Справа «Світлана Ільченко проти України» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

10 Липня 2019
|
330
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 250 (2019)
04.07.2019

Знесення гаража без компенсації, визначене за допомогою належної процедури, викликало порушення прав заявника

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Svitlana Ilchenko проти України (заява № 47166/09) Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 (захист власності) Європейської конвенції з прав людини.

Справа стосувалася знесення гаража заявника для того, щоб звільнити місце для нової комерційної житлової забудови.

Суд встановив, зокрема, що в кінцевому підсумку суди вважали заявника, яка володіла гаражем і використовувала землю під ним починаючи з 1980-х років, особою, що самовільно захоплює чужу землю, і не врахували особливий характер її справи.

Заявникові було лише запропоновано вести переговори про можливу ex gratia нагороду, а органи влади не провели належну процедуру оцінювання справедливої компенсації відповідно до ринкової вартості власності.

Основні факти

Заявник, Svitlana Ivanivna Ilchenko,є громадянкою України, яка народилася в 1951 році і мешкає в м. Київ (Україна).

Пані Ilchenko володіла гаражем, розташованим на подвір’ї її житлового будинку, який вона зареєструвала на своє ім’я в лютому 1995 року. Вона використовувала гараж і землю під ним ще з 1980-х років.

У 2002 році місцеві органи влади почали планувати будівництво комерційної житлової забудови, яка містила земельну ділянку під гаражем, який, таким чином, повинен був бути знесений. Пані Ilchenko була запрошена на неофіційні переговори з питання компенсації, проте вона не прийняла ці пропозиції.

У липні 2003 року було відкрите судове провадження. Суд першої інстанції прийняв рішення на її користь у лютому 2004 року, але це рішення було скасоване по апеляції, а судові пристави знесли гараж у серпні 2005 року.

У лютому 2006 року Верховний суд скасував обидва рішення і передав справу вимагаючи від судів нижчої інстанції прояснити статус земельної ділянки, на якій був розташований гараж.

У травні 2007 року суд, який знову розглядав справу в першій інстанції, встановив, що пані Ilchenko мала тимчасовий дозвіл на будівництво гаража, а також те, що їй не надавалась земельна ділянка. Посилаючись на положення Земельного кодексу він наказав їй звільнити земельну ділянку, зайняту без дозволу. Верховний суд підтримав висновки у 2009 році.

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись на статтю 1 Протоколу № 1 (захист власності) Європейської конвенції заявник скаржилася на те, що знесення її гаража порушило її право на мирне користування своїм майном.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 31 серпня 2009 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Angelika Nußberger (Німеччина), Голова,

Yonko Grozev (Болгарія),

Ganna Yudkivska (Україна),

Síofra OLeary (Iрландія),

Mārtiņš Mits (Латвія),

Lәtif Hüseynov (Aзербайджан),

Lado Chanturia (Грузія),

а також Milan Blaško, заступник Секретаря Секції.

Рішення Суду

Суд зазначив, що право заявника на гараж не було оскаржене протягом 20 років до того часу, доки органи влади розпочали планувати будівництво нової житлової забудови. Крім того, відсутність дозволу на гараж, ймовірно, не була викликана порушенням закону в той час, коли  був збудований гараж, але скоріше був викликаний переходом від радянського законодавства, коли не була визнана приватна власність на землю і традиційне володіння на правах оренди, до сучасної системи.

Далі Суд зосередив свій аналіз на тому, чи втручання органів влади в права власності пані Ilchenko було пропорційним або в інтересах суспільства.

Він взяв до уваги її доказ стосовно того, що метою будівництва об’єктів нерухомості  був продаж дорогих квартир, центральний район Києва вже був густо населений, а також стосовно того, що проект лише збільшував тиск на місцеву інфраструктуру. Уряд не відповів на ці аргументи.

Суд постановив, що будь-який інтерес суспільства, який створювало будівництво об’єкту нерухомості, не був настільки сильним,  щоб гарантувати позбавлення її власності без компенсації. Дійсно, той факт, що суди віднесли її до категорії осіб, що самовільно захоплюють чужу землю, означав, що вона не мала права на компенсацію і, ймовірно, вона була б змушена відшкодовувати місту витрати за знесення. Суди не враховували особливий характер її ситуації.

Дійсно, заявник не прийняла пропозицію переговорів, проте, спосіб, у який суди тлумачили її ситуацію, означав, що будь-яка компенсація була б ex gratia, а не гарантована законом присуджена нагорода на основі законного права. Отже її відмова співпрацювати під час переговорів щодо компенсації не складала відмову від її прав.

Фактично не існувало нормативної бази для таких переговорів або надання їй інформації, необхідної для обґрунтованого рішення. Уряд не прокоментував, яку компенсацію їй було б запропоновано, або яким чином вона була б розрахована, ця ситуація відбулася через відсутність такої встановленої процедури.

За обставин справи лише компенсація, визначена за допомогою процедури, яка викликає загальне оцінювання наслідків експропріації, в тому числі присудження суми, відповідної до ринкової вартості власності, може відповідати вимогам Конвенції. Пані Ilchenko не була запропонована така компенсація, яка супроводжувалися відповідними гарантіями, і тому вона постраждала від порушення її прав відповідно до статті 1 Протоколу № 1.

Справедлива сатисфакція (стаття 41)

Суд постановив, що Україна повинна виплатити заявникові 8000 євро (EUR) відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту