Справа «Сассі та Бенчеллалі проти Франції»

Документ у перекладі члена Комісії з питань правової реформи при Президентові України, д.ю.н. Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука, к.ю.н. Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

21 Грудня 2021
|
88
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 359, (2021)
25.11.2021

Суд вважає, що кримінальне провадження та обвинувальний вирок не покладалися на розвідувальні дані, зібрані під час тримання заявників під вартою у затоці Гуантанамо

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Sassi та Benchellali проти Франції (заява № 10917/15 і 10941/15) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив відсутність порушення статті 6§1 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської Конвенції з прав людини.

Справа стосувалася справедливості кримінального провадження у Франції проти заявників, яких до репатріації утримували на військово-морській базі США в затоці Гуантанамо. Вони стверджували, що свідчення, які вони надали протягом цього періоду тримання під вартою, згодом були використані для цілей кримінального провадження проти них у Франції, а також на них посилалися суди під час визнання їх винними.

Під час їх тримання під вартою з січня 2002 року в затоці Гуантанамо на базі США, розташованій на південно-східному узбережжі Куби заявників, які є громадянами Франції, три рази відвідували їх службовці в контексті «тристоронньої місії», до складу якої входив представник Міністерства закордонних справ, представник Генерального директорату зовнішньої безпеки (DGSE) та представник розвідувального підрозділу Управління внутрішньої розвідки (DST). В липні 2004 року органи влади США надали дозвіл на репатріацію заявників у Францію. Їх заарештували після прибуття у Францію і взяли під варту 27 липня 2004 року.

Для оцінки сутності позову про порушення статті 6 Конвенції Суд розглянув справедливість кримінального провадження у французькому суді в цілому.

Він спочатку підтвердив оцінку національних судів вважаючи, що тристоронні місії в затоці Гуантанамо мали виключно адміністративний характер і не були пов’язані з паралельним судовим провадженням у Франції. На підставі матеріалів справи Суд встановив, що метою місій було встановлення осіб затриманих та збір розвідувальних даних, а не збір доказів в ймовірному кримінальному злочині.

Суд також зазначив, особливо з огляду на проведення провадження у Франції, що під час тримання під вартою в поліції заявників допитали 13 разів, вони відповідали на питання слідчих з докладною інформацією про їх походження та мотиви. В матеріалах справи не було жодної вказівки на те, що співробітникам судового підрозділу DST, відповідальним за допит заявників під час перебування під вартою в поліції, було відомо про зміст розвідувальних даних, зібраних у затоці Гуантанамо їх колегами із розвідувального підрозділу цієї установи. Згодом, за присутності своїх адвокатів, заявників допитали слідчий суддя десять і вісім разів, відповідно.

Протягом усього провадження вони мали можливість висловлювати свої аргументи, подавати свої клопотання і використовувати засоби правового захисту, доступні їм відповідно до законодавства Франції.

Суд також зазначив, що, хоча заяви заявників під час тримання під вартою в затоці Гуантанамо були додані до матеріалів справи в суді першої інстанції, вони були прийняті як докази на підставі попереднього рішення про задоволення їх клопотання про розсекречення відповідних документів для того, щоб вони могли бути відкритими для обговорення між сторонами. З огляду на всі документи у матеріалах справи Суд зазначив, що національні суди у своїх довгих обґрунтованих рішеннях посилалися на інші викривальні докази для визнання заявників винними покладаючись переважно на інформацію, зібрану в інших місцях, а також на докладних показаннях заявників, зроблених під час перебування під вартою в поліції та під час судового слідства. Зокрема, кримінальний суд, обґрунтування якого було пізніше підтримане апеляційним судом, посилався на докази, не пов’язані з жодною заявою, зробленою заявниками в затоці Гуантанамо, за винятком єдиного посилання на службову записку з розвідувального підрозділу DST.

Наприкінці, зазначивши, що будь-які заяви, зроблені під час трьох тристоронніх місій в затоці Гуантанамо, не були використані як підстава для кримінального провадження проти заявників або на які посилалися суди для визнання їх винними, Суд встановив, що за обставин справи, провадження проти кожного із заявників були загалом справедливими і тому не було порушення статті 6 Конвенції.

Основні факти

Заявники, Nizar Sassi та Mourad Benchellali, є громадянами Франції, які народилися в 1979 та 1981 році і мешкають в муніципалітеті Сен-Фон.

Після нападів 11 вересня 2001 року, під час перебування в Афганістані, країні, в яку вони таємно поїхали для того, щоб воювати разом з Талібаном, пан Sassi та пан Benchellali спробували втекти. Вони були заарештовані органами влади Пакистану на кордоні між Пакистаном та Афганістаном і були передані військам США. У січні 2002 року їх перевели в затоку Гуантанамо, місце розташування військово-морської бази США на південно-східному узбережжі Куби.

В січні 2002 року Французьке агентство внутрішньої розвідки (DST) повідомило, що Центральне розвідувальне управління США (ЦРУ) повідомило, що шість осіб, в тому числі заявники, імовірно, були членами Аль-Каїди та знаходились під вартою в ЦРУ, стверджували, що вони були громадянами Франції. У світлі цієї інформації органи влади Франції намагалися направити делегацію на цю територію для ідентифікації відповідних осіб. Міністерство закордонних справ створило «тристоронню місію», що складається з представника цього міністерства, представника Генерального директорату зовнішньої безпеки (DGSE) та представника розвідувального підрозділу DST.

Перша «тристороння місія» відвідала базу Гуантанамо з 26 до 29 січня 2002 року. Її учасники зустрілися з паном Mourad Benchellali та отримали підтвердження інформації, якою вже володіли органи Франції. 19 лютого 2002 року органи влади Франції були поінформовані про прибуття пана Nizar Sassi в затоку Гуантанамо.

Друга «тристороння місія» була присутня в затоці Гуантанамо з 26 до 31 березня 2002 року з метою зустрічі із заявниками та отримання додаткової інформації про пана Benchellali. Третя тристороння місія відбулася з 17 до 24 січня 2004 року.

Були проведені дипломатичні переговори для забезпечити повернення пана Sassi та пана Benchellali у Францію.

27 липня 2004 року органи влади США надали дозвіл на їх репатріацію у Францію. Після їх прибуття заявники були заарештовані DST (судовим підрозділом) і їх взяли під варту. Після опитування окремо в тринадцяти різних допитах вони надали розгорнуті відповіді про всі дії, в яких їх звинувачували.

31 липня 2004 року проти пана Sassi та пана Benchellali було розпочате судове розслідування, вони були звинувачені в володінні та використанні підроблених адміністративних документів для терористичної діяльності та в змові для скоєння терористичних актів. Їм одразу було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Під час судового розслідування пан Sassi та Benchellali були допитані слідчим суддею десять і вісім разів, відповідно, за присутності їх адвокатів.

23 вересня 2004 року захисник заявників звернувся до слідчого судді з проханням вимагати надання DST усіх письмових, аудіо-візуальних та аудіоматеріалів зі слухань, проведених в Гуантанамо, усі записи та протоколи, складені у зв’язку з цим, а також імена службовців, які проводили допит. Вони також попросили заслухати двох посадових осіб DST, які взяли участь у судовому розслідуванні.

В рішеннях від 22 жовтня 2004 року слідчий суддя вирішив не задовольняти ці запити. Слідчий відділ Паризького апеляційного суду підтримав ці рішення.

28 січня 2005 року пан Sassi та пан Benchellali подали запит на виключення процесуальних дій, здійснених до їх першої явки перед слідчим суддею, а також скасування судового розслідування проти них. За їх словами всі елементи, які використовувалися як підстава для обвинувачення, яке виникло після допиту, проведеного службовцями DST (розвідувальний підрозділ) в Гуантанамо, поза будь-якими правовими рамками. У рішенні, винесеному 4 жовтня 2005 року, слідчий відділ Паризького апеляційного суду відхилив їх запит дійшовши висновку про відсутність підстав для скасування будь-якого процесуального акту чи документа у матеріалах справи. 9 і 12 січня 2006 року заявники були звільнені та поміщені під судовий нагляд, цей захід був скасований Кримінальним судом 12 липня 2006 року.

В рішенні від 18 січня 2006 року суддівська колегія з кримінальних справ Касаційного суду відхилила апеляцію заявників на рішення від 4 жовтня 2005 року.

Рішенням від 24 квітня 2006 року пан Sassi та пан Benchellali були зобов’язані постати перед судом у Паризькому кримінальному суді за участь протягом періоду з червня до грудня 2001 року в групі чи злочинній змові, створеній для підготовки терористичного акту, встановленого одним або декількома злочинними діями, а також за отримання паспорту шахрайським шляхом, про підробку якого їм було відомо.

У попередньому рішенні від 27 вересня 2006 року кримінальний суд запросив додаткову інформацію.

Були розсекречені різні документи Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони та Міністерства закордонних справ, передані до кримінального суду, а потім прийняті як доказ.

Справу по суті розглядав Паризький кримінальний суд 3, 5, 10, 11 та 12 грудня 2007 року.

19 грудня 2007 року кримінальний суд засудив заявників до чотирьох років позбавлення волі, три з яких були призупинені з огляду на тривалість їх досудового ув’язнення у Франції і психотравматичний синдром, від якого вони страждали внаслідок ув’язнення в затоці Гуантанамо. По суті суд виніс рішення з довгим обґрунтуванням на підставі доказів, окрім заяв, зроблених у Гуантанамо під час «тристоронніх місій», за винятком одного посилання на службову записку DST.

Пан Sassi та пан Benchellali оскаржили це рішення. У своїх заявах їх адвокати стверджували, що їх клієнти маніпулювали службовцями DST (розвідувального підрозділу) в затоці Гуантанамо, оскільки їх допитували за відсутності адвоката і вони були у скрутній ситуації на той час.

24 лютого 2009 року Паризький апеляційний суд дійшов висновку, що документи, які були в його розпорядженні, були доступні і відкриті для обговорення між сторонами, дозволили йому достатньо встановити умови, за яких був проведений допит заявників у затоці Гуантанамо. Щодо стверджуваної неправедливості судового розгляду, апеляційний суд встановив, що DST не діяв справедливо під час розгляду доказів, тим самим позбавляючи провадження у справі законної сили. Головний прокурор Паризького апеляційного суду подав апеляцію з питань права. В касаційному суді генеральний адвокат стверджував, що рішення апеляційного суду повинне бути скасоване вважаючи, що проведені в Гуантанамо слухання мали лише адміністративний характер, і, як наслідок, вони не могли позбавити провадження законної сили. У рішенні від 17 лютого 2010 року касаційний суд скасував рішення апеляційного суду та передав його на розгляд іншою суддівською колегією.

У рішенні від 18 березня 2011 року ухваливши рішення за цих обставин Паризький апеляційний суд підтримав засудження заявників. Він встановив, що «суд першої інстанції вірно оголосив, що діяльність DST не складала порушення права на захист на підставі несправедливості та не зробила провадження несправедливим».

Пан Sassi та пан Benchellali подали апеляцію з питань права, але у рішенні від 3 вересня 2014 року касаційний суд відхилив їх апеляцію.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись на статтю 6 (право на справедливий судовий розгляд) заявники скаржаться на декілька порушень їх права на справедливий судовий розгляд та їх прав на захист. Вони стверджували, що умови, за яких вони були допитані, та їх заяви, отримані в затоці Гуантанамо, порушили статтю 6, а також те, що використання цих заяв підірвало справедливість кримінального провадження у Франції.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 27 лютого 2015 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Síofra O’Leary (Iрландія), Голова

Mārtiņš Mits (Латвія),

Stéphanie Mourou-Vikström (Монако),

Jovan Ilievski (Північна Македонія),

Lado Chanturia (Грузія),

Arnfinn Bårdsen (Норвегія),

Mattias Guyomar (Франція),

а також Victor Soloveytchik, секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 6

Суд зазначив, що три вищезазначені «тристоронні місії» в затоці Гуантанамо в січні 2002 року, березні 2002 року та січні 2004 року переслідували ряд цілей, жодна з яких не могла призвести до висновку, що «звинувачення в скоєнні кримінального злочину» для цілей статті 6 Конвенції було висунуте проти заявників службовцями, які здійснюють місії. В той час як судове розслідування було відкрите паралельно місії в Гуантанамо були виключно адміністративними за своїм характером і не були пов’язані з судовим розглядом. Їх метою була ідентифікація затриманих осіб і збір розвідувальних даних, а не збір доказів будь-якого скоєного кримінального правопорушення. У світлі належним чином обґрунтованих рішень кримінального суду та Паризького апеляційного суду Суд дійшов висновку, що в контексті тристоронніх місій у затоці Гуантанамо, які не були пов’язані з судовим провадженням у Франції, заявники не мали «обвинувачення в скоєнні кримінального злочину» в значенні статті 6§1 Конвенції, висунутого проти них особами, які виконують місії.

Щодо провадження у Франції, Суд зазначив, що заявники скаржилися на порушення статті 3 Конвенції через умови, за яких їх допитали службовці DST (розвідувальний підрозділ) у затоці Гуантанамо. Суд оголосив цю скаргу – стосовно французьких службовців – неприйнятною рішенням від 4 квітня 2018 року. Проте, відповідно до статті 6 Суд повинен був з’ясувати, чи, і якщо так, в якій мірі, французькі судді взяли до уваги твердження про жорстоке поводження із заявниками навіть незважаючи на те, що таке поводження ймовірно було застосоване за межами юрисдикції суду, а також те, чи були наслідки для справедливості провадження. При цьому Суд повинен був розглянути загальну справедливість кримінального провадження.

Суд зазначив, що між сторонами не було спору стосовного того, що принаймні з моменту взяття заявників під варту 27 липня 2004 року, в день їх прибуття у Францію, заявникам було пред’явлене обвинувачення в скоєнні кримінального злочину, що привело до застосування захисту статті 6 Конвенції. 27 вересня 2006 року кримінальний суд видав наказ про збір додаткової інформації, що призвело не лише до ряду допитів, а й до розсекречення різних документів, що стосуються тристоронніх місій в затоці Гуантанамо, складених Міністерством внутрішніх справ, Міністерством оборони та Міністерством закордонних справ. Ці документи були додані до матеріалів справи та вони були відкриті для обговорення між сторонами. Суд повинен був оцінити використання відповідних заяв під час кримінального провадження, як під час судового розслідування, так і під час слухання справи.

Суд повернувся до свого висновку, що під час їх допиту тристоронніми місіями в затоці Гуантанамо заявники не були «звинувачені» в значенні статті 6§1 Конвенції службовцями, які їх допитували. Відкрите органами влади Франції провадження проти заявників було засноване на доказах, які не надійшли від допиту в затоці Гуантанамо. Крім того, Суд зазначив, що заяви були доведені до відома національних судів та додані до матеріалів справи для визначення того, чи і якою мірою вони сприяли засудженню заявників, а також те, чи потенційне порушення прав на захист згодом було усунене.

Суд спочатку зазначив, що відразу після прибуття заявників у Францію вони були заарештовані судовим підрозділом DST та їх взяли під варту. Безперечно, допити у Франції були проведені іншими службовцями, а не тими, хто брав участь у тристоронній місії в затоці Гуантанамо. Крім того, жодними доказами в матеріалах справи не було встановлено, що службовцям судового підрозділу DST, відповідальним за допити під час тримання під вартою в поліції, було відомо про зміст розвідувальних даних, зібраних їх колегами в затоці Гуантанамо. Крім того, під час тримання під вартою в поліції заявники були допитані 13 разів і вони відповіли на запитання слідчих надаючи важливу інформацію про їх подорож, їх навчання в Афганістані та їх мотиви.

По-друге, Суд зазначив, що за присутності своїх адвокатів, заявників допитали слідчий суддя десять і вісім разів, відповідно. Протягом усього провадження вони мали можливість висловлювати свої аргументи, подавати свої клопотання і використовувати доступні для них засоби правового захисту, під час судового слідства чи в судах, які розглядають їх справу по суті.

Вони отримали, зокрема, попереднє рішення від 27 вересня 2006 року, в якому був виданий наказ про збір додаткової інформації. Зокрема, заявникам був наданий доступ до документів, які були додані до матеріалів справи після розсекречення з ефективною можливістю обговорення змісту цих документів за допомогою адвоката відповідно до принципу змагального провадження, що підтверджується всіма відповідними судовими рішеннями.

Наприкінці, хоча спірні документи були використані у провадженні по суті, можливо вважати, що рішення кримінального суду та рішення апеляційного суду, який розглядав справу після повернення касаційним судом, було засноване майже винятково на інших доказах провини заявників. Суди переважно покладалися на інформацію, яка вже була в розвідувальних служб разом із докладними заявами заявників, зроблених під час тримання під вартою в поліції та під час судового слідства. Суд звернув увагу на висновок кримінального суду про те, що дії, вжиті підрозділом DST, відповідальним за збір розвідувальних даних в затоці Гуантанамо, не створили нічого нового. Кримінальний суд, підстави якого згодом були підтримані апеляційним судом, покладався на докази, які не залежали від заяв, зроблених заявниками в затоці Гуантанамо в контексті тристоронні місії, за винятком одного посилання на службову записку розвідувального підрозділу DST.

Таким чином, вирішивши прийняти одне рішення у справі двох заявників суд першої інстанції у свою чергу, розглянув їх мотиви, володіння та користування підробленим паспортом, проїзд через Лондон та усвідомлення причетності до терористичної діяльності, а також їх навчання в таборі Фарук в районі Кандагар в Афганістані, дуже сильно покладаючись на численні витяги із заяв заявників, зроблених виключно після їх повернення у Францію, а саме під час тримання під вартою в поліції, у слідчого судді та на судовому засіданні. Суд взяв до уваги інформацію в матеріалах справи щодо сім’ї пана Benchellali зазначивши, що він постійно проживав у середовищі радикального ісламізму посилаючись на винесені судові рішення проти свого батька, імама, який пропагував джихад і збирав гроші для добровільного фінансування комбатантів, а також вироки проти його матері та двох братів, які демонстрували, що вони були головними дійовими особами в мережі матеріально-технічного забезпечення волонтерів, які бажають воювати в Афганістані та Чечні. Суд першої інстанції також зазначив, зокрема, що члени цієї родини були причетні до підготовки терористичних актів ісламістським угрупуванням, яка була перехоплена в м. Роменвіль і Ла-Курнев в 2002 році.

Суд зазначив, що в обґрунтуванні дій, в яких обвинувачували заявників, рішення містило лише одне посилання на інформацію, отриману в контексті місії в затоці Гуантанамо, а саме службовій записці від 5 квітня 2002 року з перерахуванням змісту навчання в таборі аль-Фарук, висвітленням поводження з індивідуальною зброєю, тактики бою, топографії та вивченням вибухових речовин.

Як висновок, зазначаючи, що заяви, зроблені під час трьох тристоронніх місій в затоці Гуантанамо, не були використані як підстава для кримінального провадження проти заявників або на які суди посилалися під час їх засудження, Суд встановив, що за обставин справи, кримінальне провадження проти кожного із заявників загалом було справедливим.

Відповідно, порушення статті 6§1 Конвенції не було.

Окремі думки

Суддя Bårdsen висловив особливу позитивну думку, яка додана до рішення.

Рішення доступне лише французькою мовою.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту