Справа «Тимофєєв та Поступкін проти Росії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

1 Лютого 2021
|
797
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 022, (2021)
19. 01.2021

Адміністративний нагляд за небезпечними ув’язненими після закінчення відбування покарання у в’язниці був швидше запобіжним заходом, ніж покаранням

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Timofeyev і Postupkin проти Росії (заяви № 45431/14 і 22769/15) Європейський суд з прав людини встановив – одноголосно, що мало місце порушення статті 6§1 (право на справедливий судовий розгляд: безкоштовна юридична допомога) Європейської конвенції з прав людини щодо пана Timofeyev;

– більшістю голосів (шість голосів проти одного) відсутність порушення статті 2 Протоколу № 4 (свобода пересування) Європейської конвенції стосовно пана Postupkin.

Справа стосувалася адміністративного нагляду за паном Timofeyev та паном Postupkin після того, як вони відбули вироки до ув’язнення.

Суд встановив, зокрема, що відсутність можливості в пана Timofeyev отримати юридичну допомогу для забезпечення допомоги адвоката, ймовірно, поставило його в особливо несприятливе становище порівняно з супротивною стороною (представник виправної колонії), якій допомагав прокурор протягом усього провадження. Він також зазначив, що пан Timofeyev, який не мав власного досвіду або спеціальних знань закону, згадав про свої труднощі та звернувся за допомогою суду з посиланням на його фінансові труднощі.

Суд також постановив, що заходи адміністративного нагляду, вжиті щодо пана Postupkin, були пропорційний переслідуваній меті, тобто запобіганню злочинності. Він зазначив, що у відповідний час законодавство докладно описувало категорії відповідних осіб під адміністративним наглядом і покладалося на об’єктивні критерії, а також те, що жоден із цих критеріїв не залишав жодних меж розсуду для національних судів щодо осіб, до яких застосовуються такі запобіжні заходи.

Суд відхилив скаргу пана Timofeyev відповідно до статті 7 (немає покарання без закону) Конвенції вважаючи, що зобов’язання та обмеження, покладені на нього в рамках адміністративного нагляду, не складали «покарання» і їх слід розглядати як превентивні заходи, до яких не застосовувався принцип незворотності дії, викладений у цьому положенні. Він також вважав, що застосування зазначених заходів до пана Postupkin не було еквівалентним «повторному покаранню в кримінальному провадженні» у значенні статті 4 Протоколу № 7 Конвенції, а також відхилив цю скаргу.

Основні факти

Заявники, Vasiliy Timofeyev і Arkadiy Postupkin, є громадянами Росії, які народилися в 1965 році. Вони проживають в м. Володимир та Рибінськ (Росія), відповідно.

Справа стосується встановлення щодо них адміністративного нагляду після відбування вироку до ув’язнення.

Пан Timofeyev

В жовтні 2003 року пан Timofeyev був визнаний винним у вбивстві та засуджений до 11 років шести місяців і 10 днів позбавлення волі.

У вересні 2013 року начальник виправної колонії, в якій він відбував покарання, звернувся з запитом до окружного суду про встановлення щодо них адміністративного нагляду згідно з Законом №. 64- FZ про адміністративний нагляд за особами, звільненими з в’язниць. В якості причин для запиту керівництво в’язниці вказало, що пан Timofeyev був засуджений за правопорушення, яке кваліфікується як небезпечний рецидив, він не дотримувався тюремних правил і на нього були накладені 27 дисциплінарних стягнень, сім з яких ще не були вручені.

В листопаді 2013 року окружний суд видав наказ про встановлення щодо пана Timofeyev адміністративного нагляду. Під час провадження заявник просив призначити адвоката для його представництва посилаючись на відсутність коштів. Суддя відмовив у задоволенні клопотання.

В січні 2014 року пан Timofeyev подав апеляцію. Під час провадження він звернувся за безкоштовною юридичною допомогою.

Адвокат вивчив його справу, але в лютому 2014 року повідомив суд, який розглядав апеляцію, що він не може представляти пана Timofeyev без угоди про правову допомогу.

14 березня 2014 року суд призупинив слухання справи, щоб дозволити пану Timofeyev та його адвокату укласти угоду про правову допомогу. Після відновлення слухання справи пан Timofeyev повідомив суд, що угода не була складена, оскільки адвокат був недоступний. Того ж дня суд відхилив апеляцію заявника встановивши, що він мав достатньо часу для підготовки до слухання справи та пошуку представника.

Пан Timofeyev був звільнений у березні 2014 року і взятий під адміністративний нагляд.

Згодом накладені на нього обмеження були послаблені для того, щоб дозволити йому їздити на роботу. Проте його запит про дострокове скасування адміністративного нагляду був відхилений в серпні 2015 року.

Пан Postupkin

У квітні 2007 року Postupkin був засуджений до семи років і шести місяців ув’язнення за торгівлю наркотиками.

У листопаді 2013 року начальник виправної колонії, в якій він відбував покарання, звернувся з запитом до міського суду про встановлення щодо заявника адміністративного нагляду навівши в якості причини той факт, що він був засуджений за правопорушення, яке кваліфікується як небезпечний рецидив, що він не дотримувався тюремних правил і на нього було накладено 23 дисциплінарні стягнення.

У грудні 2013 року суд видав наказ про встановлення щодо пана Postupkin адміністративного нагляду.

Заявник подав апеляцію стверджуючи, що це складало подвійне покарання та накладені на нього зобов’язання були занадто суворими. Він також подав касаційну скаргу. Обидві скарги були безуспішними.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись на статтю 7 (немає покарання без закону) пан Timofeyev стверджував, що застосовані до нього заходи адміністративного нагляду складали покарання, яке не існувало на той час, коли він вчинив правопорушення, за яке він був засуджений.

Відповідно до статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) пан Timofeyev скаржився на відхилення його заяви про безкоштовну юридичну допомогу.

Покладаючись на статтю 2 Протоколу № 4 Конвенції (свобода пересування) пан Postupkin стверджував про порушення його права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання через обмеження, накладені на нього в контексті адміністративного нагляду.

Відповідно до статті 4 Протоколу № 7 Конвенції (право не бути притягненим до суду або покараним двічі) пан Postupkin скаржився на те, що він був вдруге покараний у зв’язку з встановленням щодо нього адміністративного нагляду.

Заяви були подані до Європейського суду з прав людини 1 вересня 2014 року і 24 квітня 2015 року, відповідно.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Paul Lemmens (Бельгія), Голова,

Georgios A. Serghides (Кіпр),

Dmitry Dedov (Росія),

Georges Ravarani (Люксембург),

María Elósegui (Іспанія),

Anja Seibert-Fohr (Німеччина),

Peeter Roosma (Естонія),

а також Olga Chernishova, заступник секретаря Секції.

Рішення Суду

Стаття 7 (немає покарання без закону)

Суд вважав, що головним питанням, яке стояло перед ним, було питання, чи заходи адміністративного нагляду, встановлені щодо пана Timofeyev, складали «покарання» у значенні статті 7 Конвенції, або чи не виходили вони за рамки цього положення.

Він зазначив, що відповідно до Закону № 64 ФЗ, будь-яка особа, яка була звільнена з в’язниці, в якій вона була ув’язненим, засудженим за кримінальне правопорушення, яке кваліфікується як небезпечний або надзвичайно небезпечний рецидив, автоматично підлягала адміністративному нагляду. У цій справі пан Timofeyev, який був засуджений за кримінальне правопорушення, яке кваліфікується як небезпечний рецидив, підпадав під цю категорію осіб.

Що стосується характеристики адміністративного нагляду в національному законодавстві, Суд постановив, що головною метою оскаржених заходів було запобігання рецидиву. Тому вони мали превентивну мету і не могли розглядатися як каральні заходи або як складова частина покарання.

У зв’язку з подібністю цих заходів та заходів, що складають покарання обмеження волі, Суд зазначив, що відповідно до статті 60§3 Кримінального кодексу (КК) процес винесення вироку повинен був враховувати будь-які обтяжуючі або пом’якшувальні обставини під час вчинення правопорушення, а, отже, і ступеня винуватості злочинця. Проте виконання адміністративного нагляду залежало не від винуватості особи, про яку йде мова, а від «небезпечності» особи, засудженої за злочин, що кваліфікується як рецидив. Під цим кутом зору захід не був карним за своїм характером.

Що стосується процедури встановлення та здійснення адміністративного нагляду, Суд зазначив, що ця процедура підпадала під цивільне законодавство до 15 вересня 2015 року, але зараз вона підпадала під дію адміністративного права, а не кримінального.

Наприкінці, що стосується суворості оскаржених заходів, Суд зазначив, що хоча вимоги від пана Timofeyev звітувати компетентним органам та повідомляти про будь-які зміни адреси протягом трьох робочих днів були обтяжливими і супроводжувалмсь додатковими обмеженнями, що суттєво впливали на життя заявника, сама по собі суворість оскаржених заходів не була вирішальною з огляду на те, що велика кількість некримінальних заходів превентивного характеру, наприклад, належним чином каральні заходи мають суттєвий вплив на відповідну особу.

Отже, Суд вважав, що зобов’язання та обмеження, накладені на пана Timofeyev в рамках адміністративного нагляду не складали «покарання» у значенні статті 7 §1 Конвенції, а також те, що натомість їх необхідно розглядати як превентивні заходи, до яких не застосовується принцип незворотної дії, викладений у цьому положенні. Тому скарга відповідно до статті 7 Конвенції була несумісною ratione materiae з положеннями Конвенції.

Стаття 6 (право на справедливий судовий розгляд / безкоштовну юридичну допомогу) – пан Timofeyev

Суд вирішив розглянути скаргу на відсутність можливості в пана Timofeyev отримати безкоштовну юридичну допомогу в рамках процедури адміністративного нагляду згідно з цивільним аспектом статті 6 §1 Конвенції. Суд зазначив, що Конвенція не вимагає надання юридичної допомоги у всіх цивільних спорах.

У цій справі Суд зазначив, що національне законодавство у відповідний час не передбачало можливість надання безкоштовної юридичної допомоги в рамках процедури адміністративного нагляду.

Крім того, запит про встановлення адміністративного нагляду, в принципі, був поданий в’язницею, про яку йде мова. Отже, пан Timofeyev був відповідачем у провадженні, відкритому національними органами влади.

По-друге, він зазначив, що питання, яке є головним для пана Timofeyev в цьому провадженні, безперечно, було важливим: обмеження, накладені на нього, мали серйозні наслідки для його приватного життя і здійснення його прав, зокрема, права на свободу пересування.

Крім того, оцінювання запиту для отримання наказу про адміністративний нагляд стосувалося правових питань, що вимагають певного знання законодавства та відповідного прецедентного права. Пан Timofeyev, який не мав власного досвіду або спеціальних знань закону, згадав про свої труднощі на одному слуханні та звернувся за допомогою суду, зокрема, у зборі доказів для демонстрації того, що довідка про його психологічну оцінку була підроблена. Проте суддя не надав йому жодної допомоги вирішивши відхилити всі його процесуальні запити щодо цього.

Якщо б пана Timofeyev представляв адвокат він міг би підготувати захист для оскарження доказів, поданих супротивною стороною. Суд вважав, що було особливо важливо надати пану Timofeyev належний захист, оскільки накладаючи адміністративні обмеження на заявника суддя першої інстанції врахував його «особистість» та «негативну думку» адміністрації в’язниці. Крім того, опонент пана Timofeyev, тобто представник виправної колонії, користувався перевагами допомоги прокурора протягом усього провадження.

Крім того, національні суди декілька разів відкладали розгляд справи для того, щоб пан Timofeyev міг знайти законного представника. Фактично, причиною того, чому він попросив безкоштовну юридичну допомогу було те, що в нього було недостатньо коштів для оплати послуг адвоката, а не те, що він не мав достатньо часу для того, щоб знайти його.

Отже, перерви нічого не зробили для виправлення його ситуації, оскільки він відбував вирок до тюремного ув’язнення, коли суд першої інстанції розглядав справу, і, отже, він не мав перспектив будь-якого покращення його фінансового становища.

Наприкінці, з урахуванням ситуації, з якою зіткнувся пан Timofeyev, який був ув’язненим, що повинен був відбувати вирок до ув’язнення до того часу, доки до слухання справи в обласному суді залишиться один тиждень, а також його труднощів у підготовці захисту, Суд постановив, що він, ймовірно, зазнав набагато більшого фізичного та емоційного стресу протягом провадження, ніж у випадку досвідченого адвоката.

З урахуванням вищезазначених міркувань, зокрема, серйозності питання, що розглядається, для пана Timofeyevа під час провадження у зв’язку з встановленням щодо нього адміністративного нагляду протягом восьми років та труднощів, з якими він стикався під час підготовки захисту, про які він фактично повідомив суди, Суд вважав, що відсутність можливості в пана Timofeyev отримати юридичну допомогу для забезпечення допомоги адвоката, ймовірно, поставило його в особливо несприятливе становище порівняно з супротивною стороною. Отже, мало місце порушення статті 6§1 Конвенції.

Стаття 2 Протоколу № 4 Конвенції (свобода пересування) – пан Postupkin

Відповідно до прецедентного права Суду будь-який захід, що обмежує право на свободу пересування, повинен бути передбачений законом, переслідувати законну мету та бути необхідним в демократичному суспільстві.

Суд зазначив, що оскаржувані заходи мали правову основу в національному законодавстві Росії, Закон № 64 FZ (чинний з 1 липня 2011 року), яка задовольняла вимогу доступності.

З урахуванням висновку, що оскаржувані заходи не складали покарання в значенні статті 7 Конвенції, Суд не вважав проблематичним застосування превентивних заходів відповідно до Закону № 64 FZ до осіб, які відбувають покарання до позбавлення волі з урахуванням їх поведінки до набуття чинності цього Закону.

Суд зазначив у зв’язку з цим, що на той час, коли Закон № 64 FZ докладно описував категорії осіб, яких стосується адміністративний нагляд, і покладався на об’єктивні критерії, такі як існування «статусу засудженої особи», який не був скасований або закінчився, серйозність правопорушення, тип рецидиву, присвоєння в’язницею статусу «постійного порушника правил» та вчинення конкретних кримінальних або адміністративних правопорушень. Жоден із цих критеріїв не залишив жодних меж розсуду для національних судів щодо осіб, до яких повинні застосовуватися такі превентивні заходи. Відповідно до Закону № 64 FZ тривалість адміністративного нагляду не повинна перевищувати тривалість «статусу засудженої особи» відповідно до статті 86 КК. Отже, Суд вважав, що Закон № 64 FZ був достатньо передбачуваним щодо категорії осіб, до яких він міг бути застосовним та його часові межі. Таким чином, пан Postupkin належав до категорії осіб, які на момент набуття чинності Закону були засуджені за правопорушення, які кваліфікуються як небезпечний рецидив, та автоматично підлягали адміністративному нагляду незалежно від їх поведінки під час відбування покарання.

Що стосується цілей оскаржуваних заходів, Суд вважав, що заходи, які обмежують свободу пересування пана Postupkin, переслідували мету «запобігання злочинності».

Стосовно пропорційності заходу, що обмежує свободу пересування, Суд зазначив, що згідно з національним законодавством тривалість адміністративного нагляду була встановлена законом і не була питанням, залишеним на розсуд судді, який не мав юрисдикції скорочувати таку тривалість залежно від конкретних обставин особи, про яку йде мова. Дійсно, згідно з Законом № 64 FZ до осіб, засуджених за правопорушення, що кваліфікується як небезпечний рецидив, автоматично встановлювався адміністративний нагляд протягом усієї тривалості їх «статусу засудженого», яка, згідно з редакцією статті 86 § 3 (d) КК, чинної з 3 серпня 2013 року, складала вісім років. Проте Закон № 64 FZ дозволяв особам, щодо яких був встановлений адміністративний нагляд, подавати запит про часткове скасування накладених на них обмежень, а національні суди могли враховувати будь-яку доступну інформацію про поведінку особи для того, щоб визначити, скасувати зазначені обмеження чи ні. Суд дійшов висновку, що закон, про який йде мова, передбачав можливість періодичних судових переглядів необхідності дотримання обмежень, встановлення яких не було обов’язковим для цілей статті 4, в тому числі заборону виходити з дому з 22:00 до 6:00 ранку. Проте пан Postupkin не подавав жодного такого запиту.

Що стосується примусових заходів, в тому числі вимогу від пана Postupkin щомісяця звітувати перед органом влади, відповідальним за адміністративний нагляд, встановлену в цій справі, Суд зазначив, що частота періодичних переглядів необхідності їх проведення встановлена в розділі 9 (2) та (3) Закону № 64 FZ. Дійсно, це положення передбачало, що особи, які перебувають під адміністративним наглядом, можуть вимагати дострокового припинення заходу після закінчення половини періоду, на який було встановлено останній, і у випадку відхилення цього запиту новий запит про дострокове припинення адміністративного нагляду міг бути поданий лише через шість місяців після цього відхилення.

Суд зазначив, що пан Postupkin був засуджений за тяжкий кримінальний злочин, а також те, що суди вважали, що його «статус засудженого» закінчиться через шість років після закінчення відбування його вироку. З цього витікає, що перегляд необхідності продовження моніторингу заявника і, отже, продовження звітування перед компетентним органом один раз на місяць, міг бути проведений лише за запитом заявника після початкового періоду в три роки. Проте, з урахуванням характеру оскаржуваного обмеження і, зокрема, до того факту, що пан Postupkin повинен був звітувати лише раз на місяць Суд вважав, що ця обставина не може вважатися несумісною з вимогою періодичного перегляду. Він далі зазначив, що після цього початкового періоду необхідність збереження оскаржуваного заходу могла бути предметом судового перегляду протягом шестимісячних інтервалів між кожним відхиленням будь-якого поданого заявником запиту про дострокове припинення заходу.

Отже, Суд постановив, що встановлені щодо пана Postupkin заходи адміністративного нагляду були пропорційними переслідуваним цілям. Тому порушення статті 2 Протоколу № 4 Конвенції не було.

Стаття 4 Протоколу № 7 Конвенції (право не бути притягненим до відповідальності або покараним двічі) – пан Postupkin

Суд зазначив, що він виявив, що заходи адміністративного нагляду не складали покарання у значенні статті 7 Конвенції (немає покарання без закону). Відповідно, він вирішив, що встановлення цих заходів щодо пана Postupkin не було еквівалентом «повторному покаранню в кримінальному провадженні» у значенні статті 4 Протоколу № 7 Конвенції. Тому ця скарга була несумісною ratione materiae з цим положенням.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Росія повинна виплатити пану M. Timofeyev 4 000 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди та 4 000 євро відшкодування видатків і витрат.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту