Захист від обвинувачення чи наклеп на свідка: коли підсудний наговорив зайвого

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

13 Липня 2020
|
738
|

захист. наклеп. рішення ЄСПЛ у справі «Мілевич проти Хорватії»

Обираючи тактику захисту, обвинувачений може мати та висловлювати сумніви щодо правдивості показань свідків, їхньої доброчесності у цій справі. І певні висловлювання можуть бути оцінені як наклеп.

Де межа між захистом і наклепом, – з’ясовував Європейський суд з прав людини у справі «Мілевич проти Хорватії» (заява № 68317/13), передає інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».

Раде Мілевич був обвинувачений як співучасник убивства чотирьох затриманих цивільних осіб, яких в 1991 році вивезли з в’язниці в м. Глина та стратили. Інцидент у свій час широко висвітлювався засобами масової інформації в Хорватії.

Р.Мілевич стверджував, що його переслідування в судовому порядку було політично мотивоване і відкрите за наклепом полковника у відставці хорватській армії П., відомого за свою діяльність з розкриття злочинів, скоєних проти хорватів під час війни 1991-1995 років. Обвинувачений стверджував, що П. чинив тиск на свідків під час провадження та організував кампанію в ЗМІ проти нього.

В кінцевому рахунку Мілевич був виправданий в 2012 році. Суди встановили, що він дійсно вивіз затриманих з в’язниці, але не існувало доказів того, що він брав участь або йому могло бути відомо про їх страту.

Тим часом полковник відкрив провадження про наклеп проти Мілевича. І суд визнав останнього винним, оскільки заяви, які він зробив під час захисту, становили безпричинний і необґрунтований напад на полковника. Суд констатував, що Мілевич робив заяви для завдання шкоди репутації іншої особи, а не для свого захисту в провадженні про військові злочини. Таке рішення залишили в силі вищі суди.

Тоді, Мілевич звернувся до Європейського суду з прав людини. Посилаючись на ст. 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, він стверджував, що його засудження за наклеп було необґрунтованим та несправедливим.

Суд у Страсбурзі підкреслив, що пріоритет повинен надаватися обвинуваченому, який повинен вільно говорити на свій захист без побоювання подання позову за наклеп до того часу, доки його або її заяви не складатимуть помилкову підозру учасника провадження або третьої сторони.

У цій справі національні органи влади не взяли до уваги підвищений рівень захисту, який заслуговували заяви підозрюваного як елемент захисту в кримінальному процесі. І хоча заяви були надмірними, вони не були злісними і, ставлячи під сумнів достовірність свідчень свідків та загальні передумови переслідування його в судовому порядку, заяви були достатньо пов’язані зі справою.

І хоча не існувало жодних підстав для сумнівів у висновках національних судів, що заяви Мілевича завдавали шкоди полковнику, останній повинен був бути більш толерантним до критики з огляду на те, що він увійшов на суспільну арену відвідуючи слухання по справі заявника та його діяльність з розкриття військових злочинів.

Тож з урахуванням інших обставин справи ЄСПЛ констатував, що національні суди не встановили справедливий баланс між свободою вираження поглядів заявника в контексті його права на захист себе з одного боку та правом полковника на захист своєї репутації – з іншого. Відповідно, мало місце порушення статті 10 Конвенції.

З текстом прес-релізу рішення ЄСПЛ у справі «Мілевич проти Хорватії» (заява № 68317/13) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту