Справа «S.A. Bio Bio d’Ardennes проти Бельгії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

18 Листопада 2019
|
388
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий секретарем Суду
ЄСПЛ 387 (2019)
12.11.2019

Забій хворих тварин: відсутність компенсації для компанії, яка не дотрималась правил охорони здоров’я, не порушила її права власності

У сьогоднішньому рішенні Палати у справі S.A. Bio Bio d’Ardennes проти Бельгії (заява № 44457/11) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив відсутність порушення статті 1 Протоколу № 1 (захист власності) Європейської Конвенції з прав людини.

Справа стосувалась відмови органів влади Бельгії відшкодувати компанії-заявникові примусовий забій 253 голів великої рогатої худоби, заражених бруцельозом.

Суд встановив, серед іншого, що компанії-заявникові було відмовлено в компенсації через численні порушення правил охорони здоров’я тварин; це було передбачено національним законодавством. Він також зазначив, що національні органи влади мали певні межі розсуду, коли мова йшла про охорону здоров’я населення та безпеку харчових продуктів на їх території і визначення покарання за порушення правил охорони здоров’я залежно від ризиків, які виникають внаслідок їх недотримання, та характеру захворювання тварин, які повинні були викорінити положення. Таким чином, з огляду на значення попередження таких захворювань для держав і меж розсуду, залишеного їм у зв’язку з цим, Суд постановив, що компанія-заявник не повинна була нести особистий та надмірний тягар внаслідок відмови в наданні їй компенсації за забій своєї худоби.

Основні факти

Компанія-заявник, S.A. Bio Bio d’Ardennes , є бельгійським товариством з обмеженою відповідальністю, юридична адреса якого знаходиться в м. Бастонь (Бельгія).

Займаючись виробництвом яловичини в липні 1998 року компанія придбала 27 голів великої рогатої худоби португальського походження, потім ще 62 – в серпні 1998 року і розмістила їх в своїх фермах. У березні 2000 року ветеринарний інспектор повідомив компанію про спалах бруцельозу в одному зі її стад та видав наказ про забій відповідних тварин. 22 березня 2000 року було забито 118 голів великої рогатої худоби. Того ж дня був виявлений черговий спалах бруцельозу та виданий і виконаний ще один наказ про забій . Наприкінці, 28 квітня 2000 року, відповідно до Закону від 24 березня 1987 року про здоров’я тварин, 76 голів великої рогатої худоби були вилучені і також були забиті.

26 липня 2000 року ветеринарні служби Адміністрації охорони здоров’я Міністерства у справах малих і середніх підприємств та сільського господарства (на заміну якій в 2003 році прийшло Федеральне агентство з питань безпеки створення харчової продукції, AFSCA) відмовилися виплачувати компенсацію за забій, яку вимагала компанія за 253 голів великої рогатої худоби на підставі статті 23 § 3 Королівського указу від 6 грудня 1978 року про профілактику бруцельозу великої рогатої худоби. Вони встановили, що компанія-заявник скоїла численні порушення, які викликали або могли викликати зараження всього її поголів’я великої рогатої худоби.

У грудні 2001 року компанія-заявник відкрила провадження проти Бельгії у відповідному суді вимагаючи відшкодування збитків, пов’язаних з забоєм. У листопаді 2003 року AFSCA замінила Бельгію як відповідача у провадженні. У лютому 2006 року компанія-заявник вручила повідомлення про вступ затвердженої асоціації DGZ в провадження, в якому стверджувалося, що ця асоціація не надала їй правильну інформацію, в іншому випадку вона б не купувала португальську худобу. У лютому 2007 року суд відхилив всі позови заявника.

Апеляційний суд постановив, що поведінка AFSCA була законною, обґрунтованою та справедливою. Касаційний суд скасував рішення, оскільки воно стосувалося відповідальності DGZ та повернув цю частину справи до Апеляційного суду. 22 лютого 2013 року Апеляційний суд наказав DGZ виплатити суму в розмірі 29 058,48 євро (EUR), яка відповідала вартості 27 забитих голів великої рогатої худоби. Компанія-заявник та DGZ подали апеляцію до Касаційного суду, а потім досягли дружнього врегулювання, згідно з яким DGZ виплатила компенсацію в розмірі 55 000 євро за втрату 62 голів худоби.

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись на статтю 1 Протоколу № 1 (захист власності) Конвенції компанія-заявник стверджувала, що відмова в присудженні їй компенсації за забій худоби складала непропорційне втручання у його право користування своєю власністю.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 14 липня 2011 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Georgios A. Serghides (Кіпр), Голова,

Paul Lemmens (Бельгія),

Paulo Pinto de Albuquerque (Португалія),

Alena Poláčková (Словаччина),

María Elósegui (Іспанія),

Gilberto Felici (Сан-Марино),

Erik Wennerström (Швеція),

а також Stephen Phillips, Секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 1 Протоколу № 1 (захист власності)

Спочатку Суд зазначив, що відповідні накази про забій, про які йде мова, складали втручання в права власності компанії-заявника. Втручання було передбачене законом (Королівський указ від 6 грудня 1978 року) і переслідувало законну мету в інтересах суспільства.

Суд далі вказав, що він буде перевіряти, чи в цій справі забій великої рогатої худоби без виплати компенсації складав справедливий баланс між загальним інтересом та основними правами компанії-заявника, або те, чи він встановив індивідуальний і надмірний тягар на компанію. У зв’язку з цим Суд зазначив наступне.

По-перше, Королівський указ від 6 грудня 1978 року, в принципі, передбачав часткову компенсацію за забій великої рогатої худоби при бруцельозі. Проте компанії-заявникові було відмовлено в такій компенсації через численні порушення положень. Відмова в компенсації в таких справах була чітко передбачена статтею 23§3 Королівського указу та компанія-заявник не стверджувала, що їй не було відомо про свої зобов’язання відповідно до положень, або те, що вона не допустила порушення, про які йде мова.

По-друге, національні суди перевірили, чи були дотримані умови, які гарантували втручання в права власності з тлумаченням Суду. В обґрунтуванні судів Суд не знайшов жодної вказівки, яка б навела його на висновок, що їх рішення були свавільними або явно необґрунтованими.

По-третє, Суд зазначив, що компанія-заявник отримала фінансову компенсацію за 89 голів забитої рогатої худоби через недбалість DGZ і врахував цей факт під час оцінювання пропорційності оскаржених заходів.

По-четверте, той факт, що інше законодавство застосовувало каральні санкції за невиконання викладених в цьому відношенні норм охорони здоров’я за допомогою зменшення права на компенсацію, а не позбавлення його, в цій справі не був порушений справедливий баланс між захистом власності та вимогами загального інтересу. Національні органи влади мали певні межі розсуду щодо охорони здоров’я населення та безпеки харчових продуктів на їх території та визначення покарання за порушення правил охорони здоров’я залежно від ризиків, які виникають внаслідок їх недотримання, і характеру захворювання тварин, які повинні були викорінити положення.

Наприкінці, компанія-заявник мала можливість продовжити свою діяльність придбавши нову рогату худобу після скасування заходів охорони здоров’я і вона не стверджувала, що це було неможливо або надмірно складно.

В результаті Суд постановив, що з огляду на важливість для держав профілактики захворювання тварин та меж розсуду, залишених їм у зв’язку з цим, компанія-заявник не була змушена нести індивідуальний і надмірний тягар у зв’язку з відмовою надати їй відшкодування за забій худоби. Таким чином, стаття 1 Протоколу №1 не була порушена.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту