Справа «С і Е проти Франції»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

2 Січня 2020
|
5 010
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 433, (2019)
12.12.2019

Діти, народжені відповідно до угоди про гестаційне сурогатне материнство: відмова органів влади Франції зареєструвати всі відомості з свідоцтва про народження, виданого іншою державою, не була непропорційною

У сьогоднішньому рішенні в справі С і Е проти Франції (заяви № 1462/18 та 17348/18) Європейський суд з прав людини одноголосно оголосив заяви наприйнятними як явно необґрунтовані. Рішення остаточне.

Справа стосувалася відмови органів влади Франції внести в реєстр народжень, шлюбів та смертей Франції всі відомості зі свідоцтв про народження дітей, народжених закордоном, відповідно до угоди про гестаційне сурогатне материнство та зачатих з використанням статевих клітин передбачуваного батька та донора-третьої сторони, оскільки свідоцтва про народження позначали передбачувану матір як законну матір.

Суд вважав, що відмова органів влади Франції не була непропорційною, оскільки національне законодавство надавало можливість визнання стосунків батько-дитина між заявником та їх матір’ю шляхом усиновлення дитини чоловіка. Суд зазначив, зокрема, що середній час очікування рішення складав лише 4,1 місяця у випадку повного усиновлення та 4,7 місяців у випадку простого усиновлення.

Основні факти

Заява № 1462/18 була подана трьома громадянами Франції: паном і пані С, 1963 та 1965 року народження, відповідно, та дитиною, 2010 року народження.

Дитина народилася в лютому 2010 року в Сполучених Штатах, її зачали за допомогою статевих клітин пана С та донора-третьої сторони. В свідоцтві про народження, виданому в жовтні 2010 році у Флориді,  пані С була вказана матір’ю, а пан С – батьком.

У 2014 році подружжя звернулося з запитом про внесення відомостей зі свідоцтва про народження дитини в реєстр народжень, шлюбів та смертей у французькому консульстві в Маямі. Запит був переданий до прокуратури в м. Нант, оскільки були вказівки на те, що пан і пані С зверталися до угоди про гестаційне сурогатне материнство.

В 2015 році прокуратура м. Нант повідомила пану та пані С, що їх запит про реєстрацію був відхилений. Посилаючись на статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) та 14 (заборона дискримінації) Європейської конвенції з прав людини подружжя подало позов проти прокурора tribunaldegrandeinstanceм. Нант домагаючись внесення відомостей зі свідоцтва про народження дитини в реєстр народжень, шлюбів та смертей. У 2016 році tribunaldegrandeinstanceзадовольнив їх запит. У 2017 році апеляційний суд м. Рен підтвердив це рішення, оскільки він задовольнив запит про реєстрацію законних відносин батько-дитина. Проте він скасував рішення у частині, що стосується законної спорідненості мати-дитина на підставі того, що подружжя уклало угоду про сурогатне материнство закордоном, а пані С не народжувала дитину.

Заява № 17348/18 була подана п’ятьма громадянами Франції: паном і пані Е, 1962 та 1969 року народження, та трьома дітьми, 2014 року народження.

Троє дітей народилися в лютому 2014 року в Гані, їх зачали з використанням статевих клітин пана Е та донора-третьої сторони. В їх свідоцтвах про народження, виданих в Гані в травні 2014 року, пані Е була вказана  їх матір’ю, а пан Е – їх батьком. Пан та пані Е звернулись з запитом до посольства Франції в Гані  про внесення в реєстр відомостей зі свідоцтв про народження.

У 2014 році прокурор м. Нант повідомив подружжя, що, оскільки діти народилися відповідно до угоди про гестаційне сурогатне материнство, заборонене статтею 16-7 Цивільного кодексу Франції, він вирішив відкласти реєстрацію відомостей зі свідоцтв про народження до отримання вказівок Міністерства юстиції.

У 2015 році пан і пані Е відкрили провадження проти прокурора м. Нант в tribunaldegrandeinstanceвимагаючи реєстрації відомостей з трьох свідоцтв про народження дітей. Суд задовольнив їх запит і це рішення було підтверджене апеляційним судом в березні 2017 року. У 2018 році після апеляції з питань права головного прокурора апеляційного суду м. Рен касаційний суд скасував рішення апеляційного суду, він наказав зареєструвати відомості зі свідоцтв про народження стосовно законних відносин мати-дитина.

Скарги, процедура та склад Суду

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 4 січня 2018 року та 10 квітня 2018 року.

Посилаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) заявники стверджували про порушення права дітей-заявників на повагу до їх приватного життя у зв’язку з відмовою органів влади Франції внести всі відомості про народження в реєстр народжень, шлюбів та смертей Франції.

Відповідно до статті 14 (заборона дискримінації) разом зі статтею 8 заявники також стверджували про дискримінаційне втручання в право заявників на повагу до їх приватного життя. Рішення було прийняте Комітетом з трьох суддів в наступному складі:

Mārtiņš Mits (Латвія), Голова

André Potocki (Франція),

Lәtif Hüseynov (Азербайджан),

а також Milan Blaško, заступник Секретаря Секції.

Рішення Суду

Стаття 8 (право на повагу до приватного життя)

Суд зазначив, що 10 квітня 2019 року він надав консультативний висновок (посилання) стосовно ситуацій, коли діти народилися закордоном внаслідок угоди про гестаційне сурогатне материнство, їх зачали з використанням статевих клітин передбачуваного батька та донора-третьої сторони, і коли законна спорідненість між дитиною та передбачуваним батьком була визнана в національному законодавстві ( посилання на прес-реліз ).

Суд зазначив, що діти заявника у цій справі знаходились у такому ж становищі. Він також звернув увагу на те, що національне законодавство передбачало можливість визнання відносин батько-дитина між дітьми та їх передбачуваною матір’ю шляхом усиновлення дитини чоловіка. Це було зрозуміло з рішень Касаційного суду від 5 липня 2017 року  і Суд не знайшов підстав для сумнівів в запевненнях уряду у зв’язку з цим. Дійсно, ця можливість була точно встановлена лише з 5 липня 2017 року, коли дитині С було сім років, а дітям родини Е було три роки, і, таким чином, ймовірно, через значний час після того, як стосунки між дітьми та передбачуваною матір’ю стали практичною реальністю.

У своєму консультативному висновку від 10 квітня 2019 року Суд зазначив, що відповідно до оцінювання обставин кожної справи не пізніше ніж тоді, коли відносини між дитиною та передбачуваною матір’ю стануть практичною реальністю, повинен існувати ефективний механізм, який дозволяє визнання цих відносин. Проте Суд вважає, що в цій справі на відповідних дітей не буде покладений надмірний тягар, якщо вони будуть очікувати, що заявники зараз відкриють провадження для усиновлення з цією метою. Суд зазначив, зокрема, що з інформації, наданої урядом, витікає, що середній час очікування рішення складав лише 4,1 місяця у випадку повного усиновлення та 4,7 місяців у випадку простого усиновлення. Як наслідок, Суд дійшов висновку, що відмова органів влади Франції внести відомості зі свідоцтв про народження дітей, виданих іншою державою, в реєстр народжень, шлюбів та смертей Франції, оскільки в свідоцтвах передбачувана мати була вказана матір’ю дитини, не була непропорційною переслідуваним цілям. Тому ця частина заяв була явно необґрунтована.

Стаття 14 (заборона дискримінації) разом із статтею 8

Суд уточнив, що єдиною різницею між «іншими дітьми, які народилися закордоном», і «дітьми, народженими закордоном відповідно до угоди про гестаційне сурогатне материнство», було те, що стосовно останніх всі відомості свідоцтва про народження, виданого іншою державою,  не могли бути внесені в реєстр і було необхідно звертатися до процедури усиновлення. Він зазначав, що з пояснень уряду стало зрозуміло, що ця різниця у ставленні щодо засобів встановлення законних відносин мати-дитина, оскільки вона тягне за собою нагляд судів, за особливих обставин кожної справи надає можливість перевірити, чи в найкращих інтересах дитини, народженої за допомогою гестаційного сурогатного материнства, було встановлення таких відносин з передбачуваною матір’ю. Крім того, у своєму консультативному висновку від 10 квітня 2019 року Суд зазначив, що вибір засобів надання дозволу на визнання законної спорідненості між дитиною та передбачуваними батьками знаходився в межах розсуду держави і стаття 8 не накладає на державу загальне зобов’язання визнавати відносини батько-дитина між дитиною та передбачуваною матір’ю з самого початку. Отже, оскаржена різниця в ставленні була заснована на об’єктивному та розумному обґрунтуванні. Тому ця частина заяв була явно необґрунтована.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту