Справа «Муча проти Словаччини»

Документ у перекладі члена Комісії з питань правової реформи при Президентові України, д.ю.н. Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука, к.ю.н. Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

2 Грудня 2021
|
278
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 361, (2021)
25.11. 2021

Суд, який схвалив угоди спільників про визнання провини, які завдають шкоди презумпції невинуватості старшого гангстера, не був неупередженим в судовому розгляді справи останнього

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Mucha проти Словаччини (заява № 63703/19) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 6§1  (право на справедливий судовий розгляд) Європейської Конвенції з прав людини.

Справа стосувалася визнання заявника винним та засудження до 23 років позбавлення волі за різну організовану злочинну діяльність, у тому числі насильницькі злочини. Частина обґрунтування національних судів була заснована на свідченнях спільників, які надали свідчення на користь держави після угод про визнання провини. Засудження заявника було оголошене тією самою колегією з трьох суддів, яка виносила рішення в угоді про визнання провини, і ця суддівська колегія визнала, що ці вироки були частиною справи проти заявника.

Суд встановив, зокрема, що у попередніх рішеннях з’ясувалося, що заявник був відповідальним за конкретні злочинні дії. З огляду на роль, яку вони відіграли у судовому розгляді справи заявника в тому ж суді, його сумніви щодо його неупередженості були об’єктивно обґрунтованими.

Основні факти         

Заявник,  Pavel Mucha, є громадянином Словаччини, який народився в 1979 році і зараз знаходиться у в’язниці в м. Леопольдов (Словаччина).

Заявник був членом середнього рівня організованої злочинної групи, яка діяла в Словаччині. В 2012 році він та дев’ять членів цієї організації були обвинувачені в створенні, налагодженні та підтриманні діяльності злочинної організації, а також в декількох насильницьких злочинах. Було вирішено притягнути до кримінальної відповідальності вісьмох обвинувачених окремо, оскільки вони були готові укласти угоди про визнання провини. Ті угоди були затверджені тією ж судовою колегією з трьох суддів Спеціалізованого кримінального суду у 2012 та 2013 роках і ці вісім осіб були визнані винними та отримали покарання у вигляді позбавлення волі з мінімальним обґрунтуванням.

В угодах про визнання провини та в судових рішеннях були посилання на пана Mucha (ініціали ім’я якого з’являються в останніх), включаючи, серед іншого, наступні подробиці: пан Mucha давав вказівки щодо вчинення різних злочинних дій; він отримував відсоток прибутків від вимагання; він виписував «штрафи» молодшим членам угрупування.

Спеціалізований кримінальний суд судив пана Mucha у 2013 році визнавши його винним за всіма звинуваченнями та засудивши його до 23 років позбавлення волі. Суддівська колегія була такою ж, як і в судових розглядах справ його спільників. Двоє спільників відмовилися давати свідчення, але досудові заяви  одного з них були внесені до протоколу. В своєму обґрунтуванні суд розглядав вироки після угоди про визнання як «фактичну та невід’ємну частину справи, що розглядається». Також до обґрунтування були включені свідчення шести його спільників, а також документальні докази та висновки експертизи. Суд зазначив, що свідчення свідків були отримані  в основному від осіб, які надали докази на користь обвинувачення, але постановив, що в поєднанні з іншими доступними доказами,  свідки пана Mucha не могли переважити їх.

Пізніше пан Mucha подав апеляцію та апеляцію з питань права та конституційну скаргу, але безуспішно. В своєму обґрунтуванні Конституційний суд посилався на принцип субсидіарності та на рішення Страсбурзького суду.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись на статтю 6 (право на справедливий судовий розгляд) заявник скаржився на відмову в судовому розгляді незалежним судовим органом та на відмову в праві на презумпцію невинуватості.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 2 грудня 2019 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Ksenija Turković (Хорватія), Голова,

Péter Paczolay (Угорщина),

Krzysztof Wojtyczek (Польща),

Alena Poláčková (Словаччина),

Gilberto Felici (Сан Марино),

Erik Wennerström (Швеція),

Raffaele Sabato (Італія),

а також Renata Degener, секретар Секції.

Рішення Суду

Суд зазначив, що заявник не оскаржував загальну справедливість судового розгляду – його скарга скоріше стосувалася того факту, що його визнала винним та сама суддівська колегія, що й його спільників після їх угод про визнання провини, а також того, як це вплинуло на неупередженість суду та на його право на презумпцію невинуватості.

Хоча та сама суддівська колегія розглядала як обвинувальний вирок в угоді про визнання провини, так і вирок заявника, Суд зазначив, що вона складалася лише з професійних суддів, які краще повинні були відокремитися від своїх висновків у попередніх судових розглядах. Інші докази були представлені в суді  і були зроблені окремі висновки з питання фактів і права.

Проте Суд повторив, що принцип презумпції невинуватості буде порушений у випадку, якщо судове рішення або заява державної посадової особи щодо особи, обвинуваченої в кримінальному правопорушенні, відображає думку про те, що він або вона були винними до того, як ця особа була фактично визнаною винною відповідно до закону. Проте в Європі широко визнається, що в складних справах можливо посилатися на причетність окремих осіб, навіть якщо пізніше вони також можуть бути притягнуті до відповідальності.

З огляду на характер ймовірних злочинів у цій справі – в тому числі злочинної змови – було важливо посилатися на дії інших. Проте посилання на заявника не було сформульоване в такий спосіб, щоб було зрозуміло, що згодом заявник сам постане перед судом і до цього часу не був визнаний винним. Була конкретно визначена його участь у певній злочинній діяльності. Суд першої інстанції мав стимул керуватися фактами, встановленими в попередніх справах, з огляду на те, що він раніше засудив спільників заявника, а потім вирішив врахувати їх обвинувальні вироки в судовому розгляді в рамках справи проти заявника. Ті спільники – які уклали угоди про визнання провини – на чиїх свідченнях було переважно засноване засудження заявника, очевидно, також мали стимул не суперечити своїм попереднім заявам.

Рішення у справах співучасників явно завдали шкоди справі заявника. З огляду на роль, яку вони відіграли в судовому розгляді його справи, який відбувся в тому ж суді, його сумніви щодо неупередженості були об’єктивно обґрунтованими. Вищі суди мали повноваження, але не усунули цей недолік у провадженні.

Тому мало місце порушення статті 6 §1 Конвенції.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Словаччина повинна виплатити заявникові 7 800 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди та 630  євро відшкодування видатків і витрат

Рішення доступне лише англійською мовою.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту