Вакцинація та пандемія у практиці ЄСПЛ: підсумки 2021 року

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

12 Січня 2022
|
938
|

Вакцинація та пандемія COVID-19 у практиці ЄСПЛ

Коронавірус продовжує вносити правки у звичний нам світ і водночас актуалізувати широке коло правових питань, що відображаються у практиці міжнародних судових інстанцій. Європейський суд з прав людини не став у цьому випадку винятком і в 2021 році розглянув цілу низку звернень, так чи інакше пов’язаних з державами-членами Ради Європи заходами боротьби з пандемією, а також їх співвідношенням з основними правами і свободами, гарантованими Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

«У скаргах, що надійшли до ЄСПЛ, пов’язаних з кризою охорони здоров’я на тлі COVID-19, порушуються питання щодо цілої низки положень Конвенції – зокрема, про право на життя, заборону тортур і нелюдського або принижуючого гідність поводження, право на свободу та безпеку, справедливий судовий розгляд, на повагу до приватного та сімейного життя, про свободу релігії, висловлювання думки, возз’єднання, а також щодо захисту власності та свободи пересування», — йдеться в інформаційному бюлетені суду COVID-19 health crisis (документ у перекладі українською можна переглянути тут).

Що Конвенція говорить про обов’язкову вакцинацію дітей?

На початку квітня 2021 року Велика палата ЄСПЛ винесла довгоочікувану та першу постанову щодо обов’язкової вакцинації дітей. На тлі громадських дискусій про пандемію коронавірусу, що спостерігаються сьогодні, позиція суду, хоч і не була безпосередньо пов’язана з ними, привернула особливу увагу, оскільки нею була внесена певна ясність щодо того, як Конвенція відповідає на деякі медичні питання.

Розгляд Великою палатою ЄСПЛ групи скарг від батьків із Чехії розпочався у липні 2020 року. Заяви об’єднувалися в одне провадження під номером 47621/13. У них йшлося про передбачуване порушення прав, гарантованих статтею 8 (повага до приватного та сімейного життя) та статтею 9 (свобода думки, совісті та релігії) Конвенції, а також статтею 2 (право на освіту) Протоколу №1 до неї (ETS N 009) .

У Чеській Республіці існує юридичний обов’язок для батьків вакцинувати дітей від дифтерії, правця, кашлюку, поліомієліту, гепатиту В, кору, краснухи, паротиту. До виконання цієї вимоги заборонено примушувати фізично. При цьому батьки можуть бути оштрафовані, а невакциновані діти не приймаються до дитячих садків. Винятки передбачені лише для тих, хто має медичні протипоказання.

В одній із заяв в ЄСПЛ батьки повідомили, що відмовилися вакцинувати дочку від кору, паротиту та краснухи, мотивувавши це сумнівом якості препаратів. На цій підставі дівчинку було відраховано з дитячого садка, оскільки його керівництво вважало, що дотримання права дитини на освіту може поставити під загрозу здоров’я інших.

У двох інших скаргах вказувалося, що батьки заборонили лікарям вакцинувати дітей від деяких хвороб, перелічених у національному законодавстві, на підставі релігійних переконань. У 2014 році їх не прийняли до дитячого садка. Адміністрація установи обґрунтувала рішення тим, що існуюча в країні обов’язкова вакцинація є допустимим обмеженням права вільно сповідувати релігію, а також є необхідним заходом для захисту здоров’я населення, прав та свобод інших осіб.

У матеріалах справи також йдеться про те, що батьки одного із заявників, маючи медичну освіту, вирішили скласти індивідуальний план вакцинації для своєї дитини. В результаті він був вакцинований не у тому віці, який передбачений національним законодавством. Директори двох дитячих садків по черзі відмовили заявнику у прийомі.

У деяких скаргах також порушувалося питання щодо фінансових санкцій, накладених національною владою на батьків через різні порушення законодавства про вакцинацію.

Розглянувши групу заяв, суд у Страсбурзі спочатку нагадав, що відповідно до його прецедентної практики примусова вакцинація є втручанням у фізичну недоторканність і, таким чином, стосується права на повагу до приватного життя, яке захищається статтею 8 Конвенції.

Переходячи до розгляду безпосередньо підходу Чехії, ЄСПЛ зазначив, що національна влада має на меті законні цілі захисту здоров’я, а також прав інших осіб. Суд звернув особливу увагу на те, що вакцинація захищає як тих, хто її отримує, так і тих, хто не може бути вакцинований за медичними показаннями, тому покладається на колективний імунітет для захисту.

Що стосується інтересів дітей, ЄСПЛ підкреслив, що вони повинні мати першорядне значення, і в даному контексті імунізація сприяє тому, що кожна дитина буде захищена від серйозних захворювань через вакцинацію або завдяки колективному імунітету. “Таким чином, можна сказати, що чеська політика в галузі охорони здоров’я відповідає найкращим інтересам дітей”, – наголошується в документі.

Далі суд у Страсбурзі звернувся до питання пропорційності підходу влади Чехії у тому вигляді, в якому він реалізується нині. У цьому контексті ЄСПЛ повідомив, що їм не було виявлено жодних проблем з ефективністю та безпекою вакцин, що використовуються. Також суд дійшов висновку, що, хоча недопуск дітей до дошкільних закладів означав втрату важливої ​​можливості для їх особистісного становлення, це превентивний, а не каральний захід, який при цьому обмежений за часом, оскільки, коли діти досягають віку відвідування школи, їх статус вакцинації ніяк не впливає на процес надходження.

Переходячи до заключної частини, ЄСПЛ пояснив, що питання, яке необхідно було вирішити, полягало не в тому, чи могла бути прийнята інша, більш м’яка політика. Швидше завдання полягало в тому, щоб встановити, чи чеська влада перевищила свою широку свободу розсуду в цьому питанні.

«Суд дійшов висновку, що заходи, що оскаржуються, можна розглядати як необхідні в демократичному суспільстві», — йдеться у висновку.

Постанова по цій групі скарг так чи інакше може позначитися на майбутніх висновках ЄСПЛ щодо інших звернень, що стосуються питання обов’язкової вакцинації дітей. Наприклад, зараз на розгляді суду знаходиться заява батька з Сербії. Справа комунікована у січні 2021 року під номером 20874/18. У заяві йдеться про порушення різних положень Конвенції, а також Протоколу №1 і Протоколу №12 до неї. Провадження наразі триває.

Чи коректно порівнювати локдаун під час пандемії та домашній арешт?

ЄСПЛ дійшов висновку, що такий підхід не можна назвати прийнятним, відхиливши у травні 2021 року скаргу європарламентаря Крістіана-Василе Терхеша (49933/20) як несумісну з положеннями Конвенції.

Справа стосувалася заходів щодо боротьби з пандемією, введеними на території Румунії на період з 24 березня по 14 травня 2020 року. Обмеження серед іншого стосувалися свободи пересування.

Заявник наполягав, що ізоляція, яку він мав дотримуватись у зазначений період, рівносильна позбавленню волі. З цією тезою він звернувся до ЄСПЛ, заявивши про порушення державою-відповідачем права на свободу та особисту недоторканність, гарантовану пунктом 1 статті 5 Конвенції. Політик при цьому не заявив про порушення статті 2 Протоколу 4 Конвенції, яка гарантує свободу пересування.

Беручи до уваги короткочасність обмежувальних заходів (52 дні) та надану в рамках режиму локдауну можливість залишати житлові приміщення з низки невідкладних причин, а також та обставина, що його місцезнаходження ніяк не відслідковувалося, він не перебував у обмежених умовах та не був позбавлений права на соціальні контакти, ЄСПЛ дійшов висновку, що становище Терхеша не відповідало домашньому арешту.

У цій справі Страсбурзький суд також надав значення тому факту, що заявник не пояснив, який конкретний вплив оскаржуваний захід вплинув на його особисте становище, і не надав жодної інформації, яка описує його реальний досвід ізоляції.

Крім того, ЄСПЛ врахував, що в березні 2020 року Постійне представництво Румунії при Раді Європи проінформувало Генерального секретаря організації про намір влади країни частково призупинити дію Конвенції щодо свободи пересування на своїй території до 14 травня і регулярно надавало організації відомості про заходи, що вживаються в країні.

Чи припустима обов’язкова вакцинація певних категорій громадян?

Влітку 2021 року у Франції парламентарії ухвалили законопроект, який передбачає обов’язкову вакцинацію співробітників служб екстреної допомоги. За відмову із середини листопада їм загрожувало усунення від роботи без збереження заробітної плати.

На цьому фоні 672 французькі працівники пожежної служби та медичних установ звернулися до ЄСПЛ (скарга зареєстрована за номером 41950/21), наполягаючи на необхідності введення у рамках провадження забезпечувальних заходів у вигляді призупинення положень нового закону. Вони посилалися на можливе порушення статті 2 (право на життя) та статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції.

Пізніше, 2 вересня, група фахівців галузі охорони здоров’я Греції, де були введені схожі вимоги до співробітників служб екстреної допомоги, також звернулася до Страсбурзького суду. Заявники вважали, що нововведення суперечать цілій низці положень Конвенції. Йдеться про право на життя, про заборону на нелюдське чи принижуюче гідність поводження чи покарання, про заборону рабства та примусової праці, про право на свободу та особисту недоторканність, на повагу до приватного та сімейного життя та на справедливий судовий розгляд, а також про заборону дискримінації .

Страсбурзький суд відмовив у вжитті забезпечувальних заходів за обома скаргами, заявивши, що вимоги заявників виходять за рамки Правила 39 Регламенту Суду. Подібні заходи, як показує усталена практика, запроваджуються лише ситуаціях, коли є неминучий ризик заподіяння непоправної шкоди. У цих випадках, на думку ЄСПЛ, цього ризику немає.

При цьому, як підкреслив сам суд, його позиція щодо забезпечувальних заходів жодним чином не визначає, чи буде згодом встановлено порушення положень Конвенції в рамках провадження за цими або схожими скаргами.

У жовтні стало відомо, що скарга французьких працівників була комунікована. ЄСПЛ запропонував державі-відповідачу до 27 січня 2022 року надати свої зауваження щодо прийнятності скарги, а також по суті питань, що порушуються в ній.

Загальна статистика ЄСПЛ щодо введення забезпечувальних заходів, пов’язаних з пандемією

В інформаційному бюлетені ЄСПЛ повідомляється, що на тлі розповсюдження COVID-19 Страсбурзький суд отримав близько 370 заяв щодо введення забезпечувальних заходів на час розгляду скарг. Здебільшого вони надійшли від осіб, які утримуються у місцях позбавлення волі або під вартою у спеціалізованих центрах (наприклад, претенденти на притулок та мігранти). Державами-відповідачами виступають переважно подібних заяв Греція, Італія, Франція, Туреччина.

«Ці запити були дуже різні. Хоча звернення згідно з Правилом 39 Регламенту Суду зазвичай стосуються депортації або екстрадиції, отримані з середини березня 2020 року насамперед надійшли від заявників, які просять суд вжити забезпечувальних заходів щодо їх звільнення з місць утримання під вартою та/або вказати на заходи щодо захисту їхнього здоров’я від ризику зараження Covid-19», — пояснюється у бюлетені.

Переважна більшість випадків це індивідуальні скарги. Багато з них залишилися без розгляду. У ряді інших ЄСПЛ відклав винесення рішення та запросив інформацію у відповідної держави-відповідача.

Євгеній Варламов, РАПСІ

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту