Справи «Ларраньяга Арандо та інші проти Іспанії» і «Мартінес Агірре та інші проти Іспанії» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

12 Серпня 2019
|
82
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 274 (2019)
18.07.2019

Суд виявляє, що презумпція невинуватості згідно зі статтею 6§2 Конвенції не застосовується до проваджень щодо компенсації, відкритих в Іспанії родичами осіб, вбитих у Франції терористичними групами

У своєму рішенні у справі Ларраньяга Арандо (Larrañaga Arando) та інші проти Іспанії (заяви № 73911/16, 233/17, 3086/17 та 5155/17) і Мартінес Агірре (Martínez Agirre) та інші проти Іспанії (№ 75529/16 та 79503/16) Європейський суд з прав людини більшістю оголосив заяви неприйнятними. Рішення є остаточним.

Обидві справи стосувалися скарг заявників відповідно до статті 6§2 (презумпція невинуватості) на відмову держави надати компенсацію за вбивство їх родичів терористичними групами.

Суд постановив, що положення Конвенції, на яке посилалися заявники (стаття 6§2), не застосовувалося до їх справ. Зокрема, не існувало жодного зв’язку між будь-яким обвинуваченням в скоєнні кримінального злочину, висунутим в Іспанії проти родичів заявників за членство в ЕТА, та рішеннями адміністративних органів влади та судів про відмову виплатити додаткову компенсацію за їх смерть.

Основні факти

Заявниками у цих двох справах були 10 громадян Іспанії, троє з яких мешкають у Більбао, двоє – у муніципалітетах Сан-Себастьян і Урречу, і по одному в муніципалітеті Аскен (Франція), Oласагутія і Сестоа. Повний список можливо знайти в рішеннях, опублікованих у базі даних Hudoc Суду.

Відповідно до звітів Міністерства внутрішніх справ родичі були вбиті між 1979 і 1985 роками терористичними групами Batallón Vasco Español (BVE), Grupos Antiterroristas de Liberación (GAL), Acción Nacional Española (ANE) або Grupos Armados Españoles (GAE),) в той час, коли вони проживали у Франції.

Як сім’ї жертв тероризму більшість заявників отримали компенсацію відповідно до законодавства Іспанії від 1999 року, в той час як один заявник також отримав спеціальну довічну виплату за королівським указом.

Заявники подали заяву для отримання додаткової компенсації у 2012 році відповідно до нового Закону від 2011 року про надання компенсації жертвам тероризму. Проте органи влади відмовилися виплачувати посилаючись на положення Закону від 2011 року та Європейську конвенцію про компенсацію жертвам насильницьких злочинів, які дозволяли їм відмовити в компенсації за вбивство осіб, які самі були причетні до тероризму.

Рішення органів влади були підтверджені Audiencia Nacional (Адміністративна палата), яка виявила, що стаття 8§2 Європейської конвенції про компенсацію жертвам насильницьких злочинів, чинна в Іспанії з 2002 року, дозволяла державі зменшити або відмовити в компенсації у зв’язку з участю жертви в організованій злочинності або членстві в організації, залученій в злочини насильства.

Адміністративні органи та суди посилалися на звіти поліції, в яких було зазначено, що родичі заявників були членами терористичної організації ЕТА. Ці звіти посилалися на різні джерела (заяви, зроблені іншими членами ЕТА, статті в пресі та публікації, які стосуються ЕТА).

Скарги, процедура та склад Суду

Заяви були подані до Європейського суду з прав людини між 29 листопада та 26 грудня 2016 року.

Заявники скаржилися на те, що національні органи влади відмовили їм у компенсації на підставах, які порушили право їх родичів на презумпцію невинуватості, оскільки було встановлено, що вони були членами ЕТА, що було кримінальним злочином згідно з законодавством Іспанії. Вони покладалися на статтю 6 § 2 Європейської конвенції (презумпція невинуватості).

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів, до складу якої увійшли:

Vincent A. De Gaetano (Maльта), Голова,

Georgios A. Serghides (Кіпр),

Paulo Pinto de Albuquerque (Португалія),

Alena Poláčková (Словаччина),

María Elósegui (Іспанія),

Gilberto Felici (Сан-Марино),

Erik Wennerström (Швеція),

а також Fatoş Aracı, заступник секретаря Секції.

Рішення Суду

Стаття 6 § 2

Суд об’єднав заяви в обох справах через подібність предмету спору.

Уряд стверджував, що родичі заявників ніколи не стикалися з кримінальним провадженням у Іспанії, а також те, що їх можлива кримінальна відповідальність була погашена їх смертю. Всі органи влади і суди повинні були зробити все для того, щоб питання компенсації полягало в тому, щоб перевірити, чи були дотримані правові вимоги для отримання додаткової компенсації за смерть родичів заявників, в тому числі перевірку того, чи були вони членами ЕТА, а також те, чи можливо було застосовувати положення Європейської конвенції про компенсацію жертвам насильницьких злочинів.

Заявники в обох справах заперечували аргумент, що не існувало жодного зв’язку між компенсацією та кримінальним провадженням. Вони наголошували, зокрема, на тому факті, що оскільки схема компенсації виключала осіб, які були членами злочинної організації, це виключення могло бути засноване лише на засудженні в кримінальному порядку, а не лише на підозрах у звітах поліції.

Суд знову наголосив на тому, що стаття 6 §2 застосовується до осіб, які були «обвинувачені у вчиненні кримінального правопорушення». Він також вважав, що те, що в цих двох справах починав діяти другий аспект захисту запропонованого положення, а саме запобігання того, щоб принцип презумпції невинуватості не був порушений після будь-якого провадження, яке закінчилося без засудження.

Завдання Суду в цих справах полягало в перевірці того, чи існує зв’язок між будь-яким попереднім кримінальним провадженням у справі проти родичів заявників стосовно їх передбачуваного членства в ETA та провадженням щодо відшкодування. Проте він не зайняв позицію щодо права заявників на цю компенсацію per se.

Суд зазначив, що відповідні чоловіки у заявах 73911/16 та 5155/17 – відповідно, Enrique Gómez Álvarez, якого, як стверджувалося, вбили члени Batallón Vasco Español у червні 1979 року, і Justo Elizarán Sarasola, який помер у жовтні 1979 року після того, як його, як стверджувалося, розстріляли члени Acción Nacional Española або Grupos Armados Españoles, як виявляється, не зіткнулися з будь-якими офіційними кримінальними розслідуваннями в Іспанії до їх смерті. Пан Gómez Álvarez був заарештований у Франції в січні 1975 року, але цей арешт не був пов’язаний з кримінальним провадженням у його рідній країні.

Крім того, частина доказів, які використовувалися в провадженні щодо компенсації для встановлення діяльності двох чоловіків в ETA, виникла з книг та засобів масової інформації, а також заяв інших членів ETA.

Тому було зрозуміло, що не існувало «обвинувачення у скоєнні кримінального правопорушення» родичів заявників у значенні прецедентного права. Тому рішення про компенсацію не могли поставити під сумнів будь-яку попередню кримінальну справу і стаття 6 §2 не застосовувалася до них.

Єдине кримінальне провадження, відкрите проти чоловіка, про якого мова йде в заяві 233/17, José María Echaniz Maiztegui, якого, як стверджувалося вбили члени Grupos Antiterroristas de Liberación у вересні 1985 року, було проведене у Франції за незаконне володіння вогнепальною зброєю.

Йому був винесений вирок до тюремного ув’язнення, але це провадження не було пов’язане з розслідуванням в Іспанії або запитом про екстрадицію. Крім того, заявники не вимагали захисту презумпції невинуватості стосовно цього обвинувачення в скоєнні кримінального правопорушення, скоріше вони висловили занепокоєння щодо членства в терористичній організації. Таким чином стаття 6 не застосовувалася до провадження щодо відшкодування.

Суд зазначив, що звіти поліції, подані для провадження у справі про компенсацію стосовно чоловіка, про якого йшла мова у заяві №. 3086/17, Ángel Gurmindo Lizárraga, якого, як стверджувалося, вбили члени Grupos Antiterroristas de Liberación в лютому 1984 року, під час посилання на ЕТА покладалися на попередні засудження в кримінальному порядку у Франції за членство в незаконному угрупуванні.

Засудження в Франції не мали жодного зв’язку з кримінальним провадженням у Іспанії. Навіть якщо б було можливо встановити зв’язок між засудженням в Франції і справою про компенсацію в Іспанії, презумпція невинуватості закінчилася після засудження. Оскільки засудження у Франції було за звинуваченням, яке було еквівалентне тому, у зв’язку з яким заявники вимагали захисту статті 6§2, це положення не могло застосовуватися до провадження щодо компенсації.

Таким чином заяви № 73911/16, 5155/17, 233/17 та 3086/17 повинні були бути відхилені як неприйнятні тому, що вони були несумісними з положеннями Конвенції.

Міркування Суду дещо відрізнялися для відповідних чоловіків в другій справі, заяви 75529/16 та 79503/16. Ними були, відповідно, Juan María Otegui Elicegui та José Sabino Echaide Ibarguren, яких, як стверджувалося вбили члени Grupos Antiterroristas de Liberación у серпні 1985 і вересні 1985 року.

З урахуванням того, що в цій справі було проведене кримінальне розслідування в Іспанії щодо діяльності чоловіків, пов’язаної з ETA (у зв’язку з яким органи влади Іспанії видали ордери на обшук і арешт) до того, як вони поїхали у Францію, Суд визнав, що вони були обвинувачені в скоєнні кримінального правопорушення в значенні Конвенції. Він також припустив, що ці кримінальні провадження були припинені внаслідок їх смерті.

Проте Суд зазначив, що справи про компенсацію не вимагали від органів влади або судів враховувати зміст або результат попереднього кримінального провадження. Фактично застосування умови про звільнення від відповідальності для відмови в компенсації не вимагало передбачуваного членства в злочинній або насильницькій організації, яке повинне було бути встановлене кримінальним провадженням, а органи влади на практиці могли покладатися на інші джерела такої інформації, що вони й робили.

Звіти поліції про двох чоловіків, які використовувалися в провадженні про компенсацію, дійсно посилалися на попередні розслідування, але вони не були єдиними елементами, які були враховані для того, щоб виявити їх членство в ЕТА, і тому вони не були вирішальними для питання компенсації.

Суд також взяв до уваги аргумент уряду, що розслідування не могли призвести до переслідування в судовому порядку або засудження, оскільки чоловіки втекли у Францію.

Наприкінці Суд зазначив, що рішення у справі Audiencia Nacional у заяві №. 79503/16 чітко розрізняло питання про визначення права сім’ї на компенсацію за смерть їх родича та питання про кримінальну відповідальність цього родича. Тягар доведення та норми доказового права також можуть бути різними в адміністративних та кримінальних судах.

Суд постановив, що заявники у цих двох заявах не продемонстрували необхідного зв’язку між припиненим кримінальним провадженням, яке стосувалося їх родичів, та провадженням щодо компенсації, що означало, що стаття 6 §2 не застосовувалася до останнього. Заяви повинні були бути визнані неприйнятними, оскільки вони були несумісні з положеннями Конвенції.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту