Коли особа втрачає право не свідчити про себе, – позиція ЄСПЛ

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

18 Грудня 2018
|
2 001
|

рішення у справі «Ваннер проти Німеччини»

Право не свідчити про себе тісно пов’язане з презумпцією невинуватості. Проте захист за ч. 2 ст. 6 Конвенції припиняється, коли особа вже була належним чином визнана винною у вчиненні злочину.

Про це нагадав ЄСПЛ у рішенні у справі «Ваннер проти Німеччини» (заява № 26892/12), передає інформаційний ресурс «ECHR.Ukrainian Aspect».

Національний суд визнав громадянина Німеччини Дітера Ваннера винним у вчиненні в нападу за обтяжуючих обставин, скоєного спільно з іншими особами.

Після цього Ваннера було допитано як свідка у провадженні проти співучасників, яких не було встановлено. Суддя повідомив його, що, як свідок, він повинен був сказати правду. Але засуджений, який цього разу виступав як свідок, стверджував, що він не був на місці злочину і тому не міг нічого сказати про тих, хто брав участь у нападі.

Тоді Ваннеру було було пред’явлено нове обвинувачення. Цього разу – у наданні неправдивих свідчень. І хоча в першій інстанцій суд виправдав Ваннера, апеляція визнала його винним у наданні неправдивих свідчень і засудила до шести місяців ув’язнення з випробувальним терміном. Оскарження другого вироку успіху не мало.

Посилаючись на статтю 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Ваннер подав заяву до Європейського суду з прав людини. Він скаржився на своє засудження в кримінальному порядку за надання неправдивих свідчень як свідка. Ваннер стверджував, що його правдиві відповіді як свідка могли викликати його наступне переслідування в судовому порядку за злочини, в скоєнні яких він ще не був визнаний винним. Також органи влади мали намір змусити його зробити ретроактивне зізнання після закінчення кримінального провадження проти нього.

У Страсбурзі зауважили, що факти справи не підтвердили його твердження, що він ризикував переслідуванням в судовому порядку за наступні злочини. Його допит як свідка у справі проти невідомих спільників в нападі, за який він вже був засуджений, мав єдину мету виявлення цих співучасників. Тому, на думку ЄСПЛ, пана Ваннера неможливо було вважати «обвинуваченим» у кримінальному правопорушенні в значенні статті ч. 1 ст. 6 Конвенції. Суд також зазначив, що не існувало жодної законної можливості для його повторного переслідування в судовому порядку за участь у нападі після того, як рішення суду у справі про напад стало остаточним.

Євросуд повторив, що право не свідчити про себе є тісно пов’язаним з презумпцією невинуватості, як міститься у ч. 2 ст. 6. Проте її захист припиняється, коли обвинувачений був належним чином визнаний винним у вчиненні злочину.

З урахуванням цього ЄСПЛ постановив, що стаття 6 Конвенції не була застосовною та визнав скаргу неприйнятною.

З текстом прес-релізу рішення у справі «Ваннер проти Німеччини» (заява № 26892/12) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту