Справа «Зарубін та інші проти Литви»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

26 Грудня 2019
|
242
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 438, (2019)
19.12.2019

Суд відхиляє скаргу чотирьох російських журналістів на їх висилку з Литви

Справа Zarubin та інші проти Литви (заяви № 69111/17, 69112/17, 69113/17 та 69114/17) стосувалася висилки з Литви та заборони повторного в’їзду чотирьом російським журналістам, які працюють в російській державній телевізійній компанії «Росія-24» після їх дій на конференції у Вільнюсі.

У сьогоднішньому рішенні у справі Європейський суд з прав людини більшістю оголосив заяву неприйнятною. Рішення остаточне.

Суд був готовий визнати, що заходи проти заявників складали втручання у їх право на свободу вираження поглядів відповідно до статті 10.

Проте він постановив, що органи влади продемонстрували, що ці заходи були необхідні в інтересах національної безпеки та були пропорційними. Зокрема, поведінка заявників на конференції – яку органи влади охарактеризували як агресивну та провокаційну – не відповідала принципам відповідальної журналістики.

Основні факти

Заявники, Pavel Zarubin, Alexander Makarov, Andrey Melnikov та Alexey Kazakov, є громадянами Росії, які народилися в 1981, 1988, 1966 та 1978 роках, відповідно, і мешкають в Москві.

Всі заявники працюють на російському державному телевізійному каналі «Росія-24». Вони є репортером, звукооператором, оператором і головним редактором, відповідно.

В березні 2016 року їх відправили в Литву для висвітлення Форуму вільної Росії в Вільнюсі, заходу, організованого спільно з Міністерством закордонних справ Литви, під час якого розглядалися різні питання щодо Росії та в якому брали участь різні російські активісти опозиції. Їх роботодавець дав заявникам завдання висвітлювати події на Форумі та опитувати людей, які брали участь в ньому. Вони не мали акредитації, але отримали доступ до майданчиків Форуму. Згодом литовські ЗМІ повідомили, що вони спричинили інциденти та зриви.

Департамент міграції видав рішення про висилку заявників та заборону повторного в’їзду на один рік. У рішеннях була наведена інформація управління безпеки Литви, що чоловіки, представники телеканалу «Росія-24», можуть складати загрозу для національної безпеки. Вони також посилалися на їх «напади» під час Форуму, про що повідомляли місцеві ЗМІ та зафіксувала поліція.

Заявники покинули Литву, але подали апеляцію на рішення про висилку. Вони стверджували, що вони мирно виконували свою журналістську роботу намагаючись взяти інтерв’ю та зняти на відео учасників форуму, але на них напали деякі організатори та учасники конференції.

Зокрема, їм не дозволяли взяти інтерв’ю у відомого активіста Гаррі Каспарова.

Апеляції заявників були відхилені і Вільнюським окружним адміністративним судом, і Верховним адміністративним судом в березні 2017 року.

Верховний адміністративний суд встановив, зокрема, що прибула команда без акредитації та отримала доступ до місця проведення Форуму шляхом обману, що спричинило конфлікт з охоронцями. В інциденті з паном Каспаровим заявники використовували мобільні телефони, а не професійне обладнання, що демонструвало, що їх наміром був не збір інформації, а проведення провокаційних дій.

Крім того, міжнародні звіти вказували на міцний зв’язок між російським урядом та російськими державними ЗМІ. Тому суд вважав, що загальнодоступна інформація разом із секретною інформацією Департаменту державної безпеки, до якої судам був наданий повний доступ, надавала достатні підстави вважати, що заявники складали загрозу для національної безпеки.

Наприкінці, суди обох рівнів юрисдикції наголосили на тому, що висилка заявників не була призначена через розповсюдження будь-яких ідей, але через їх провокаційні дії.

Вони також постановили, що ці заходи не перешкоджали заявникам отримувати або передавати інформацію, а також те, що, в будь-якому випадку, свобода вираження поглядів не була необмеженим правом і могла бути обмежена для захисту інших важливих інтересів.

Скарги, процедура та склад Суду

Заяви були подані до Європейського суду з прав людини 18 вересня 2017 року.

Заявники подали скарги на висилку та супутні адміністративне провадження та судовий розгляд відповідно до статті 6§1 (право на справедливий судовий розгляд), статті 10 (свобода вираження поглядів), статті 4 Протоколу № 4 (заборона колективного вислання іноземців), статті 13 (право на ефективний засіб судового захисту), статті 14 (заборона дискримінації) та статті 18 (межі застосування обмежень прав).

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Robert Spano (Ісландія),Голова,

Ganna Yudkivska(Україна),

Valeriu Griţco(Республіка Молдова),

Egidijus Kūris(Литва),

Ivana Jelić (Чорногорія),

Arnfinn Bårdsen(Норвегія),

Darian Pavli (Албанія),

а також Stanley Naismith,Секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 6§1

Суд оголосив скаргу, подану відповідно до цього положення, неприйнятною, оскільки він раніше вирішив, що рішення щодо в’їзду, перебування або депортації іноземців не стосуються визначення цивільних прав заявника або обвинувачення в скоєнні кримінального правопорушення.

Стаття 10

Заявники стверджували, що їх вислали з Литви та заборонили повторний в’їзд через їх роботу журналістами. Вони вказали, що на Форумі поводилися чемно і не перевищили межі прийнятної журналістської діяльності.

Суд висловив сумніви щодо застосовності статті 10 до справи заявників: органи влади видали наказ про їх висилку через агресивні та провокаційні дії, а не будь-які думки, заяви або публікації. Проте він не прийняв остаточне рішення з цього питання оскільки він у всякому разі виявив скаргу неприйнятною.

Він зазначив, що заходи, вжиті проти заявників, були засновані на тому, що вони складали загрозу для національної безпеки через  їх поведінку на Форумі. Зокрема, національні органи влади встановили, що заявники отримали доручення від роботодавця зібрати інформацію про відомих російських політичних активістів опозиції, які брали участь у Форумі; вони не отримали або не намагалися отримати акредитацію, але отримали доступ до події шляхом обману і спровокували протистояння охоронців та учасників. Незважаючи на попередження поліції наступного дня вони намагалися зняти учасників на мобільний телефон і існувала інформація, що вони, ймовірно, планували викликати чергове протистояння в останній день Форуму.

Суд повторив, що національні органи влади мали право визначати власні національні інтереси, але під час розгляду справ про втручання у право на свободу вираження поглядів Суд брав до уваги справедливість провадження.

Він зазначив, що докази у справі заявників містили секретну інформацію служб безпеки, проте національні суди мали повний доступ до цієї інформації, що також не було вирішальним, оскільки це не було підтверджено загальнодоступними матеріалами. Суд був переконаний в тому, що суди в вирішальній мірі не покладалися на секретну інформацію і заявники мали можливість оскаржити фактичні підстави рішень проти них.

У матеріалах справи не було жодної вказівки на те, що суди помилились у своєму оцінюванні або свавільно застосовували законодавство, таким чином, Суд не знайшов підстав не погоджуватися з їх висновком, що висилка та заборона в’їзду були необхідними в інтересах національної безпеки.

Органи влади також діяли пропорційно: заявникам не було заборонено робити заяви або поширювати заяви про Форум, скоріше їх вислали і заборонили в’їзд через агресивні та провокаційні дії. Суди також розглянули питання пропорційності та зважили інтереси, які були головними в справі.

Наприкінці, Суд повторив, що захист, який стаття 10 надає журналістам, підпорядковується умові, що вони діяли сумлінно з метою надання точної та достовірної інформації відповідно до принципів відповідальної журналістики. Він не обмежувався змістом, але також стосувався поведінки журналіста. У цій справі Суд не зміг визнати, що поведінка заявників була сумісною з концепцією відповідальної журналістики.

Суд дійшов висновку, що національні органи влади продемонстрували, що заходи проти заявників були необхідними в інтересах національної безпеки і були пропорційними переслідуваній законній меті. Тому скарга була явно необґрунтована і повинна була бути відхилена як неприйнятна.

Стаття 4 Протоколу №4

Суд зазначив, що відповідно до його прецедентного права значення цього положення Конвенції повинне розумітися як будь-який захід, що змушує іноземців як групу покинути країну, за винятком випадків, коли такий захід  був вжитий на основі розумного та об’єктивного розгляду кожної окремої справи.

Він встановив, що, незважаючи на те, в наказах проти заявників по суті були використані однакові формулювання, це не означало, що їх окремі ситуації не були вивчені. Дійсно, заявники приїхали як група, діяли разом зі спільною метою і їх дії були скоординовані.

Заявники також отримали можливість подавати докази проти рішень, які були розглянуті національними органами влади достатньо ретельно. Суд не знайшов підстав для того, щоб не погодитися з висновками національних судів. Тому цю справу було неможливо порівнювати зі справами, які стосувалися висилки великих груп іноземців без будь-якої перевірки індивідуальної ситуації кожного заявника. Ця скарга була також явно необґрунтованою та неприйнятною.

Інші статті

Суд не міг виявити порушення у скаргах заявників відповідно до статті 13, статті 14 або статті 18 і відхилив їх як явно необґрунтовані.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту