Справа «Усманов проти Росії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

15 Січня 2021
|
190
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 384, (2020)
22. 12.2020

Позбавлення громадянства Росії та висилка в Таджикистан порушили  Європейську Конвенцію

Справа Usmanov проти Росії (заява № 43936/18) стосувалася скарги громадянина Таджикистану на рішення про позбавлення його громадянства Росії та висилки з території Росії. Пан Usmanov отримав громадянство Росії в 2008 році, але воно було скасоване через десять років, коли органи влади виявили, що він не вказав імена своїх братів і сестер у своїй заяві.

Рішення про його висилку було прийнято після того, як він відмовився покидати країну.

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Європейської Конвенції з прав людини у зв’язку як з позбавленням заявника громадянства Росії, так і рішенням про його висилку з території Росії.

Загалом Суд вважав, що рішення органів влади у справі заявника були надмірно формалістичними, їм не вдавалось належним чином збалансувати інтереси, які були головними в справі. Зокрема, вони не демонстрували, чому неподання заявником інформації про деяких його братів та сестер було настільки серйозним, що було обґрунтованим позбавлення його громадянства Росії через таку велику кількість років після його отримання. Вони врахували той факт, що він проживав у Росії протягом значного періоду часу з громадянкою Росії, з яким у нього було четверо дітей, а також те, що під час перебування він не скоїв жодного правопорушення.

Суд також вирішив продовжувати вказувати уряду Росії відповідно до Правила 39 Регламенту Суду не висилати заявника до того часу, доки це рішення не стане остаточним або до наступного повідомлення.

Основні факти

Заявник, Bakhtiyer Kasymzhanovich Usmanov, є громадянином Таджикистану, який народився в 1977 році. Пан Usmanov переїхав в Росію в 2007 році разом із дружиною та двома дітьми. Згодом в них народилося ще двоє дітей.

В 2008 році він успішно подав заяву на отримання громадянства Росії. Проте через десять років він був позбавлений громадянства, оскільки він не вказав деяку інформацію (імена своїх братів і сестер) у своїй заяві. Національні органи влади відхилили його аргументи, що відсутня інформація не була важливою і він мав міцні зв’язки з Росією. Внаслідок цього він залишився без жодного дійсного документа, що посвідчує особу.

В квітні 2018 року Федеральна служба безпеки вирішила заборонити йому в’їзд в Росію на 35 років, оскільки він складав загрозу для національної безпеки. Він повинен був залишити країну до 17 серпня 2018 року. Його заарештували в листопаді 2018 року та помістили в ізолятор тимчасового тримання іноземців за невиконання наказу залишити країну. Суди видали наказ про його примусову висилку з Росії.

Він безуспішно оскаржував заборону в’їзду та його адміністративну висилку в судах. Суди постановили, зокрема, що заборона в’їзду була видана компетентним органом, а також те, що, у будь-якому випадку, його сім’я могла поїхати за ним або залишитися в Росії і отримувати фінансову підтримку з-за кордону. Крім того, суди не знайшли жодних доказів того, що висилка пана Usmanov порушила б Європейську Конвенцію.

Висилка пана Usmanov була призупинена в грудні 2018 року до очікування провадження в Європейському Суді після задоволення його запиту  про тимчасові заходи відповідно до Правила 39 Регламенту Суду. З того часу він безуспішно оскаржував його тримання під вартою.

 

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись  на статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) заявник стверджував, що під час прийняття рішення про позбавлення його громадянства Росії та висилку з Росії органи влади не врахували належним чином його сімейну ситуацію та не пояснили, чому він складав загрозу для національної безпеки.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 11 вересня 2018 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Paul Lemmens (Бельгія), Голова,

Georgios A. Serghides (Кіпр),

Dmitry Dedov (Росія),

Georges Ravarani (Люксембург),

María Elósegui (Іспанія),

Darian Pavli (Албанія),

Anja Seibert-Fohr (Німеччина),

а також Milan Blaško, Секретар Секції.

Рішення Суду

По-перше, Суд встановив, що позбавлення заявника громадянства порушувало його права відповідно до статті 8 Конвенції. Він був позбавлений правого статусу в Росії і залишився без жодного дійсного документа, що посвідчує особу. Суд зазначив, зокрема, що громадяни Росії повинні були посвідчувати свою особу незвично часто у своєму повсякденному житті починаючи з придбання квитка на потяг і закінчуючи важливішими потребами, такими як працевлаштування або отримання медичної допомоги. Позбавлення заявника громадянства до того ж було передумовою для рішень про заборону в’їзду та висилки його з країни.

Уряд погодився, що мало місце втручання у права заявника, але стверджував, що правила, що мають силу закону, не залишали органам влади меж розсуду в ситуаціях, коли особа не вказала інформацію у своїй заяві про отримання громадянства Росії. Таким чином, після встановлення того, що інформація, подана заявником, була неповною, органи влади не мали іншого вибору, окрім скасування рішення про надання йому громадянства Росії незалежно від часу, який минув з моменту отримання громадянства, міцності його зв’язків з Росією, його сімейної ситуації або інших важливих факторів.

Суд встановив, що такий підхід був надмірно формалістичним. Цьому сприяла чинна на той час законодавча база і призвела до нездатності надати заявникові відповідний захист від свавільного втручання.

Тому уряд не вказав, чому неподання заявником інформації про деяких його братів та сестер було настільки серйозним, що було обґрунтованим позбавлення його громадянства Росії через таку велику кількість років після його отримання.

Дійсно, Суд встановив, що позбавлення заявника громадянства за таку помилку без встановлення органами влади балансу було вкрай непропорційним. Тому Суд дійшов висновку, що мало місце порушення статті 8 Конвенції через позбавлення заявника громадянства Росії.

Так само, ні в провадженні про заборону в’їзду в Росію, ні в провадженні щодо адміністративної висилки національні суди не встановили належний баланс між інтересами, які були головними в справі.

Загалом, у цих двох  провадженнях не було переконливо встановлено, що загроза, яку, як стверджувалося, складав заявник для національної безпеки, переважала той факт, що він проживав в Росії протягом тривалого часу разом з громадянкою Росії, з якою в нього було четверо дітей, двоє з яких народилися в Росії. Це було особливо доречно з огляду на те, що під час перебування в Росії заявник не вчинив жодних правопорушень.

Відповідно, мало місце ще одне порушення статті 8 Конвенції у зв’язку з рішенням про висилку заявника з країни.

З огляду на вищезазначені висновки Суд вирішив, що не було необхідно розглядати скаргу заявника відповідно до статті 8 Конвенції щодо накладення заборони в’їзду.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Росія повинна виплатити заявникові 162 євро (EUR) відшкодування матеріальної шкоди, 10 000 відшкодування моральної шкоди та 850 євро відшкодування видатків і витрат.

Окремі думки

Суддя Lemmens і суддя Ravarani висловили спільну особливу позитивну думку, яка додана до рішення.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту