Справа «Ходорковський і Лєбєдєв проти Росії, № 2»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

17 Січня 2020
|
349
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 013, (2020)
14.01.2020

Суд виявив порушення прав колишніх керівників «Юкоса» під час другого судового розгляду, а також відхилив декілька скарг

Справа Ходорковський і Лєбєдєв проти Росії (№ 2) (KhodorkovskiyandLebedevv. Russia(no. 2)) (заяви № 51111/07 та 42757/07) стосувався другого судового розгляду щодо колишніх керівників компанії «Юкос» – Михайла Ходорковського та Платона Лебедєва.

У сьогоднішньому рішенні (14 січня 2020 року) ПалатиЄвропейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення права заявників на справедливий судовий розгляд відповідно до статті 6§ 1 та статті 6§ 3 (с) та (d)Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) через відмову судді суду першої інстанції надати дозвіл захисту допитати свідків обвинувачення та захисту і надати важливі докази експерта або докази невинуватості.

Проте Суд одноголосно встановив відсутність порушення статті 6§ 1 щодо незалежності та неупередженості судді суду першої інстанції та відсутність порушення статті 6 § 2 (презумпція невинуватості) у зв’язку з коментарями під час судового розгляду, зробленими тодішнім прем’єр-міністром – Володимиром Путіним.

П’ятьма голосами проти двохСуд постановив, що заявники постраждали від непередбачуваного застосування кримінального права їм на шкоду, в порушення статті 7 (ніякого покарання без закону). Він одноголосно встановив порушення статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) через відсутність тривалих сімейних побачень в той час, коли заявники перебували під вартою до судового розгляду.

Суд одноголосно постановив, що не було необхідно розглядати скарги заявників згідно зі статтею18 (межі застосування обмежень прав) разом зі статтями 6 та 7 і статтею 4 Протоколу № 7 (право не бути притягнутим до суду або покараним двічі), а також встановив порушення статті 18 разом зі статтею 8.

Основні факти

Заявниками були Михайло Борисович Ходорковський та Платон Леонідович Лебедєв , громадяни Росії, 1963 та 1956 року народження, відповідно.

Після засудження за ухилення від сплати податків у 2005 році та відправлення у виправні колонії пану Ходорковському та пану Лебедєву, колишнім членам вищого керівництва нафтової компанії «Юкос», в 2009 році були пред’явлені нові звинувачення у вчиненні злочинів. Новий судовий розгляд розпочався в березні 2009 року і в грудні 2010 року закінчився визнанням їх винними вдруге в привласненні або розтраті нафти і відмиванні незаконно одержаних доходів.

По суті, суд першої інстанції встановив, що заявники використовували свій вплив та становище для того, щоб змусити виробничі підприємства «Юкоса» дешево продавати свою сировину торгівельним компаніям «Юкоса», які експортували її на світові ринки за більш високу ціну. Потім прибутки відправлялися на російські і іноземні корпоративні рахунки, які контролювалися заявниками.

Під час судового розгляду, коли заявників тримали в скляних кабінах, суддя відмовився викликати декількох свідків захисту і відхилив клопотання, щоб експерти з фінансів і ринку нафти прийшли і надали показання на користь заявників щодо експертних висновків, які були частиною обвинувачення у справі.

За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції фактично залишив в силі вирок суду першої інстанції, але пом’якшив призначене заявникам покарання шляхом його зменшення з 14 до 13 років позбавлення волі. Апеляційний суд відхилив твердження заявників стосовно того, що, серед іншого, вони не були винними в розкраданні, оскільки операції між виробничими та торгівельними компаніями були законними і обґрунтованими; що збирання доказів суддею суду першої інстанції було однобічним; що вони були двічі притягнуті до відповідальності за одне те саме правопорушення; а також те, що їх переслідування в судовому порядку було політично мотивованим.

Три окремих судових провадження з перегляду судових рішень ще більше пом’якшили покарання, які були призначені їх вироками. Пана Ходорковського було помилувано в грудні 2013 року, в той час як пан Лебедєв відбув покарання у січні 2014 року.

Володимир Путін, прем’єр-міністр на час другого судового розгляду, робив різні публічні заяви під час провадження посилаючись на справу пана Ходорковського і «Юкоса». Деякі теперішні та колишні співробітники суду першої інстанції також робили заяви в ЗМІ про незалежність та неупередженість судді, проте слідчий комітет вирішив не розпочинати кримінальне провадження.

Скарги, процедура та склад Суду

Заявники скаржилися відповідно до статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) звертаючи увагу, зокрема, на неупередженість та незалежність судді суду першої інстанції; відсутність конфіденційного спілкування з їх адвокатами; збирання та перевірку доказів; і порушення презумпції невинуватості.

Відповідно до статті 7 (ніякого покарання без закону) вони скаржилися на те, що вони були засуджені за поведінку, яка не була злочинною, і їх вироки були неправильно розраховані.

Посилаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) вони стверджували, що їх переведення з виправної колонії в слідчі ізолятори негативно позначилися на їх сімейному житті.

Відповідно до статті 4 Протоколу № 7 (право не бути притягненим до суду або покараним двічі) вони стверджували, що вони були двічі засуджені за той самий злочин. Покладаючись на статтю 18 (межі застосування обмежень прав) разом з іншими статтями Конвенції заявники також стверджували про політичний мотив переслідування їх в судовому порядку, судового розгляду та засудження.

Заяви були подані до Європейського суду з прав людини 16 березня 2007 року та 27 вересня 2007 року, відповідно.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Paul Lemmens (Бельгія), Голова,

Georgios A. Serghides (Кіпр),

Helen Keller (Швейцарія),

Dmitry Dedov (Росія),

María Elósegui (Іспанія),

Gilberto Felici (Сан-Марино),

Erik Wennerström (Швеція),

а також Stephen Phillips, Секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 6§1

Суд відхилив як неприйнятну скаргу заявників на те, що суд першої інстанції не мав територіальної юрисдикції для їх справи. Він також не виявив порушення статті 6 § 1 у зв’язку з поведінкою судді суду першої інстанції, яка, як стверджували заявники, демонструвала відсутність неупередженості та незалежності.

Стаття 6§1 разом зі статтею 6 § 3 (с) та (d)

Суд зазначив, що заявники поставили загальне питання щодо справедливості судового розгляду та особливих аспектів його проведення. Він розглядав скарги відповідно до двох положень разом.

Конфіденційність відносин адвокат-клієнт

Суд зазначив, що суддя суду першої інстанції вирішив спочатку переглянути всі документи, які адвокати-захисники заявників бажали продемонструвати йому. Він зазначив, що виявляв порушення Конвенції за подібних обставин під час першого судового розгляду справи заявників через втручання в конфіденційність спілкування заявників зі своїми адвокатами і уряд не надав жодного обґрунтування, яке б переконало Суд зробити інший висновок в цій справі.

Суд також зазначив, що заявників тримали у скляній кабіні, що зменшувало їх безпосередню участь у судовому розгляді і відокремлювало їх від своїх адвокатів, що унеможливлювало конфіденційний контакт. Застосування цього заходу було питанням звичайної практики, а не безпеки або порядку в суді. Суддя не визнав вплив такого розташування на права захисту заявників та не вжив заходів для компенсації таких обмежень.

Їх права на ефективну участь в судовому розгляді та отримання ефективної правничої допомоги були обмежені в такий спосіб, який не був ані необхідним, ані пропорційним, в порушення статті 6 § 1 та 3 (с). Суд не вважав необхідним далі розглядати скаргу відповідно до цих положень.

Змагальне провадження та допит свідків

Суд по черзі розглядав шість груп скарг на збирання та перевірку доказів і порушення принципу рівності сторін.

Він встановив порушення статті 6 § 1 та 3 (d), оскільки заявники не мали можливості провести перехресний допит свідків обвинувачення; суд першої інстанції відмовився визнати більшість запропонованих захистом доказів експертів; і вони не змогли допитати різних свідків захисту, як в Росії, так і закордоном. Крім того, він визнав порушення через відмову суду долучити до матеріалів справи матеріал, який підтверджує невинуватість або видати дозвіл про розкриття матеріалу, який підтверджує невинуватість.

Зокрема, Суд зазначив, що обвинувачення надало висновки експертів, які були важливими для цієї справи, але захист не мав можливості допитати експертів, які проводили ці експертизи, задля оскарження їх думок. Крім того, суд виходячи з обмежувального тлумаченням кримінально-процесуального кодексу перешкоджав захисту викликати своїх спеціалістів.

Захист також подав обґрунтовані і відповідні клопотання про виклик свідків в Росії і закордоном, які могли посилити позицію заявників у справі, проте суд першої інстанції відхилив їх клопотання в шаблонних термінах без зазначення належних причин. Він також не зміг вжити достатніх заходів для забезпечення присутності в суді свідків захисту, яких суд погодився заслухати.

Суд також встановив, що мало місце порушення статті 6 § 1, оскільки суд першої інстанції покладався на рішення, ухвалені в інших, пов’язаних з цією, справах. Зокрема, заявники не могли заперечити показання свідків, зачитані з попередніх рішень, або спростувати факти, які були встановлені в них. Крім того, суд покладався на визнання вини в одному з попередніх рішень в справі, в якій заявники не були сторонами, що таким чином це завдавало їм шкоди.

З урахуванням цих міркувань Суд встановив порушення статті 6 § 1 разом зі статтею 6 § 3 (с) та (d) у зв’язку з порушенням гарантій справедливого судового розгляду.

Стаття 6 § 2

Заявники скаржилися на те, що публічні заяви Путіна в 2009 і 2010 роках порушили їх право на презумпцію невинуватості. Уряд заперечив це твердження.

Суд повторив, що це положення було спрямоване на запобігання підриву справедливого судового розгляду кримінальної справи упередженими заявами, зробленими у тісному зв’язку з провадженням.

Він зазначав, що пан Путін натякав на те, що заявники були співучасниками вбивств, у зв’язку з якими був засуджений голова служби безпеки «Юкоса». Проте заявникам не було пред’явлене обвинувачення в цих злочинах і Суд постановив, що коментарі пана Путіна з цього питання не викликали питання відповідно до статті 6 § 2. Також виявляється, що посилання пана Путіна на справи, пов’язані з шахраєм з США, Бернардом Мейдофом, хакером, і гангстером Аль Капоне, схоже, не мали зв’язку з другим судовим процесом заявників.

Пан Путін згадав пана Мейдофа знову в грудні 2010 року порівнюючи злочини, в яких був звинувачений пан Ходорковський під час першого та другого судових процесів, та вказуючи на інший – шахрайство – з яким він ніколи не стикався. Проте згодом пан Путін пояснив свої зауваження для того, щоб розвіяти будь-яку плутанину.

Таким чином, Суд встановив відсутність порушення статті 6 § 2. Він не вважав необхідним розглядати скарги заявників відповідно до статті 6 § 1 та 3 (a) та (b).

Стаття 7

Заявники скаржилися на те, що вони зазнали впливу розширювального та нового тлумачення кримінального закону та незаконного призначення кримінального покарання.

Вони стверджували, зокрема, що згідно з національним законодавством «привласнення та розтрата» складали тип «розкрадання», їх дії не підпадали під встановлене законом визначення «розкрадання», оскільки передача нафти від виробничих підприємств «Юкоса» його торгівельним компаніям відбувалася відповідно до законних операцій з купівлі-продажу. Уряд заперечив цей аргумент.

Суд перевірив, чи суди провели обґрунтований аналіз та чи могли заявники передбачити, що їх дії можуть вважатися незаконними привласненням або розтратою.

Суд зазначив, що угоди про продаж нафтопродуктів торгівельним компаніям були дійсними відповідно до цивільного законодавства в той час і, таким чином, залишалися такими й надалі. Тому було складно зрозуміти, як двостороння операція, яка була дійсною відповідно до цивільного законодавства, могла стати «протиправним та безоплатним заволодінням …  чужим майном» – визначення «розкрадання» в національному законодавстві.

Крім того, поняття «обман», яке згадується в рішеннях національних судів як спосіб, в який заявники отримали дозвіл на угоди про продаж нафти, не був кваліфікуючою ознакою в будь-якому злочині щодо «протиправного привласнення або розтрати» або «розкрадання». Тому дії, які інкриміновані заявникам, не були кримінально караними відповідно до положень кримінального законодавства, яке підлягало застосуванню судами.

Отже злочин, в якому були звинувачені заявники, розширювально і непередбачувано тлумачився на їх шкоду. Вони не могли передбачити, що здійснення операцій з продажу нафти, про які йде мова, могли складати протиправне привласнення або розтрату. Також вони не могли передбачити, що прибуток від продажу нафти виробничими компаніями торгівельним міг бути визнаним доходами набутими в результаті вчинення злочину, використання яких могло складати відмивання грошей. Суд дійшов висновку про порушення статті 7 і не вважав необхідним розглядати скаргу заявників щодо розрахунку строків їх ув’язнення.

Стаття 8

Заявники стверджували про порушення цього положення тому, що їх переведення у в’язницю попереднього ув’язнення  в м. Чита і в Москві до судового розгляду позбавили їх на багато років побачень з родичами, які були можливі у виправних колоніях, де вони відбували покарання після закінчення першого судового розгляду. Уряд стверджував, що переведення їх до установ для попереднього ув’язнення сприяло їм побаченням з родичами.

Суд зазначив, що він встановив порушення статті 8 у справі Ресін проти Росії (Resin v. Russia) в 2018 році у зв’язку з законодавчою забороною довготривалих побачень з родичами засуджених ув’язнених, які були доставлені під час розслідування з виправної установи до установ для попереднього ув’язнення.

Уряд не надав жодної інформації або обґрунтувань, які б дозволили Суду відійти від своїх попередніх висновків у справі пана Ходорковського та пана Лебедєва, а тому мало місце порушення статті 8 через відсутність довготривалих побачень з родичами у в установах для попереднього ув’язнення.

Стаття 4 Протоколу № 7

Суд перевірив, чи виникло друге кримінальне провадження з фактів, які були практично такими ж, як і ті, що призвели до першого засудження заявників.

У другому рішенні був зазначений продаж нафти виробничими компаніями «Юкоса» торгівельним компаніям, на який також було посилання в першому судовому розгляді. Проте Суд звернув увагу на те, що заявники вели широкомасштабний нафтовий бізнес із залученням багатьох різних компаній, а також на те, що твердження стосовно того, що обидва засудження стосувалися продажу нафти в межах компаній групи «Юкос» було дуже загальним і не могло навести на висновок, що ці два засудження грунтувалися на тих самих фактах.

Заявники також конкретно вказали на той факт, що обидва рішення посилалися на створення, зокрема, чотирьох торгівельних компаній. Проте Суд не був переконаний в тому, що зазначення в обох рішеннях певних подробиць, пов’язаних з організацією бізнесу заявників було достатнім для того, щоб продемонструвати, що обидва засудження грунтувалися на одних і тих самих фактах.

Суд дійшов висновку, що заявники не були притягнуті до кримінальної відповідальності або засуджені в другому кримінальному провадженні на основі фактів, які були, по суті, такими ж, як і під час першого засудження, і він відхилив цю скаргу як явно необґрунтовану.

Стаття 18

Заявники стверджували, що вони були притягнуті до відповідальності та засуджені з політичних мотивів, подання, яке уряд відхилив. Суд враховував попередні справи, пов’язані з заявниками, та зазначив, що він відхилив їх твердження про політично мотивоване притягнення до відповідальності.

Під час розгляду їх другого судового процесу він не виявив окремого питання відповідно до статті 18 разом зі статтями 6, 7 та статтею 4 Протоколу № 7, і не міг встановити, що закон про відвідування у в’язницях у зв’язку зі статтею 8 був застосований з прихованою метою. Таким чином в цій справі стаття 18 порушена не була.

Справедлива сатисфакція (стаття 41)

Заявники не подавали вимоги справедливої сатисфакції і Суд постановив, що виявлення порушення складало достатньо справедливу сатисфакцію завданої їм моральної шкоди.

Окремі думки

Судді Леменс (Lemmens) та Дєдов (Dedov) висловили окрему думку, що частково не збігається з рішенням Суду, яка додана до рішення.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту