Справа «Селламі проти Франції»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

18 Січня 2021
|
968
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 380, (2020)
17. 12.2020

Засудження журналіста за використання інформації, отриманої з порушенням таємниці слідства, не складало надмірне втручання в його свободу вираження поглядів

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Sellami проти Франції (заява № 61470/15) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив відсутність порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) Європейської Конвенції з прав людини.

Справа стосувалася засудження журналіста за використання інформації, отриманої з порушенням професійної таємниці після публікації фоторобота, складеного поліцією у зв’язку з розслідуванням, яке триває.

Суд не знайшов вагомих підстав для того, щоб поставити під сумнів оцінювання національних судів, яке, по-перше, встановило, що інтерес в інформуванні громадськості не обґрунтовував використання елемента доказу, про який йде мова, і, по-друге, що публікація матеріалу мала негативний вплив на проведення кримінального провадження.

З огляду на ці міркування та з урахуванням меж розсуду, наданих державам, і того факту, що встановлення балансу між конкуруючими інтересами, про які йде мова, було проведене належним чином національними судами, які застосували відповідні критерії згідно з прецедентним правом Суду, Суд дійшов висновку, що стаття 10 Конвенції про захист свободи вираження поглядів не була порушена.

Основні факти

Заявник, Стефан Селламі (Stéphane Sellami), є громадянином Франції, який народився у 1972 році та мешкає в м. Сент-Уен (Франція).

23 грудня 2011 року в Парижі було зґвалтовано дві жінки, одна з яких також стала жертвою спроби вбивства. Слідство було доручено 3-му поліцейському округу Парижу, який очолював начальник відділу D.

28 грудня 2011 року 15-річна дівчинка була зґвалтована і її вдарили ножем в супрефектурі Етампі в département Ессон. 30 грудня 2011 року відділ судово-медичної ідентифікації створив фоторобот підозрюваного на основі показань третьої жертви.

3 січня 2012 року прокурор м. Париж відкрив судове розслідування щодо всіх правопорушень, а 4 січня 2012 року слідчий суддя надав вказівки 3-му поліцейському округу.

Того ж дня керівник слідчого підрозділу D. надіслав електронного листа членам своєї команди повідомляючи їм, що йому зателефонував заявник, якому не повинна була надаватися будь-яка інформація.

11 січня 2012 року журнал Le Nouveau tective розкрив інформацію про існування фоторобота. Наступного дня щоденна газета Le Parisien присвятила повну інформаційну сторінку для публікації трьох статей, написаних заявником, у своїх новинах в короткому розділі, одна з яких містила зображення. 13 січня 2012 року після публікації статей та з огляду на той факт, що фоторобот не відповідав підозрюваному, якого тим часом ідентифікували фотокартки, слідчий суддя та департамент кримінального розшуку вирішили подати звернення для свідків опублікувавши фотокартку особи, місцезнаходження якої вони намагалися встановити.

19 січня 2012 року начальник D. надіслав звіт своїм керівникам зі скаргою на порушення таємниці розслідування через публікацію фоторобота в Le Parisien 12 січня 2012 року. Прокурор призначив розслідування щодо порушення таємниця слідства.

У рішенні від 21 листопада 2012 року кримінальний суд м. Париж визнав заявника винним у використанні інформації, отриманої з порушенням професійної таємниці, та зобов’язав його сплатити штраф у розмірі 8000 євро (EUR), а також один євро відшкодування збитків жертвам, які долучились до провадження як цивільні сторони. У своєму рішенні від 16 січня 2014 року апеляційний суд м. Париж підтримав рішення суду першої інстанції щодо встановлення провини, але зменшив покарання до штрафу в розмірі 3000 євро. Касаційний суд відхилив апеляцію з питань права, подану заявником.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись на статтю 10 (свобода вираження поглядів) заявник стверджував, що його засудження за використання інформації, отриманої з порушенням професійної таємниці після публікації фоторобота, складеного поліцією у зв’язку з розслідуванням, що триває, суперечило Конвенції.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 5 грудня 2015 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Síofra O’Leary (Ірландія), Голова

Ganna Yudkivska (Україна),

Stéphanie Mourou-Vikström (Монако),

Lәtif Hüseynov (Азербайджан),

Jovan Ilievski (Північна Македонія),

Arnfinn Bårdsen (Норвегія),

Mattias Guyomar (Франція),

а також  Victor Soloveytchik,  секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 10

Зазначивши, що було втручання у здійснення заявником його права на свободу вираження поглядів Суд зауважив, що раніше він постановляв, що засудження журналіста за використання інформації, отриманої з порушенням професійної таємниці, відповідно до статті 321-1 Кримінального злочину Кодексу, задовольняло вимогу передбачуваності закону для цілей статті 10 Конвенції (Dupuis та інші проти Франції , § 31; Hacquemand проти Франції ; і Ressiot та інші проти Франції, §§ 107-108). Оскільки Суд не знайшов підстав у цій справі для відступу від цього висновку, він постановив, що втручання, про яке йде мова, було «передбачене законом» в значенні другого пункту статті 10 Конвенції.

Раніше Суд також постановляв, що метою втручання, заснованого на необхідності захисту таємниці судового розслідування, було забезпечення належного проведення розслідування і, таким чином, збереження авторитету та неупередженості судової влади. Це також застосовувалося до справи щодо професійної таємниці, призначеної для запобігання розголошення конфіденційної інформації. В цій справі втручання було засноване на необхідності забезпечення належної конфіденційності інформації щодо проведення кримінального розслідування та, загалом, для збереження авторитету та неупередженості судової влади. Тому воно переслідувало законну мету.

Щодо необхідності втручання та застосовних критеріїв прецедентного права, Суд зазначив, що національні суди дотримувались думки, що заявникові, журналісту за фахом, не могло не бути відомо, що фоторобот, яким він володів і планував опублікувати, охоплювався таємницею розслідування. У своєму рішенні від 16 січня 2014 року апеляційний суд зазначив, що оскільки заявник визнав, що телефонував начальнику D., це підтверджувало той факт, що йому було відомо про відкриття судового розслідування, і те, що отриманий ним фоторобот був частиною матеріалів справи.

Що стосується статті у Le Parisien, Суд зазначив, що публікація зображення, про яке йде мова, разом із коротким підписом, що коментує його, була частиною серії статей заявника, що охоплює цілу сторінку, на тему низки зґвалтувань та нападів, ймовірно скоєним тим самим винуватцем. В макеті фоторобот займав видатне положення. Відповідно до оцінювання національних судів Суд вважав, що цей редакційний вибір не залишав сумнівів в сенсаційному підході заявника.

Крім того, Суд наголосив на тому, що до моменту публікації відповідного зображення, яке було спочатку створене на основі опису, наданого лише однією жертвою, вже не відповідало опису передбачуваного злочинця, оскільки тим часом слідчі отримали декілька фотокарток підозрюваного. Отже, національні суди вірно виявили, що, публікуючи фоторобот заявник представляв його як такий, що відповідає опису серійного ґвалтівника не турбуючись про його достовірність чи вплив на поточне судове розслідування порушуючи обов’язки та відповідальність, пов’язані зі здійсненням журналістами свободи вираження поглядів.

Суд визнав, що тема статті, а саме розслідування кримінальної справи щодо серії зґвалтувань та нападів ножем на жінок у Парижі та навколишніх передмістях, була питанням, що складає інтерес суспільства. Проте, по-перше, сенсаційний спосіб подання  зображення був призначений головним чином для задоволення цікавості громадськості; по-друге, розповсюджена інформація була неточною і неодмінно вводила читача в оману.

Відповідно, Суд не міг знайти жодної вагомої підстави для сумнівів в оцінюванні,  проведеному національними судами, встановивши, що зацікавленість в інформуванні громадськості не обґрунтовує використання фоторобота.

Крім того, Суд повторив, що надання спеціального захисту таємниці судового розслідування є законним з огляду на те, що головним питанням в кримінальному провадженні як для здійснення правосуддя та для права осіб, які перебувають під слідством,  є презумпція невинуватості.

Ця справа особливо стосується забезпечення необхідної конфіденційності інформації стосовно проведення кримінального розслідування з метою збереження авторитету та неупередженості судової влади.

Ризик впливу на провадження per se обґрунтовував вживання національними органами влади стримуючих заходів, таких як заборона розголошення конфіденційної інформації.

У цій справі національні суди дотримувались думки, що публікація статті, про яку йде мова, перешкоджала звичайному проведенню розслідувань зазначивши, що деякі читачі тлумачили публікацію зображення як звернення до свідків. Це призвело до великої кількості телефонних викликів поліції і наступного дня після появи статті спонукало слідчого суддю та відділ кримінального розшуку подати звернення до свідків, що супроводжується фотокарткою особи, місцезнаходження якої вони намагалися встановити. Національні суди зазначили, що журналіст, про якого йде мова, свідомо втручався у проведення розслідування, яке знаходилося на найбільш делікатному етапі – встановлення особи та затримання підозрюваного. Суд не знайшов жодної вагомої підстави для сумнівів в оцінці, згідно з якою публікація матеріалу мала негативний вплив на проведення кримінального провадження.

Що стосується накладеного фінансового покарання, Суд вважав, що звернення до кримінального провадження та покарання, накладеного на заявника – штраф у розмірі 3000 євро замість суми 8000 євро, спочатку призначеної кримінальним судом – не складало непропорційне втручання в здійснення його права на свободу вираження поглядів. На думку Суду, неможливо стверджувати, що таке покарання могло мати стримуючий вплив на здійснення свободи вираження поглядів заявником або будь-яким іншим журналістом, який бажав інформувати громадськість про поточне кримінальне провадження.

З огляду на межі розсуду, надані державам, і той факт, що встановлення балансу між конкуруючими інтересами, про які йде мова, було проведене належним чином національними судами, які застосували відповідні критерії згідно з прецедентним правом Суду, Суд дійшов висновку, що стаття 10 Конвенції не була порушена.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту