Аналіз правових позицій ЄСПЛ, які можуть бути використані у 2019 році для вдосконалення процесуального законодавства

Олександр Дроздов, президент Спілки адвокатів України, заслужений юрист України, к.ю.н., спеціально для видання «Закон і Бізнес»

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

22 Січня 2019
|
1 758
|

Аналіз правових позицій ЄСПЛ, які можуть бути використані у 2019 році для вдосконалення процесуального законодавства

У прагненні вдосконалювати судову систему та процес суб’єкти законодавчої ініціативи часто керуються точковими проблемами, не усвідомлюючи при цьому негативного впливу пропонованих змін на картину в цілому. Утім, ще у 2006 році в Україні був запущений механізм, що дозволяє запозичати найкращі концепції та правила справедливого суду й навіть запобігати виникненню проблем на практиці.

Розкол у владі

Політики та експерти у своїх промовах полюбляють посилатися на європейські цінності та прагнення. Проте благі наміри, не будучи втіленими в життя, аж ніяк не сприяють покращенню, відновленню та оживленню суспільних відносин, що має вкладатись у справжнє розуміння поняття «реформування».

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Виконання суддями цієї норми ч.2 ст.19 Основного Закону має одну особливість: при розгляді справ вони мають застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV). І ця особливість створює передумову розколу в українській владі.

Для ілюстрації цієї тези достатньо згадати сумнозвісне рішення Донецького апеляційного суду у справі №227/1505/18, яким фактично було схвалено продаж землі. В умовах земельного мораторію таке рішення було винесено на порушення закону й водночас у повній відповідності з рішенням ЄСПЛ від 22.05.2018 у справі «Зеленчук та Цицюра проти України». Цим рішенням існування мораторію було визнано порушенням конвенційних гарантій. Але, всупереч обов’язку країни запровадити певну форму земельного ринку, Верховна Рада продовжила існування стану правової невизначеності ще на один рік. До яких конфліктних ситуацій у судах (а можливо, і не тільки) це призведе у 2019 році — можна лише здогадуватися. Проте подібних нестиковок насправді чимало.

Говорячи про обов’язок державних органів реагувати на правові прецеденти ЄСПЛ, слід послатися на прямі норми закону №3477-IV, який під виконанням рішення цієї установи Україною розуміє не тільки виплату стягувачу відшкодування та вжиття інших заходів індивідуального характеру в разі програшу, а й ужиття певних заходів загального характеру.

Серед таких заходів (ч.2 ст.13 закону №3477-IV), спрямованих на усунення виявлених у Страсбурзі системних проблем та їх першопричин, варто виділити внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування й забезпечення юридичної експертизи законопроектів. З урахуванням цього слід розглянути знакові для українського судочинства рішення ЄСПЛ, винесені в минулому році. Вони містять правові висновки, які вказують справді європейський шлях розвитку для українського законодавства.

Узгоджувати графіки

Відмова суду перенести засідання за клопотанням адвоката, що брав участь в іншому процесі, та розгляд справи без захисника є порушенням ст.6 (право на справедливий суд) конвенції. Такого висновку дійшов Євросуд у справі «Бартая проти Грузії» (заява №10978/06).

Адвокат Александра Бартаї не зміг узяти участі в судовому засіданні, тому що в цей самий час був залучений до іншого слухання. Захисник поінформував про це суд і подав клопотання про перенесення засідання. Сам А.Бартая також вимагав відкладення розгляду справи, відмовляючись брати участь у слуханні без адвоката. Утім, суд прийняв заочне рішення про відхилення позову.

Адвокат безуспішно намагався оскаржити це рішення. Одначе вищі суди дійшли висновку, що відповідно до національного законодавства не існувало обґрунтування відмови від участі в слуханні та що участь адвоката в іншому слуханні не була вагомою підставою для скасування рішення, прийнятого in absentia.

А.Бартая звернувся до ЄСПЛ. Посилаючись на ст.6 конвенції, він стверджував, що заочне рішення позбавило його можливості брати участь у провадженні на рівних засадах з іншою стороною, яка була представлена адвокатом. У Страсбурзі, констатувавши порушення, наголосили, що в таких випадках перевірці підлягають 2 аспекти:

  • чи була влада сумлінною в інформуванні заявників про слухання та чи можна вважати, що вони відмовилися від свого права виступати в суді;
  • чи дало внутрішнє законодавство належні засоби для забезпечення нового змагального слухання, як тільки сторона дізналася про винесене рішення.

З урахуванням цієї позиції 21 вересня 2018 року спільною резолюцією рад суддів, адвокатури та прокурорів «Професійна етика правосуддя» було запроваджено необхідність узгодження в суді графіків засідань: «З метою забезпечення кожному захисту його прав, свобод та інтересів упродовж розумних строків та уникнення порушень ст.6 конвенції рекомендовано суддям організовувати розгляд судових справ у межах чинного процесуального законодавства, а також затверджувати після обговорення зі сторонами, ураховуючи їх зайнятість, та фіксувати графіки засідань, встановлювати відповідні строки для виконання процесуальних дій». Утім, указане положення варто було б закріпити й на законодавчому рівні в процесуальних кодексах.

Інше провадження — не аргумент

Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд не вправі обґрунтовувати своє рішення наявністю інших кримінальних проваджень проти особи. На цьому ЄСПЛ наголосив у рішенні від 2.10.2018 «Криволапов проти України», констатувавши порушення стст.5, 6 конвенції. Водночас відповідно до п.10 ст.178 КПК при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності визначених ризиків, слідчий суддя, суд зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення.

Проти Ігоря Криволапова, який займав посаду заступника начальника міського відділу міліції, було порушено кримінальну справу. Йому закидали фальсифікацію справи проти обвинуваченого в убивстві місцевого журналіста. І.Криволапова затримували двічі, проте відпустили через закінчення строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності.

Крім тривалості провадження, перевищення строків тримання під вартою, чоловік скаржився на розгорнуту проти нього інформаційну кампанію, в якій брали участь чиновники, заявляючи про його винність до винесення вироку.

Високі судді зазначили, що ст.6 конвенції забороняє посадовим особам проголошувати людину винною до її засудження. Посадові особи можуть розповісти громадськості про кримінальне розслідування, наприклад шляхом повідомлення про підозри, арешти й зізнання, якщо зроблять це стримано й обережно. Однак обставини справи свідчили про те, що твердження, зроблені слідчим і посадовими особами Служби безпеки в ЗМІ, були далекі від стриманих і обережних. Вони являли собою некваліфіковане проголошення його провини навіть без уточнення, на якій стадії в той час перебував процес: особистість заявника була розкрита громадськості, його затаврували як убивцю й людину, котра підробила документи кримінальної справи. Ці твердження були неодноразово поширені в документальному відео, створеному за прямої підтримки високопоставлених осіб. ЄСПЛ зробив висновок, що такі твердження посадовців сприяли формуванню упередженої оцінки фактів судовим органом.

Будь-який строк тримання під вартою має бути обґрунтованим. Водночас чи не єдиною підставою для суду під час обрання запобіжного заходу стала наявність кримінального провадження проти обвинуваченого в іншій справі. Тож Суд констатував порушення конвенційних гарантій.

Неупередженість відводу

Усі сумніви в рамках кримінального процесу, в тому числі й щодо неупередженості суддів, мають трактуватися на користь обвинуваченого. У переважній більшості випадків служитель Феміди навряд чи визнає себе зацікавленим у вирішенні справи. ЄСПЛ укотре підтвердив фундаментальне значення принципу неупередженості судового розгляду в рішенні у справі «Ревтюк проти Росії» (скарга №31796/10).

Олександр Ревтюк був заарештований за підозрою у зґвалтуванні дочки судді районного суду, яка працювала в апараті цієї ж установи. Обрання міри запобіжного заходу та наступні подовження строку тримання під вартою здійснювали судді цього ж суду. Попри очевидний зв’язок між жертвою та суддями, спроби відведення на етапі досудового розслідування виявилися невдалими — усі вони були відхилені як необґрунтовані. І лише під час судового розгляду скаргу підозрюваного задовольнили. Оскільки всі судді були прямо або опосередковано зацікавлені у справі, що стосувалася їхніх колег, справу було вирішено передати в інший суд.

Через упередженість суду О.Ревтюк звернувся у Страсбург. Там зауважили, що заявник неодноразово заявляв відводи суддям, котрі розглядали клопотання про подовження строку тримання під вартою, проте вони відхилялися тими ж служителями Феміди, які мали розглядати клопотання. Процедура відведення була визнана ЄСПЛ такою, що не відповідає вимогам конвенції про об’єктивність і неупередженість суду.

Визначений українським процесуальним законодавством порядок вирішення заявленого відводу фактично містить ті ж системні помилки, що дозволяють говорити про відсутність неупередженості: згідно зі ст.40 ЦПК, ст.39 ГПК питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Іншою є ситуація в рамках кримінального процесу. Відповідно до ст.81 КПК в разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює провадження одноособово, його розглядає інший суддя тієї ж установи, визначений у порядку, установленому в ч.3 ст.35 цього кодексу. Але якщо справа розглядається колегіально, то в разі заявлення відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють провадження, його має розглядати цей же склад суду.

Приватне життя після смерті

Право на повагу до приватного й сімейного життя, гарантоване ст.8 конвенції, поширюється й на випадки залишення в спокої тіла людини, яка померла. У випадках ексгумації трупів, на думку ЄСПЛ (рішення у справі «Сольська і Рибицька проти Польщі», заява №30491/17), необхідно відшукувати механізми поєднання публічних інтересів держави з правами близьких і родичів.

Питання ексгумації постало у зв’язку з розслідуванням обставин авіакатастрофи під Смоленськом 2010 року, коли загинули 8 членів екіпажу і 88 пасажирів, зокрема й президент Польщі Лех Качинський. Через 6 років влада вирішила, що останки допоможуть установити причину аварії, у тому числі зрозуміти, чи був вибух на борту. Процесуальна дія була проведена попри те, що Єва Сольська та Єва Рибицька виступили проти ексгумації останків їхніх чоловіків. Однак у жінок не було можливості якось уплинути на рішення про ексгумацію. Утім, вони звернулися до ЄСПЛ, де судді вирішили, що в цьому випадку було порушено конвенцію.

У Страсбурзі зауважили, що проведення ефективного розслідування інциденту, надзвичайно трагічного для всієї країни, хоча й має більше значення, ніж інтереси окремих осіб, але держава не скористалася механізмом, за допомогою якого можна було б вирішити конфлікт між інтересами держави та скаржників.

Українське законодавство містить норми (ст.298 Цивільного кодексу) про шанобливе ставлення як до самого тіла, так і до місця поховання людини. А в разі глуму члени сім’ї, близькі родичі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди. Проте ексгумація, звісно, не є глумом.

Так, згідно зі ст.239 КПК ексгумація трупа здійснюється за постановою прокурора. Виконання постанови покладається на службових осіб органів місцевого самоврядування. Труп виймається з місця поховання за присутності судово-медичного експерта та оглядається. Після проведення ексгумації та необхідних досліджень поховання здійснюється в тому самому місці з приведенням могили в попередній стан. Під час ексгумації судово-медичний експерт може вилучити зразки тканини органів або частини трупа, необхідні для проведення експертних досліджень. Також у разі необхідності труп може бути доставлений до експертного закладу для проведення експертизи, а із самого поховання можуть вилучатися речі, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Оскільки жодних погоджень із рідними та близькими або ж можливості оскарження рішення про проведення слідчої дії в законодавстві не передбачено, приватне й сімейне життя в розумінні практики Євросуду залишається в цій частині фактично незахищеним.

Експерт як свідок

Одним з елементів справедливого суду відповідно до ч.3 ст.6 конвенції є наявність в обвинуваченого в учиненні кримінального правопорушення певного набору мінімальних прав, до яких, зокрема, належить можливість допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення. І неможливість допитати експерта як свідка є порушенням конвенційних гарантій.

Питання вивчалося ЄСПЛ у справі «Авагян проти Вірменії» (заява №1837/10). Хосров Авагян успадкував квартиру від літньої жінки, котра померла разом із сестрою, як установив початковий розтин, від переохолодження. Родичі померлих ініціювали кримінальне розслідування, у ході якого було проведено судово-медичні експертизи, які встановили, що обидві сестри померли від отруєння фосфором. Х.Авагяна обвинуватили в шахрайстві та двох убивствах з метою наживи й помістили під варту. Під час судового розгляду він клопотав про виклик експертів, які надали суперечливі звіти про аутопсію, але суди неодноразово відхиляли цей запит.

У підсумку чоловіка визнали винним у вбивствах за обтяжливих обставин і засудили до довічного ув’язнення. Але Х.Авагяна підтримав ЄСПЛ, адже йому не дали можливості допитати експертів, аби оскаржити достовірність їхніх висновків, які були визначальними для визнання його винним у скоєнні злочину. У Страсбурзі констатували порушення права на справедливий суд.

Українське процесуальне законодавство також не забезпечує 100-відсоткової можливості допитати експерта як свідка в суді. Відповідно до ст.356 КПК суд на підставі клопотання має право (але не зобов’язаний) викликати експерта для допиту з метою роз’яснення висновку. Сторони ж кримінального провадження для доведення або спростування достовірності висновку експерта мають лише право надати відомості, які стосуються знань, умінь, кваліфікації, освіти та підготовки експерта. Очевидно, що з урахуванням практики ЄСПЛ і ця норма має бути доопрацьована.

Мова також забезпечує справедливість

Допомога російською мовою, яку отримав литовець, обвинувачений у Словенії в скоєнні злочину, не дозволила йому брати активну участь у кримінальному процесі. Тому суд не був справедливим у розумінні ст.6 конвенції. Такий висновок ЄСПЛ у рішенні у справі «Візгірда проти Словенії» також змушує переглянути окремі положення КПК щодо участі перекладача в процесі та надання обвинуваченому матеріалів справи для ознайомлення його рідною мовою.

Так, громадянин Литви Данас Візгірда, який проживав у Любляні, був затриманий за підозрою в пограбуванні банку. Під час судового слухання йому надали перекладача на російську мову. Всі матеріали справи були також перекладені російською. За результатами слухання, Д.Візгірду визнали винним і призначили покарання. Оскарження вироку успіху не мало.

Тоді засуджений звернувся у Страсбург, указавши на порушення права на справедливий суд (ст.6 конвенції). Влада Словенії намагалася аргументувати свою позицію тим, що Д.Візгірді призначили російськомовного перекладача, оскільки припускали, що російська мова досить поширена в Литві. Однак було встановлено, що влада ніколи не перевіряла, наскільки добре обвинувачений знає російську. Тож Суд постановив, що в цілому мовна допомога, яку він отримав, не дозволила йому брати активну участь у процесі, а тому такий суд був несправедливим, а права людини — порушеними.

Не Україною єдиною

На думку деяких фахівців, виконанню й застосуванню рішень ЄСПЛ має передувати переклад та опублікування Міністерством юстиції повних текстів цих рішень українською мовою. Проте можна з упевненістю стверджувати, що відсутність офіційного перекладу не є перешкодою для нормотворчих ініціатив народних депутатів.

Крім того, є підстави припустити, що чимало рішень, ухвалених Євросудом проти інших країн, так і не будуть офіційно перекладені українською мовою. Разом з тим для нас вони також є прецедентними (на цьому наголошував сам ЄСПЛ), і за їх допомогою можна й необхідно виправляти системні проблеми українського законодавства на випередження. Бо ж краще вчитися на чужих помилках…

Джерело

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту