Практика ЄСПЛ. Український аспект

Будь-яке майно, якщо його погано зберігати, рано чи пізно стане непридатним. І якщо йдеться про заарештоване майно, то, зрозуміло, якась частина провини за його знецінення лежить на державі. У Страсбурзі пояснили яка саме.

Справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України, хоча й зачіпають права людини, гарантовані Конвенцією, вважаються незначними. Можливо саме тому виникають ситуації, коли людей за сумнівних підстав позбавляють волі в очікуванні рішення про видворення.

Коронавірус продовжує вносити правки у звичний нам світ і водночас актуалізувати широке коло правових питань, що відображаються у практиці міжнародних судових інстанцій. Європейський суд з прав людини не став у цьому випадку винятком.

Конвенція не зобов’язує держави встановлювати другий рівень юрисдикції для розгляду законності затримання та розгляду клопотань про звільнення. Проте держава, яка створює таку систему, у принципі має надавати ув’язненим ті самі гарантії апеляційного розгляду, що й у першій інстанції.

Орган, сформований за хибною процедурою, перестає бути «судом, установленим законом», за змістом §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.