Справа «Утвенко та Борисов проти Росії» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

18 Лютого 2019
|
860
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 055 (2019)
05.02.2019

Суд встановив відсутність належного розслідування жорстокого поводження у в’язниці та несправедливе кримінальне провадження у справі одного заявника

У сьогоднішньому рішенні Палати у справі Утвенко та Борисов проти Росії (заява № 45767/09) Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що мало місце: порушення статті 3 (заборона нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження) Європейської Конвенції з прав людини відповідно до її процесуального аспекту з огляду на відсутність ефективного розслідування тверджень заявників про жорстоке поводження;  відсутність порушення статті 3 Європейської Конвенції в її процесуальному аспекті стосовно тверджень про жорстоке поводження, яке зазнали двоє заявників з 13 до 15 квітня 2008 року і з 12 до 25 квітня 2008 року, відповідно; порушення статті 3 стосовно пана Утвенко у зв’язку з умовами його тримання під вартою з 11 квітня 2008 року до 13 квітня 2012 року; порушення статті 5 §§ 1, 3 і 4 (право на свободу і безпеку / право на прийняття рішення без зволікань щодо законності тримання під вартою) і статті 6 §§ 1 і 3 (с) (право на справедливий судовий розгляд / право на юридичну допомогу) стосовно пана Утвенко.

Справа головним чином стосувалася тверджень заявників про жорстоке поводження у в’язниці та про справедливість кримінального провадження, відкритого проти них.

Суд зазначив, що відмова національних органів влади відкрити кримінальне розслідування у справі про передбачуване жорстоке поводження вказувала на недолік держави в дотриманні його обов’язку провести ефективне розслідування, як це викладено в статті 3 Конвенції.

За відсутності медичних доказів, які б підтверджували їх заяви про жорстоке поводження, Суд дійшов висновку, що стосовно обох заявників матеріальний аспект статті 3 не був порушений.

З іншого боку Суд зазначив, що уряд не виконав свій обов’язок надання доказів і переконливо не спростовував твердження пана Утвенко стосовно того, що його тримали під вартою в умовах, які суперечать статті 3 і які, таким чином, мало місце порушення відповідно до цього аспекту.

Суд нагадав, що національні суди повинні були встановити спеціальний крайній строк тримання пана Утвенко під вартою. З цього витікає, що його тримання під вартою з 2 січня до 15 лютого 2010 року не було «відповідним процедурі, встановленій законом». Крім того, Суд постановив, що органи влади продовжували тримати пана Утвенко в досудовому ув’язненні протягом трьох років на підставах , які було неможливо вважати достатніми для обґрунтування такого періоду тримання під вартою. Уряд фактично визнав, що розгляд скарги пана Утвенко на рішення від 26 липня 2009 року про продовження його тримання під вартою не відповідав вимогі відсутності зволікань.

Наприкінці Суд постановив, що кримінальне провадження проти пана Утвенко взагалі не виправило процесуальні недоліки під час попереднього етапу провадження, зокрема, обмеження права заявника на доступ до обраних ним адвокатів.

Основні факти

Заявники, пан Володимир Олександрович Утвенко та Олег Анатолійович Борисов, є двома громадянами Росії, які народилися в 1950 і 1968 роках, відповідно, і зараз знаходяться під вартою в м. Іркутськ і Верхньоуральськ.

5 січня 1999 року пан С., заступник прокурора Братської міської прокуратури був убитий. 24 травня 2001 року розслідування було призупинене через нездатність встановити відповідальних осіб. В квітні  2008 року розслідування було відновлене на підставі того, що були виявлені нові докази. 10 квітня 2008 року пан Утвенко був заарештований і звинувачений намовлянні на вбивство С. і наданні допомоги і сприянні цьому. 11 квітня 2008 року суд санкціонував розміщення пана Утвенко в досудовому ув’язненні на підставі того, що йому було пред’явлено звинувачення в особливо серйозному злочині, а також того, що він міг заважати здійсненню правосуддя. Його досудове ув’язнення було продовжене декілька разів.

Пан Утвенко був поміщений у в’язницю попереднього ув’язнення IZ-38/1 в м. Іркутськ. Він стверджує, що 13 квітня 2008 року його побили співкамерники виконуючи накази поліції з метою примусу його зізнатися. Незабаром після цього він склав документ про визнання своєї провини, в якому визнав, що він замовив вбивство. У червні 2008 року адвокат подав скаргу до прокурора щодо жорстокого поводження, яке, як стверджується, зазнав пан Утвенко між 13 і 15 квітня 2008 року. Комісія з розслідування відмовилася відкрити кримінальну справу, оскільки слідчий вважав, що не було доказів жорстокого поводження. Пан Утвенко оскаржив це рішення в суді. Суд відхилив його справу.

8 жовтня 2008 року пан Утвенко подав скаргу до дисциплінарної комісії Іркутської обласної колегії адвокатів критикуючи те, що він вважав незаконним призначенням адвоката, названої його захисником для допиту поліцією 15 квітня 2008 року та виключно формальний характер присутності адвоката під час цього допиту. 18 лютого 2009 року дисциплінарна комісія визнала адвоката винною в серйозній помилці під час здійснення професійної діяльності адвоката і вжила дисциплінарний захід виключення її з колегії адвокатів

Коли кримінальне розслідування було відновлене, пан Борисов, який був засуджений в контексті іншої справи, відбував покарання у виправній колонії. 10 квітня 2008 року слідчий наказав розмістити його у в’язниці попереднього ув’язнення за підозрою у вбивстві С.. Пан Борисов стверджує, що він зазнав різних форм жорстокого поводження своїх співкамерників. Він написав заяву із зізнанням, в якому він визнав вбивство С. як частину організованої банди.

23 березня 2010 року Обласний суд розпочав розгляд по суті кримінального провадження, відкритого проти пана Утвенко, пана Борисова і шести інших обвинувачених. В рішенні, прийнятому 19 травня 2011 року, обласний суд засудив пана Утвенко до 18 років ув’язнення та пана Борисова – до 25 років ув’язнення. Верховний суд Російської Федерації підтвердив це рішення в апеляційному порядку.

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись на статтю 3 (заборона нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження), заявники стверджували, що вони постраждали від жорстокого поводження своїх співкамерників, які діяли під контролем державних посадових осіб для того, щоб змусити їх зізнатись у злочинах. Вони скаржилися на відсутність розслідування. Пан Утвенко скаржився на свої матеріальні умови тримання під вартою у в’язниці попереднього ув’язнення IZ-38/1 в м. Іркутськ з 11 квітня 2008 року до 13 квітня 2012 року. Посилаючись на статтю 5§ 1, 3 та 4 (право на свободу і безпеку / право на прийняття рішення без зволікань щодо законності тримання під вартою) пан Утвенко скаржився на те, що його тримання під вартою з 2 січня до 15 лютого 2010 року було незаконним, тривалість тримання під вартою була надмірною, а також на те, що його апеляція на рішення від 26 липня 2009 року не була розглянута «без зволікань». Посилаючись на статтю 6 §1 (право на справедливий судовий розгляд) заявники скаржилися на те, що кримінальне провадження проти них було несправедливим, оскільки заяви, які були зроблені під примусом, були прийняті під час провадження. Наприкінці, посилаючись на статтю 6§3 (право на юридичну допомогу) пан Утвенко скаржився на те, що його право на допомогу адвоката за його власним вибором було порушене, оскільки його адвокати не мали можливості зустрітися з ним з 14 до 18 квітня 2008 року, коли він зізнався.

Заяви були подані до Європейського суду з прав людини 17 липня 2009 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Vincent A. De Gaetano (Mальта), Голова,

Branko Lubarda (Сербія),

Dmitry Dedov (Росія),

Pere Pastor Vilanova (Aндорра),

Alena Poláčková (Словаччина),

Jolien Schukking (Ніделанди),

María Elósegui (Іспанія),

а також Stephen Phillips, секретар Секції

Рішення Суду

Стаття 3

Процесуальний аспект

Суд перш за все зазначив, що твердження про жорстоке поводження, висунуті паном Утвенко і паном Борисовим перед національними органами влади, були достатньо конкретними і докладними для того, щоб складати «небезпідставну скаргу», стосовно якої можливо було  провести ефективне розслідування. Їх скарги були розглянуті національними органами влади в рамках попередніх перевірок на основі розділу 144 Кримінально-процесуального кодексу. Ці запити викликали відкриття фактичного кримінального розслідування.

Суд нагадав, що раніше він постановив, що відмова національних органів влади відкрити кримінальне розслідування вказувала на невиконання державою процесуального зобов’язання щодо забезпечення ефективного розслідування, як це передбачено у статті 3 Конвенції. Інформація, зібрана в рамках «попередньої перевірки», не включала гарантії, притаманні ефективному кримінальному розслідуванню, наприклад, кримінальну відповідальність за неправдиві свідчення або відмову надавати свідчення. Отже, відсутність ефективного розслідування тверджень заявників про жорстоке поводження складала порушення процесуального аспекту статті 3.

Предметний аспект

Суд зазначив, що пан Утвенко не надав медичних доказів на підтримку його тверджень  про жорстоке поводження. Отримуючи допомогу адвокату за його вибором він не подавав тверджень про жорстоке поводження до 26 травня 2008 року, тобто протягом більш ніж місяця і десяти днів після передбачуваного жорстокого поводження.

Тому Суд визнав, що в цій справі не було достатньо доказів для того, щоб зробити висновок , що пан Утвенко постраждав від жорстокого поводження між 14 і 18 квітня 2008 року.

Суд також зазначив, що не було жодних медичних доказів ушкоджень, які, як стверджувалося, отримав пан Борисов протягом періоду з 13 до 15 квітня 2008 року. Факти, доступні Суду, були недостатніми для того, щоб продемонструвати, що напад, від якого, як стверджується, постраждав пан Борисов 24 і 25 квітня 2008 року, був скоєний за намовлянням національних органів влади. Відсутність таких доказів в значній мірі витікала з нездатності провести ретельне та ефективне розслідування після того, як пан Борисов подав скаргу на жорстоке поводження. Отже, Суд не міг встановити, що пан Борисов зазнав жорстокого поводження або те, що національні органи влади могли нести відповідальність за будь-яке таке поводження. Том предметний аспект статті 3 не був порушений стосовно заявників.

Щодо умов тримання пана Утвенко під вартою, Суд зазначив, що він вже виявляв порушення статті 3 у багатьох справах у зв’язку з умовами тримання під вартою в в’язницях попереднього ув’язнення в Росії. В світлі доступних доказів Суд вважав, що уряд  не надав жодного фактичного або правового аргументу, здатного переконати його зробити інший висновок. У цій справі Суд вважав, що уряд не виконав свій обов’язок надання доказів або переконливо не спростовував твердження пана Утвенко стосовно того, що його тримали під вартою в умовах, які суперечать статті 3. Отже, мало місце порушення предметного аспекту цього положення .

Стаття 5

Стосовно пана Утвенко, Суд зазначив, що він вже виявив, що нездатність встановити чіткий крайній строк  тримання під вартою під час під час повернення особи під варту або під час продовження терміну тримання під вартою відповідно до Кримінально-процесуального кодексу, суперечила положенням цього Кодексу  в тлумаченні Конституційним Судом Російської Федерації. Іншими словами, національні суди повинні були встановити певний крайній строк тримання пана Утвенко під вартою. З цього витікає, що тримання під вартою з 2 січня до 15 лютого 2010 року не було «відповідним процедурі, передбаченій законом» у значенні статті 5§1.

Суд часто виявляв порушення статті 5§3 у справах, в яких національні суди тримали заявника під вартою посилаючись, по суті, на серйозність обвинувачення та використовуючи стереотипні формулювання без зазначення будь-яких конкретних фактів або розгляду інших типів превентивних заходів. У цій справі він вважав, що органи влади продовжували тримання пана Утвенко під вартою на більш ніж три місяці на підставах, які неможливо вважати достатніми для того, щоб обґрунтувати оскаржену тривалість тримання під вартою.

Суд зазначив, що оцінювання скарги пана Утвенко на рішення від 26 липня 2009 року про продовження його превентивного ув’язнення тривало 101 день. Уряд визнав, що вимога швидкості не була виконана. Суд постановив, що проміжок часу, який минув, не був сумісним з вимогою “прийняття рішення без зволікань”. Отже, мало місце порушення статті 5§4.

Стаття 6

Суд вважав, що пан Утвенко не міг вважатися таким, який дійсно відмовився від свого права бути представленим адвокатом за його вибором. З огляду на те, що він не мав доступу до обраних ним адвокатів під час його допиту 15 квітня 2008 року, а також на те, що допомога, надана офіційно призначеним адвокатом була неефективною, Суд вважав, що право пана Утвенко на доступ до адвоката за власним вибором був обмежений.

Повна відсутність інструкцій або пояснень присяжним стосовно того, як оцінювати заяви, зроблені паном Утвенко 15 квітня 2008 року, а також стосовно їх доказової цінності з урахуванням того, що заяви, зроблені за відсутності обраних ним адвокатів, були серйозним недоліком.

Отже, Суд постановив, що кримінальне провадження, відкрите проти пана Утвенко взагалі не виправило процесуальні недоліки під час попереднього етапу провадження, зокрема, обмеження права заявника на доступ до обраних ним адвокатів 15 квітня 2008 року.

Таким  чином мало місце порушення статті 6 §1 і 3 (с) стосовно пана Утвенко.

Справедлива сатисфакція (стаття 41)

Суд постановив, що Росія повинна виплатити першому і другому заявникам 22 200 євро (EUR) і 15 000 євро, відповідно, відшкодування моральної шкоди, та 1350 і 1050 євро відшкодування видатків та витрат.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту