З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 088, (2020)
10.03.2020

Hernehult проти Норвегії (заява № 14652/16)

Pedersen і Інші проти Норвегії (№ 39710/15)

Обидві справи стосувались заходів щодо захисту дітей.

Заявник в першій справі, Ден Мікаел Ернехульт (Dan Mikael Hernehult), є громадянином Швеції 1961 року народження. Його справа стосувався рішення органів влади взяти під опіку двох його синів.

Пан Hernehultпереїхав в Норвегію в 2013 році зі своєю дружиною, громадянкою Румунії, та їх трьома синами, А. B і C, які народилися в 2000, 2005 та 2007 роках, відповідно. Того ж року дітей помістили в сімейний дитячий будинок через занепокоєння служб у справах дітей щодо здатності їх батьків піклуватися про них, а також через той факт, що їх виховували в ізоляції з незвичною увагою на хворобі.

В 2014 році Рада з питань соціального захисту населення округу задовольнила заяву про взяття дітей під опіку дійшовши висновку про серйозну недбалість. B і C були поміщені в сімейний дитячий будинок в той час як А помістили в установу, оскільки патронажні вихователі вважали його особливі потреби занадто вимогливими.

Пан Hernehultта його дружина подали позов до судів, в кінцевому підсумку Верховний суд вирішив це питання в 2015 році. Зазначивши, що A був дуже нещасний в закладі, він виявив, що в його найкращих інтересах було повернення його батькам надаючи матері та батькові значну допомогу. Стосовно B і C він вирішив, що вони повинні залишатися під опікою через їх прихильність до сімейного дитячого будинку. Були встановлені права на контакт – шість шестигодинних зустрічей на рік.

Заявники в другій справі, M.R. та T. Pedersen, подружжя та їх дитина X, є громадянами Норвегії, які народились в 1969, 1962 та 2008 роках, відповідно. Пані Pedersen родом з Філіппін. Їх справа стосувалась рішення органів влади позбавити їх батьківських повноважень щодо X та надати дозвіл на його усиновлення.

Х був поміщений в сімейний дитячий будинок для надзвичайних ситуацій, коли йому було декілька місяців, оскільки його батьки мали психічні захворювання і  були нездатні доглядати за ним.

Через деякий час, в тому числі період, коли пані Pedersenзалишалася з ним в  установі батьки-дитина, служба соціального захисту дітей подала заяву до Ради з питань соціального захисту населення округу для отримання наказу про опікунство.

Рада задовольнила заяву і Х. помістили в сімейний дитячий будинок. Вона вважала, що розміщення було б довгостроковим і встановлювало б права на контакт – дві двох двогодинні зустрічі на рік.

Пан і пані Pedersenподали апеляцію і справа була розглянута в трьох судових інстанціях, а в кінцевому підсумку Верховний суд в 2015 році надав дозвіл на усиновлення X. Верховний Суд виявив, що в найкращих інтересах Х було перебування в безпечному середовищі свого сімейного дитячого будинку, де він прожив майже все своє життя. Він також враховував його глибоку прихильність до патронажних вихователів порівняно з відсутністю зв’язків з його біологічними батьками. Проте він вважав важливим, щоб X зберігав свої етнічні зв’язки з Філіппінами та підтримував встановлені нижчими судами права на контакт.

Посилаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Європейської Конвенції з прав людини заявники скаржилися на рішення національних органів влади щодо їх дітей. Заявник в першій справі скаржився, зокрема, на рішення щодо опіки над B та C та наступну відмову повернути їх, в той час як заявники в другій справі скаржилися на рішення про позбавлення батьківських повноважень щодо їх сина, надання дозволу на його усиновлення та обмеження їх наступного контакту.

У справі Hernehult:

Порушення статті 8

Справедлива сатисфакція: 25 000 євро (EUR)  пану Hernehult відшкодування моральної шкоди

У справі Pedersenі Інші:

Порушення статті 8

Справедлива сатисфакція: Суд постановив, що  виявлення порушення складало достатню справедливу сатисфакцію щодо будь-якої моральної шкоди, завданої  дитині Х; далі Суд постановив, що держава-відповідач повинна виплатити M.R. і T. Pedersen спільно 35 000 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди та 9 500 євро вартості і витрат.