв’язку із цим в ЄСПЛ зауважили, що колегія, яка складалася з професійних суддів, які повинні були відокремитися від своїх висновків у попередніх судових розглядах.

За загальним правилом, принцип презумпції невинуватості буде порушений у випадку, якщо судове рішення щодо особи, обвинуваченої в кримінальному правопорушенні, відображає думку про те, що він був винний до того, як ця особа була фактично визнаною винною відповідно до закону. Проте в Європі широко визнається, що в складних справах можливо посилатися на причетність окремих осіб, навіть якщо пізніше вони також можуть бути притягнуті до відповідальності.

І з огляду на характер ймовірних злочинів у цій справі було важливо посилатися на дії інших. Але посилання на заявника не було сформульоване в такий спосіб, щоб було зрозуміло, що згодом заявник сам постане перед судом і до цього часу не був визнаний винним. Була конкретно визначена його участь у певній злочинній діяльності. Суд першої інстанції мав стимул керуватися фактами, встановленими у попередніх справах, з огляду на те, що він раніше засудив спільників, а потім вирішив врахувати їх обвинувальні вироки в судовому розгляді в рамках справи проти заявника. Ті спільники, які уклали угоди про визнання винуватості і на чиїх свідченнях було переважно засноване засудження заявника, очевидно, також мали стимул не суперечити своїм попереднім заявам.

Тож рішення у справах співучасників явно завдали шкоди справі заявника. З огляду на роль, яку вони відіграли в судовому розгляді його справи, який відбувся в тому ж суді, його сумніви щодо неупередженості були об’єктивно обґрунтованими. Вищі суди мали повноваження, але не усунули цей недолік у провадженні.

Тому мало місце порушення статті 6 §1 Конвенції. Тож ЄСПЛ постановив, що Словаччина повинна виплатити заявникові 7,8 тис. євро відшкодування моральної шкоди.

З релізом рішення ЄСПЛ у справі «Муча проти Словаччини» (заява № 63703/19) у перекладі члена Комісії з питань правової реформи при Президентові України, д.ю.н. Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука, к.ю.н. Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту