Справа «Стяжкова проти Росії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

22 Січня 2020
|
305
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 017, (2020)
14.01.2020

Розслідування жорстокого поводження та смерті солдата на військовій базі було невідповідним

Справа Стяжковапроти Росії (заява № 14791/04) стосувалась твердження заявника стосовно того, що офіційне пояснення самогубства її сина під час його військової служби не було переконливим.

У сьогоднішньому рішенніКомітету  у справі Європейський суд з прав людини одноголосно встановив відсутність порушення статті 2 (права на життя)Європейської конвенції з прав людини, оскільки пояснення самогубства не було малоймовірним і не було доказів, які б підтверджували, що органам влади повинно було бути відомо, що син заявника був схильним до самогубства і вони могли запобігти це; але встановив порушення статті 2 Конвенції у зв’язку з розслідуванням смерті сина, яке не було відповідним або ефективним і ніколи не розглядало альтернативу самогубству; і порушення статті 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження)тому, що начальник сина заявника і ще один солдат били його кулаками і гвинтівкою за те, що він заснув під час перебування на посту лише за дві години до його передбачуваного самогубства.

Основні факти

Заявник, Любов Стяжкова (LyubovStyazhkova), є громадянкою Росії, яка народилася в 1952 році і мешкає в м. Рязань (Рязанська область, Росія).

Сина заявника призвали на військову службу в 2001 році. З липня 2002 року він був розмішений в селі Борзой, Чеченська Республіка. Його знайшли мертвим 8 серпня 2002 року на військовій базі з двома вогнепальними пораненнями в правій скроні та синцями на тілі.

Військова прокуратура негайно розпочала розслідування,  прокурор проводив огляд тіла і місце події, а також замовив балістичну експертизу і аутопсію.

Він також допитав персонал підрозділу «Борзой» та один з начальників сина заявника, сержант К., а також інший солдат, рядовий С., зізналися, що в ніч його смерті вони застали, як він спав на чергуванні, і побили його.

Органи влади відмовилась відкривати кримінальне провадження у зв’язку з побиттям сержантом К., але рядовий С. в кінцевому підсумку був притягнутий до кримінальної відповідальності за підбурювання до самогубства та порушення правил відносин між військовослужбовцями одного рангу. Проте кримінальна справа проти рядового була припинена в серпні 2003 року за амністією.

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись, зокрема, на статтю 2 (право на життя), статтю 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність поводження) та статтю 13 (право на ефективний засіб судового захисту) пані Styazhkovaскаржилася на жорстоке поводження і смерть її сина стверджуючи, що розслідування не було ні ретельним, ні ефективним,  і не було розглянуто жодного пояснення смерті, окрім самогубства.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 8 квітня 2004 року.

Рішення було прийняте Палатою з трьох суддів в наступному складі:

Georgios A. Serghides (Кіпр), Голова

Erik Wennerström (Швеція),

Lorraine Schembri Orland (Мальта),

а також Stephen Phillips, Секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 2 (право на життя)

Хоча розслідування смерті сина заявника було відкрите для критики, Суд не міг відхилити висновок про самогубство як абсолютно неправдоподібний.

Також з огляду на докази він не міг встановити, що органам влади було відомо або повинно було бути відомо про існування ризику самогубства сина заявника, і вони не зробили все можливе для того, щоб уникнути цього. Не було жодної вказівки на те, що син заявника був схильним до самогубства або через психічні розлади до того, як його призвали в армію або тому, що він зазнав знущання згодом.

Таким чином, Суд не зміг встановити, що держава не виконала свого обов’язку щодо захисту права на життя сина заявника і не виявив порушення статті 2 Конвенції у зв’язку з цим.

З іншого боку, органи влади не провели відповідне та ефективне розслідування обставин смерті сина. Незважаючи на те, що розслідування було швидким, тривало трохи більше року, і було проведене військовими прокурорами, які могли вважатись незалежними, оскільки вони не були пов’язані ієрархічно або інституційно з військовою частиною рядового Styazhkov, під час нього не розглядалася жодна альтернатива самогубству.

Таким чином, не було жодної спроби реконструкції подій, не було проведено дослідження залишків від пострілу і відбитків пальців , і 21 патронів, знайдених поруч з його тілом без пояснень не були надані експертам з балістичних досліджень.

Крім того, незважаючи на те, що сержант К. був вищим за званням від рядового Styazhkov , він спочатку вдарив рядового, коли виявив, що він спить на чергуванні, його виключили зі сфери розслідування всього лише через два дні. Суд вважає, що органи влади повинні були ретельно розслідувати роль сержанта К. в інциденті, замість зосередження своєї уваги на діях рядового С.

Крім того, органи влади не проявили ретельність під час розгляду справи рядового С. Було заплановано чотири слухання цієї справи в 2003 році, але, очевидно, жодне не відбулося тому, що або С., або обвинувачення були відсутні. Дійсно, така ситуація могла скласти враження, що органи влади свідомо уникали початку кримінального процесу до того часу, доки не був прийнятий Закон про амністію .

У будь-якому випадку Суд повторив, що надання амністії або помилування державному службовцю, який був звинувачений в злочині, пов’язаному з жорстоким поводженням або небезпекою для життя, не повинне бути дозволеним.

Відповідно, мало місце порушення статті 2 у зв’язку з розслідуванням. З огляду на цей висновок Суд постановив , що не було необхідним розглядати скаргу на неефективне розслідування відповідно до статей 3 та 13 Конвенції.

Стаття 3 (заборона нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження)

Уряд визнав, що з сином заявника жорстоко поводилися. Зокрема, він був покараний за те, що заснув на посту, його били кулаком і гвинтівкою в груди, обличчя і ноги. Це покарання ймовірно викликало в нього сильний фізичний біль і приниження, які перевищили рівень неминучої тяжкості військової дисципліни.

Тому Суд встановив, що син заявника зазнав жорстокого поводження в порушення статті 3 Конвенції.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Росія повинна виплатити заявникові 33 800 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди та 2,620.50 євро відшкодування видатків і витрат.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту