Справа «Узбяков проти Росії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

22 Травня 2020
|
52
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 122, (2020)
05.05.2020

Відхилення позову біологічного батька щодо встановлення батьківства та відмова скасувати наказ про усиновлення порушили Конвенцію

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Uzbyakov проти Росії (заява № 71160/13) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив: порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Європейської Конвенції з прав людини.

Справа стосувалася скарги заявника на усиновлення його дочки іншою сім’єю та відмови судів скасувати це рішення.

Суд виявив недоліки у провадженні щодо усиновлення дочки, наступному позові заявника про встановлення батьківства та його запиту про скасування наказу про усиновлення.

Зокрема, суд в провадженні про усиновлення обрав надто формальний підхід, наприклад, повністю не розглянув, чи є у неї батько або розглянути інші заходи, окрім усиновлення, які могли б підтримувати сімейне життя дочки з її біологічними родичами.

В другому провадженні також посилалися на формальні підстави: незважаючи на те, що суди визнали, що заявник був біологічним батьком дочки, вони все одно відхиляли його запити про визнання його батьківства за законом і скасування усиновлення.

Загалом суди не провели поглиблене вивчення відповідних факторів і не встановили справедливий баланс між правами всіх залучених осіб з належним врахуванням обставин справи.

Основні факти

Заявник, Sergey Stanislavovich Uzbyakov, є громадянином Росії, який народився в 1976 році і мешкає в с. Курганівка (Росія).

У пана Uzbyakov, родом із Узбекистану, із жінкою на ім’я О.М. народилося п’ять дітей, наймолодша, D., народилася в 2009 році. Подружжя і діти жили разом, але тому, що заявник незаконно проживав у Росії на той час, його ім’я не було зазначене в їх свідоцтвах про народження як їх батько.

Заявника заарештували в січні 2011 року та утримували в слідчому ізоляторі до квітня того ж року.

Протягом цього часу в лютому О.М. померла, а дітей наступного місяця взяли під опіку.

Чотирьох старших дітей помістили в школу-інтернат для дітей-сиріт, але D., якій було 14 місяців, відвезли в дитячий будинок.

Заявник дізнався про смерть своєї дружини в березні 2011 року та вживав належні законні заходи для визнання батьківства. Того ж місяця D. була передана під опіку потенційних усиновителів, які відвезли її в рідне місто Моршанськ в Тамбовській області. Інших дітей згодом забрала сестра О.М.

У вересні 2011 року Моршанський районний суд Тамбовської області надав дозвіл на усиновлення D. подружжям для догляду за нею. Суд встановив, що біологічна мати померла, що ім’я батька не було вказане в свідоцтві про народження, що вона залишилася без опіки батьків і проводила час в дитячому будинку. Він не знайшов перешкод для усиновлення і надав повний наказ у зв’язку з цим. Суд також був поінформований про те, що рідні брати та сестри D. перебувають під опікою прийомної сім’ї в Пензенській області.

Провадження про встановлення батьківства заявника, яке було відкрите ще під час ув’язнення призвело до того, що міський суд м. Кам’янка Пензенської області оголосив його батьком чотирьох інших дітей в квітні 2012 року і повернув їх йому. В окремому провадженні щодо D. заявник з’ясував, що її усиновили та доповнив свій позов про встановлення батьківства ще однією заявою про скасування наказу про усиновлення.

Серед іншого, він стверджував, що усиновлення було дозволене з порушенням закону і суперечило інтересам D.; зокрема, згідно із законом відокремлення братів і сестер не було дозволене і була необхідна згода батьків. Орган опіки та піклування Каменського району та делегат Представництва з прав людини в Російській Федерації підтримали позов заявника.

Проте суд відхилив його запит жовтні 2012 року. Він встановив, що він був батьком D., але це визнання його батьківства не мало значення за відсутності підстав для скасування наказу про усиновлення. Він не знайшов таких підстав згідно з законом: зокрема, прийомні батьки дотримувались законних зобов’язань та умови були відповідними для виховання дитини, оскільки подружжя було фінансово забезпечене, мало постійну роботу та належні умови життя. Всі апеляції заявника були відхилені, Верховний суд виніс остаточне рішення в червні 2013 року.

Скарги, процедура та склад Суду

Заявник скаржився на те, що усиновлення його дочки без його відома та відмова судів визнати його батьківство та скасувати наказ про усиновлення порушило його права, захищені статтею 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 9 жовтня 2013 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Paul Lemmens (Бельгія),Голова,

Georgios A. Serghides(Кіпр),

Helen Keller (Швейцарія),

Dmitry Dedov (Росія),

María Elósegui(Іспанія),

Gilberto Felici(Сан Марино),

Erik Wennerström(Швеція),

а також Milan Blaško, Секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 8

Суд зазначив, що заявник та О.М. прожили разом 17 років. Він був біологічним батьком всіх дітей, піклувався про них та підтримував їх. Щодо D., він забрав її та О.М. з пологового будинку та брав участь у вихованні D. протягом першого року її життя. Таким чином, Суд дійшов висновку, що між заявником і його дочкою від народження існував зв’язок, який складав «сімейне життя» в значенні Конвенції.

Він вважав, що вирішальне питання полягало в тому, чи національні органи влади вжили всі необхідні та відповідні заходи, які можливо було обґрунтовано очікувати від них, для того, щоб вони дозволили D. жити звичайним сімейним життям зі своїм біологічним батьком та братами і сестрами.

Початкове провадження про усиновлення

Хоча початкове рішення взяти дітей під опіку було необхідне за обставин, Суд мав сумніви в тому, що органам влади знадобилося достатньо часу для того, щоб переконатися в тому, що існує практично здійсненна альтернатива усиновленню і, зокрема, в тому, чи були в неї родичі, з якими вона могла б жити.

Наприклад, суд, який надав дозвіл на усиновлення, був поінформований про існування братів і сестер D., а також про те, що вони були поміщені в іншу прийомну сім’ю. Таким чином, йому стало відомо про важливі фактичні елементи, які він повинен був взяти до уваги. Він міг отримати інформацію про заявника та його зв’язки D. від сестри померлої дружини заявника або від інших дітей.

Крім того, заявник вжив належні законні заходи для встановлення свого батьківства. Зокрема, в березні 2011 року він подав позов, в якій перераховував імена своїх п’яти дітей та дати їх народження, до того ж суду, який в кінцевому підсумку видав наказ про усиновлення.

Цей суд обрав дуже формальний підхід обмежившись лише посиланням на свідоцтво про народження дитини, в якому інформація про її батька була відсутня, і зазначивши, що потенційні прийомні батьки відповідали вимогам закону. Він не вживав жодних заходів для інформування заявника про це провадження не кажучи вже про те, щоб його заслухали незважаючи на серйозний характер заходу, про який йде мова.

Таким чином, Суд вважав, що національні органи влади продемонстрували серйозну недостатню ретельність в процедурі усиновлення. Він також мав сумніви в тому, чи було усиновлення в найкращих інтересах D., воно призвело до відчуження її від батька в дуже молодому віці і відокремлення від братів та сестер.

Провадження про встановлення батьківства та запит про скасування усиновлення

Суд встановив, що в цьому провадженні єдиною причиною відмови судів офіційно визнати батьківство заявника був, по суті, той факт, що його дочка вже була усиновлена третіми сторонами, а також те, що згідно з відповідним  законодавством не існувало жодної офіційної підстави для скасування наказу про усиновлення.

Суд повторив, що з огляду на велику різноманітність можливих сімейних ситуацій, найкращі інтереси дитини не могли бути визначені загальною правовою презумпцією, а також те, що встановлення справедливого балансу між правами всіх причетних осіб  викликало необхідність розгляду особливих обставин кожної справи.

Він зазначив, що ситуація, з якою зіткнувся заявник у зв’язку з усиновленням його дочки, була створена самими органами влади після проваджень, які були недостатніми та виявили серйозну відсутність ретельності. Проте суди ніколи не розглядали його твердження, що рішення про усиновлення порушило закон –аргумент, який підтримали різні державні органи влади.

Суд не міг визнати, що відсутність відповідних закону офіційних підстав для скасування наказу про усиновлення була «достатнім» міркуванням для обґрунтування відмови судів визнати його батьківство та скасувати наказ про усиновлення. Також час, протягом якого вона перебувала зі своєю прийомною сім’єю, 18 місяців,  не був достатнім для гарантування виключення можливості возз’єднання її з її біологічною сім’єю. У зв’язку з цим заявник не чекав протягом необґрунтовано тривало часу до того, як вжити заходи з метою забезпечення сімейного життя з  його дітьми, в тому числі з D..

Також національні органи влади не розглядали заходи, які могли б мінімізувати будь-який потенційний негативний вплив на дитину повернувши її в біологічну сім’ю, наприклад, шляхом поступового відновлення контакту між ними та D. Відносні відмінності в матеріальних умовах в сім’ї заявника та прийомних батьків також не були достатніми підставами для відхилення його позовів.

Суд дійшов висновку, що національні органи влади порушили свій обов’язок («позитивне зобов’язання»), оскільки вони не провели поглиблене вивчення всіх відповідних факторів і не встановили справедливий баланс між правами всіх залучених осіб з належним врахуванням особливих обставин справи.

Це складало неповагу до сімейного життя заявника і порушило статтю 8.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Росія повинна виплатити заявникові 15 000 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди. Він також постановив, що Росія повинна виплатити заявникові EUR 72 відшкодування адміністративних видатків і витрат, та 1850 євро – за провадження  в Суді, які повинні бути перераховані безпосередньо на банківський рахунок представника заявника.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту