Справа «Тагієв та Хусейнов проти Азербайджану»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

16 Грудня 2019
|
1 013
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 419, (2019)
05.12.2019

Засудження автора та редактора за зауваження в статті про іслам було надмірним, порушило їх свободу вираження поглядів

У сьогоднішньому рішенні  Палати в справі Tagiyev та Huseynov проти Азербайджану (заява № 13274/08) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) Європейської конвенції з прав людини. Справа стосувалася засудження заявників за розпалювання релігійної ненависті та ворожнечі в зауваженнях щодо ісламу у статті, опублікованій в 2006 році.

Суд виявив, зокрема, що національні суди не обґрунтували, чому засудження заявників було необхідним, коли в статті явно лише порівнювалися західні та східні цінності, і сприяло дискусії з питання інтересу суспільства, а саме про роль релігії в суспільстві. Дійсно, суди лише схвалили звіт, в якому було встановлено, що певні зауваження складали розпалювання релігійної ненависті та ворожнечі не ставлячи їх у контекст або навіть намагаючись встановити баланс між правом заявників повідомляти громадськість про свої погляди на релігію та правом релігійних людей поважати їх переконання.

Основні факти

Заявники, Rafig Nazir oglu Tagiyev та Samir Sadagat oglu Huseynov, є громадянами Азербайджану, які народилися в 1950 та 1975 роках, відповідно. Пан Tagiyev, зараз покійний, мешкав в Баку і був відомим письменником і редактором відділу. Пан Huseynov проживає в м. Ланкаран (Азербайджан) і зазвичай працював головним редактором Sanat Gazeti («Газета Мистецтва»).

Справа стосувалася засудження заявників за публікацію статті в листопаді 2006 року в Sanat Gazeti як частини серії, написаної паном Tagiyev, в яких він порівнював західні та східні цінності. Стаття під назвою «Європа і ми» викликала критику різних азербайджанських і іранських релігійних діячів і груп, а також релігійний наказ, який закликав до смерті заявників.

Незабаром після публікації статті заявники були притягнуті до кримінальної відповідальності за розпалювання релігійної ненависті та ворожнечі. Районний суд видав наказ про тримання заявників під вартою до судового розгляду.

Слідчий, відповідальний за розгляд справи, видав наказ про судово-лінгвістичне та ісламське оцінювання статті. Підсумковий звіт характеризував певні зауваження, зокрема ті, що стосуються моралі в ісламі, пророка Мухаммеда, мусульман, які живуть в Європі, та східних філософів, як розпалювання релігійної ненависті та ворожнечі.

Підтримуючи висновки цього звіту в травні 2007 року національні суди визнали заявників винними за звинуваченнями та засудили їх до трьох і чотирьох років позбавлення волі, відповідно. Всі їх наступні апеляції були безуспішними.

В грудні 2007 року заявники були звільнені після президентського помилування провівши під вартою більш ніж один рік.

Смерть пана Tagiyev від удару ножем біля його будинку в 2011 році є частиною окремої заяви, яка очікує рішення Європейського суду з прав людини.

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись, зокрема, на статтю 10 (свобода вираження поглядів) заявники стверджували, що їх засудження було необґрунтованим та надмірним.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 7 березня 2008 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Angelika Nußberger (Німеччина), Голова,

Gabriele Kucsko-Stadlmayer (Австрія),

Ganna Yudkivska (Україна),

Síofra O’Leary (Ірландія),

Mārtiņš Mits (Латвія),

Lәtif Hüseynov (Азербайджан),

Lado Chanturia (Грузія),

а також Claudia Westerdiek, Секретар Секції.

Рішення Суду

По-перше, Суд зазначив, що не був оскаржений той факт, що засудження заявників в кримінальному порядку складало втручання в їх право на свободу вираження поглядів. Це втручання мало основу в національному законодавстві, стаття 283 Кримінального кодексу, і його метою був захист прав інших осіб та запобігання заворушень.

Уряд стверджував, що засудження заявників також задовольняло нагальну суспільну потребу, оскільки їх стаття була жорстоким нападом на іслам та викликала роздратування і ображала релігійні почуття. З іншого боку Суд встановив, що, після прочитання всього тексту статті ставало зрозумілим, що вона була, головним чином, порівнянням західних та європейських цінностей, і тому її необхідно розглядати не лише в контексті релігійних переконань, а й в контексті дискусії з питання, що складає інтерес суспільства, а саме про роль релігії в суспільстві.

Крім того, він встановив, що національні суди не обґрунтували засудження заявників «відповідними та достатніми» підставами. Суди лише схвалили висновок судової експертизи не надаючи жодних пояснень, чому певні зауваження у статті були виділені як розпалювання релігійної ненависті та ворожнечі. Висновок, по суті, надавав правову характеристику цих зауважень, що виходило за рамки вирішення мовних та релігійних питань. Така ситуація була неприйнятною для Суду, який наголосив на тому, що всі правові питання повинні вирішуватися виключно судами.

Крім того, суди не оцінювали зауваження в контексті. Вони не враховували ні інтерес суспільства, ні намір автора, і зокрема те, чи було обґрунтованим використання провокації або перебільшення.

Дійсно, у своїх рішеннях про визнання заявників винними суди навіть не намагалися встановити баланс між правом заявників повідомляти громадськість про свої погляди на релігію та правом релігійних людей на повагу до їх переконань.

Наприкінці, Суд встановив відсутність обґрунтування призначення ув’язнення заявників. Така сувора санкція може відвернути пресу від відкритого обговорення релігії та її ролі в суспільстві і, як правило, вона негативно впливає на свободу вираження поглядів в Азербайджані.

Суд дійшов висновку, що засудження заявників було непропорційним і тому не було «необхідним в демократичному суспільстві» в порушення статті 10.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Азербайджан повинен виплатити дружині пана Tagiyev та пану Huseynov 12000 євро (EUR) кожному, відшкодування моральної шкоди та 850 євро вартості і витрат.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту