Справа «Токель проти Туреччини»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

3 Березня 2021
|
340
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 047, (2021)
09.02.2021

Tokel проти Туреччини (№ 23662/08)

Заявник, Мустафа Токель (Mustafa Tokel), є громадянином Туреччини, який народився у 1940 році та мешкає в м. Трабзон (Туреччина).

Справа стосувалася передбачуваного несанкціонованого використання запатентованого заявником винаходу – система стрічкових конвеєрів для сушіння чаю – компанією Caykur, Генеральним директором чайних підприємств, державною компанією.

У липні 1991 року пан Tokel подав заяву про реєстрацію своєї системи стрічкових конвеєрів як свого винаходу. Він отримав сертифікат в серпні 1992 року. Тим часом у травні та червні 1991 року Caykurвстановила таку ж систему на одному з її заводів і склала п’ятирічний план для встановлення її ще на двадцяти п’яти заводах.

Рада міністрів затвердила інвестиційний план Caykur в жовтні 1991 року, тобто після заяви заявника для отримання патенту.

В березні 1993 року Caykur подав позов до Цивільного суду загальної юрисдикції м. Трабзон вимагаючи скасування свідоцтва заявника про винахід. Вона здебільшого стверджувала, що система є її власним оригінальним проектом, таким чином заявник зробив копії проекту Caykurвикористовуючи його контакти серед співробітників Caykur. Цей позов був відхилений Цивільним судом у травні 1994 року на підставі двох експертних висновків, в яких було встановлено, що винахід був розроблений паном Tokel. Після апеляції компанії Caykur Касаційний суд скасував це рішення в січні 1995 року визнавши, що суд першої інстанції повинен був отримати ще один висновок експерта, в якому було б встановлено, чи відповідає винахід вимозі новизни.

Нові експертні висновки підтвердили, що винахід заявника задовольняв вищезазначену вимогу і Цивільний суд ще раз відхилив позов Caykur в березні 2001 року.

Касаційний суд підтримав це рішення в листопаді 2001 року та відхилив запит Caykur про виправлення цього рішення в березні 2002 року.

В другому провадженні у 2002 році пан Tokel подав позов до місцевого Цивільного суду вимагаючи компенсацію та припинення використання компанією Caykur свого винаходу на восьми з її фабриках. Він стверджував, що Caykur використовувала його запатентований винахід на своїх заводах без його дозволу з огляду на те, що, незважаючи на остаточне рішення в провдженні, відкритому компанією Caykur, вона продовжувала використовувати його запатентований винахід незаконно не платячи йому.

Було розглянуто питання про те, чи використання компанією Caykur системи, про яку йде мова, складало попереднє використання та були надані відповіді експертів. Дійсно, Caykur почала використовувати систему у травні 1991 року, за два місяці до того як заявник подав заяву для отримання свідоцтва про винахід. В експертному висновку було встановлено, що використання компанією Caykur системи знаходилося в межах обґрунтованих потреб компанії і тому було попереднім використанням. В Цивільномусуді пан Tokel стверджував, що якщо припускати, що інші умови для попереднього використання були задоволені, право Caykur на попереднє використання стосувалося лише першого заводу, в якому він встановив систему. Цивільний суд відхилив позов заявника в жовтні 2005 року. Касаційний суд підтримав це рішення у травні 2007 року зазначивши, що використання компанією Caykur винаходу не може бути обмеженим лише одним заводом, оскільки це було державне підприємство, інвестиційні плани якого були затверджені Радою міністрів. Касаційний суд відхилив подане заявником клопотання про виправлення цього рішення в грудні того ж року.

Покладаючись на статтю 1 Протоколу №1(захист власності) заявник скаржився на порушення його право на мирне володіння своєю власністю.

Порушення статті 1 Протоколу №1

Справедлива сатисфакція: 2 000 євро відшкодування видатків і витрат.

Суд вважав, що він не мав достатньої інформації для об’єктивного визначення матеріальної шкоди заявників у цій справі.

Крім того, Суд зазначив, що в силу Указу Президента № 809 Комісія з питань компенсації Туреччини зараз мала повноваження розглядати вимоги справедливої сатисфакції в заявах, в яких Суд встановив порушення статті Протоколу № 1, але не виніс рішення щодо вимог заявників справедливої сатисфакції відповідно до статті 41 Конвенції або вирішив відкласти вирішення цього питання.

Тому Суд вирішив вилучити частину справи стосовно вимоги заявників щодо матеріальної шкоди відповідно до статті 41 Конвенції з реєстру справ.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту