Справа «Стецов проти України»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

20 Травня 2021
|
1 271
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 144, (2021)
11.05.2021

Відсутність можливості в заявника отримати перегляд заборони виїзду з країни до повного погашення боргу порушила Конвенцію

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Stetsov проти України (заява № 5170/15) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 2 Протоколу №4 (свобода пересування) Європейської Конвенції з прав людини.

Справа стосувалася заборони виїзду з країни, накладеної на пана Stetsov у зв’язку з непогашенням боргу, встановленим рішенням суду. Згідно з чинним на той час національним законодавством заборону було неможливо зняти до того часу, доки не буде внесена повна сума боргу. Таким чином, заборона тривала щонайменше чотири роки.

Що стосується обмежень, накладених на підставі невиплачених боргів, Суд наголосив на тому, що такі заходи можуть бути обґрунтовані лише якщо вони переслідують мету гарантування стягнення боргів, про які йде мова. Відповідно, органи влади не могли продовжувати обмеження на тривалий час без періодичного перегляду їх обґрунтування.

У цій справі Суд вважав, що до пана Stetsov застосовувались заходи, які були недостатньо обґрунтованими і не могли бути повторно розглянуті або переглянуті до суворого граничного терміну, встановленого датою повного відшкодування. Тому органи влади України не дотрималися зобов’язання гарантування того, щоб будь-яке втручання у право особи залишити свою країну було обґрунтованим та пропорційним обставинам як із самого початку, так і протягом періоду втручання.

Проте Суд взяв до уваги реформу цивільно-процесуального права від 2017 та 2018 року, яка дозволила боржникам відкривати провадження про скасування обмежень пересування. Проте ця реформа набула чинності після подій, що стали причиною заяви пана Stetsov.

Основні факти         

Заявник,  Oleg Nikolayevich Stetsov, є громадянином України, який народився в 1969 році і мешкає в м. Дергачі (Украна).

У 2008 році пан Stetsov став поручителем в договорі позики між банком та комерційною компанією.

Пізніше, після відмови компанії погасити кредит банк подав позов проти Stetsov з метою стягнення залишку боргу та штрафу за несвоєчасну виплату. У 2014 році апеляційний суд задовольнив позов банку. Того ж року пану Stetsov було заборонено виїжджати з країни до того часу, доки він повністю не погасить борг. Остання заборона була видана Апеляційним судом м Київ.

Згодом пан Stetsov подав декілька клопотань про скасування заборони виїзду з країни, але всі вони були відхилені на підставі того, що заборону можливо було зняти лише після повернення боргу в повному обсязі.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись на статтю 2 Протоколу №4 (свобода пересування) Конвенції пан Stetsov скаржився на порушення його свободи пересування і його права залишити країну.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 19 січня 2015 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Síofra O’Leary (Iрландія), Голова

Mārtiņš Mits (Латвія),

Ganna Yudkivska (Україна),

Stéphanie Mourou-Vikström (Монако),

Jovan Ilievski (Північна Македонія),

Lado Chanturia (Georgia),

Mattias Guyomar (Франція),

а також  Victor Soloveytchik,  секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 2 Протоколу №4 (свобода пересування)

Суд зазначив, що пану Stetsov було заборонено виїжджати з країни щонайменше на чотири роки. Суд вважав, що ця заборона, яка впливає на право заявника на свободу пересування, складала втручання для цілей статті 2 Протоколу № 4. Таке втручання було передбачене законом (розділ 6 Закону про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України) та переслідувало законну мету (захист прав інших осіб).

Що стосується пропорційності втручання, Суд повторив, що навіть якщо захід обмеження свободи пересування особи спочатку був обґрунтованим, він міг стати непропорційним, якщо він автоматично продовжувався протягом тривалого періоду.

Особливо розглянувши обмеження, накладені з причин непогашеної заборгованості, Суд вказав, що такі заходи були обґрунтованими лише в тому випадку, якщо вони переслідували мету гарантувати повернення боргів, про які йде мова. Відповідно, органи влади не могли продовжувати обмеження на дуже тривалі періоди без періодичного перегляду їх обґрунтування.

У світлі принципу пропорційності Суд вважав, що окрім складності встановлення та залишення широких меж розсуду для суб’єктивності, намір боржника у випадках несплати боргу, встановленого судом, не міг бути єдиною підставою, що обґрунтовує оскаржуване обмеження, якщо воно тривало після закінчення початкового короткого періоду. Дійсно, компетентний відділ повинен бути здатним пояснити, як заборона виїзду може допомогти стягнути борг з урахуванням конкретної ситуації заявника та будь-яких інших особливих обставин справи.

У справі пана Stetsov, згідно з даними національних органів влади, які ініціювали та санкціонували заходи, про які йде мова, ні суд, ні судовий пристав не були компетентними скасовувати заборону або переглядати її доцільність та ефективність. З національного законодавства, чинного на той час, та позиції національних органів влади, з’ясувалось, що після накладення заборони вона може бути знята лише після погашення боргу паном Stetsov в повному обсязі. На думку Суду, такі положення суперечили статті 2 Протоколу № 4 Конвенції.

Проте Суд взяв до уваги реформу цивільно-процесуального права від 2017 та 2018 року, яка дозволила боржникам відкривати провадження про скасування обмежень пересування. Проте ця реформа набула чинності після подій, що стали причиною цієї заяви.

З урахуванням цих міркувань Суд постановив, до пана Stetsov застосовувались заходи, які були недостатньо обґрунтованими і не могли бути повторно розглянуті або переглянуті до суворого граничного терміну, встановленого датою повного відшкодування. Тому органи влади України не дотрималися зобов’язання гарантування того, щоб будь-яке втручання у право особи залишити свою країну було обґрунтованим та пропорційним обставинам як із самого початку, так і протягом періоду втручання.

Отже, мало  місце порушення права пана Stetsov на свободу пересування.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Україна повинна виплатити пану Stetsov 1 000 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди та 850  євро відшкодування видатків і витрат.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту