Справа «Rustavi 2 Broadcasting Company Ltd та інші проти Грузії» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

8 Серпня 2019
|
430
|

Реліз мовою оригіналу можна переглянути за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 270 (2019)
18.07.2019

Відсутність упередженості судді або іншого порушення гарантій справедливого судового розгляду прав власності телевізійного каналу

Справа Rustavi 2 Broadcasting Company Ltd та інші проти Грузії (заява № 16812/17) стосувалася права власності на приватний телеканал «Rustavi 2» в справі першого заявника. Суперечка викликала постанову у березні 2017 року Верховного суду Грузії, який виявив, що колишній власник Rustavi 2 був змушений відмовитися від телевізійного каналу, а також те, що тогочасні власники, другий-четвертий заявники у справі не були bona fide третіми особами-набувачами. Під час очікування цього провадження корпоративні активи Rustavi 2 та всі акції власників компанії були заморожені.

У справі в Європейському суді з прав людини теперішні власники Rustavi 2 стверджують, зокрема, що судді, які розглядали право власності, не були незалежними та неупередженими.

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Європейський суд шістьма голосами проти одного дійшов висновку про відсутність порушення статті 6 §1 (право на справедливий судовий розгляд незалежним і неупередженим судовим органом) Європейської конвенції з прав людини стосовно судді, який приймав рішення у справі в першій інстанції; одноголосно встановив відсутність порушення статті 6§1 Європейської конвенції стосовно суду, який вирішував справу по апеляції; шістьма голосами проти одного – відсутність порушення статті 6 щодо складу суддів, які вирішували справу під час касаційного провадження у Верховному суді.

Суд виявив, зокрема, що всі, окрім одного твердження про упередженість були або необґрунтованими або непереконливими. Залучення Генерального директора Rustavi 2 в дисциплінарне провадження проти Голови Верховного суду за декілька років до того, яке призвело до її звільнення з судової посади в той час, створило спірну  заяву про відсутність неупередженості.

Проте Верховний суд докладно оцінив будь-які побоювання і переконливо розсіяв їх у ретельно обґрунтованому рішенні.

Дійшовши цих висновків Суд враховував, зокрема, що власники Rustavi-2 систематично подавали необґрунтовані звинувачення до багатьох різних суддів на всіх трьох рівнях юрисдикції з ймовірною спробою паралізувати здійснення правосуддя, а Генеральний директор Rustavi-2 зробив безпричинні і злісні напади в засобах масової інформації на суддів національного суду, які брали участь в розгляді питання про право власності та на судову систему Грузії в цілому.

Суд одноголосно відхилив як неприйнятні решту скарг, поданих власниками Rustavi 2 (другий-четвертий заявники), а також всіх скарги, подані Rustavi 2 (перший заявник) в тому числі, зокрема, їх твердження про те, що провадження було державною кампанією для примушування телеканал мовчати.

З огляду на ці висновки про неприйнятність Суд одноголосно вирішив скасувати тимчасовий захід відповідно до правила 39 Регламенту Суду, який вказував уряду Грузії, що він повинен, серед іншого, призупинити виконання рішення від березня 2017 року.

Основні факти

Заявниками є Rustavi 2 Broadcasting Company Ltd, телевізійний канал у Грузії та його теперішні власники, TV Company Sakartvelo Ltd та Levan і Giorgi Karamanishvili, два брати, які є громадянами Грузії та проживають у Тбілісі. З 1996 року, коли був заснований телевізійний канал, до 2011 року, коли другий-четвертий заявники заволоділи ним, акції Rustavi-2 багато разів передавались від однієї приватної сторони до іншої

У серпні 2015 року колишній власник компанії Rustavi 2, K.K., подав цивільний позов проти заявників стверджуючи, що його примусили продати свої акції в компанії в 2005 і 2006 роках тогочасні лідери правлячої партії, Об’єднаний національний рух. Він стверджував, зокрема, що президент Саакашвілі, який був незадоволений редакційною політикою Rustavi 2, і високопоставлені державні чиновники погрожували йому і його сім’ї, якщо він відмовиться продати свої акції. Тоді йому довелося покинути країну через побоювання наступного переслідування і він отримав політичний притулок у Німеччині. У своєму позові він також подав запит про визнання його автором логотипу каналу і трьох розважальних шоу.

У листопаді 2015 року суд першої інстанції прийняв рішення на користь К.К. щодо більшості його вимог, окрім тих, які стосуються його інтелектуальної власності, які він відхилив як необґрунтовані. Суд виявив, зокрема, що не було примусу відповідно до статті 85 Цивільного кодексу, але існувала «очевидна невідповідність» між фактичною вартістю Rustavi 2 в 2005-2006 рр. і сумою, яку отримав К.К. в обмін на компанію. Тому він вважав, що угода, яку він уклав, була недійсною відповідно до статті 54 Цивільного кодексу. Теперішнім власникам Rustavi 2 повинно було бути відомо, що майно, яке вони отримали, було незаконно присвоєне, і тому вони не могли вважатися bona fide третіми сторонами-набувачами. У червні 2016 року апеляційний суд підтвердив це рішення в повному обсязі.

У березні 2017 року після апеляції з питань права, поданої другим-четвертим заявниками, Велика Палата Верховного суду підтвердила висновки судів нижчої інстанції  стосовно того, що тогочасні власники Rustavi-2 не були bona fide третіми сторонами-набувачами. Проте вона вважала, що стаття 85 Цивільного кодексу, згідно з яким було можливо скасувати угоду, укладену під примусом, повинна була бути застосована замість статті 54. Палата виявила, що К.К. примусили продати свої акції, що було підтверджено, серед іншого, тим фактом, що в 2009 році йому був наданий політичний притулок у Німеччині і статус особи, яку у 2012 році попередній режим переслідував в судовому порядку через політичні мотиви. Вона також взяла до уваги той факт, що К.К. оголосив свої скарги на примус в відповідних національних органах влади ще в грудні 2009 року.

Під час очікування рішення у цьому провадженні суддя, призначений для розгляду справи в першій інстанції, суддя Т. U., задовольнив запит К.К. про тимчасову судову заборону для заморожування корпоративних активів  Rustavi 2 та всіх акцій власників компанії. У листопаді 2015 року апеляції на цю постанову були відхилені.

Протягом всього провадження заявники подавали ряд безуспішних запитів  про відвід суддів скаржачись на те, що судді, які розглядали їх справу, не були незалежними та неупередженими. Верховний Суд встановив, зокрема, що судді мали право не відмовлятися від розгляду справи. Він посилався, серед багатьох інших аргументів, на різні публічні інтерв’ю Генерального директора Rustavi-2 з вересня 2015 року до березня 2017 року виявивши, що він висловив неприйнятні образи суддів першої та апеляційної інстанцій і навіть підтвердив, що він навмисно напав на суддю T.U.  для того, щоб спровокувати його відвід.

За твердженням заявників провадження проти них були прихованою спробою змусити мовчати Rustavi 2, незалежний телевізійний канал, і вони були частиною більшої організованої кампанії проти них з 2012 року, коли нова правляча партія, Georgian Dream Coalition(“the GDC”), прийшла до влади. Вони стверджували, що кампанія включала, серед іншого, відкриття кримінального провадження проти Генерального директора Rustavi 2 за корупцію; передбачуване прослуховування урядом телефонних розмов в приміщеннях Rustavi 2; національний аудит так-званих «піплметрів», пристроїв, які використовуються для моніторингу аудиторії приватних телевізійних каналів, таких як Rustavi 2; численні інтерв’ю, надані засобам масової інформації  GDC та її лідерами щодо ряду прав власності; і самогубство іншого колишнього власник Rustavi 2, який публічно заявив, що він також мав намір повернути канал.

Уряд заперечив твердження заявників стверджуючи, що спосіб, в який вони описали інциденти, свідомо вводив в оману, був неповним або не був пов’язаний з суперечкою в Європейському суді з прав людини.

Після рішення Верховного Суду Rustavi 2 (перший заявник) звернувся до Європейського суду з запитом про надання тимчасового заходу відповідно до правила 39 свого Регламенту Суду на основі побоювання завдання непоправної шкоди правам телеканалу відповідно до статті 10 (свобода вираження поглядів). Суд вказав тимчасовий захід  повідомивши уряд Грузії, що  виконання остаточного рішення національного суду від березня 2017 року повинне бути призупинене, а органи влади повинні утримуватися від втручання у редакційну політику компанії-заявника. Суд згодом вирішив продовжити цей захід до наступного повідомлення.

Скарги, процедура та склад Суду

Заявники подали ряд скарг на судову заборону та основне провадження стосовно суперечки щодо прав власності на Rustavi 2 стверджуючи, що вони втрутилися в їх права відповідно до статті 6 §1 (право на справедливий судовий розгляд), статті 10 (свобода вираження поглядів), статті 18 (застереження щодо застосування обмежень прав) і статті 1 Протоколу № 1 (захист власності).

Всі вони скаржилися на те, що це провадження не було справедливим, оскільки судді, які розглядали їх справу,  не були незалежними та неупередженими, а також на те, що це була прихована спроба змусити мовчати єдиний незалежний телеканал в країні.

Скарги Rusatvi 2 (перший заявник) зосереджувалися на провадженні щодо судової заборони, а той час як власники (другий-четвертий заявники) чітко стверджували про несправедливість основного провадження через невиправдану зміну Верховним судом судового підходу до розгляду суперечки щодо власності, а також те, що обґрунтування, надане цим судом у своєму рішенні від березня 2017 року, було недостатнім та/або свавільним.

Заява  була подана до Європейського суду з прав людини 3 березня 2017 року.

Державному захиснику Грузії та Асоціації молодих адвокатів Грузії був наданий дозвіл приєднатися до провадження як треті сторони.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів, до складу якої увійшли:

Angelika Nußberger (Німеччина), Голова,

Yonko Grozev (Болгарія),

Vincent A. De Gaetano (Maльта),

Síofra O’Leary (Iрландія),

Mārtiņš Mits (Латвія),

Lәtif Hüseynov (Aзербайджан),

Lado Chanturia (Грузія),

а також Milan Blaško, заступник Секретаря Секції.

Рішення Суду

Скарги, подані Rustavi 2

Суд оголосив неприйнятними всі скарги, подані першим заявником, Rustavi 2, відповідно до статті 6 § 1, статті 10, статті 18 та статті 1 Протоколу N 1.

Частина заяви щодо провадження про судову заборону була подана несвоєчасно.

Зокрема, для того, щоб заява була прийнятною, вона повинна була бути подана протягом шести місяців після останнього судового рішення у справі; Rustavi 2 подав свої скарги на провадження про судову заборону у березні 2017 року, більш ніж через шість місяців після прийняття національними судами остаточного рішення, в якому підтримувалися заходи заборони, а саме у листопаді 2015 року.

Крім того, Суд встановив, що телевізійний канал не мав права подавати скаргу на основне провадження, а саме право власності на акції Rustavi 2. Особа або компанія не могли скаржитися на порушення Конвенції у провадженнях, в яких він/вона не були сторонами. Rustavi 2 був об’єктом, а не предметом спору про право власності і тому він не міг стверджувати,  що він має інтерес.

Скарги, подані власниками «Rustavi-2»

Суд також оголосив неприйнятною більшість скарг, поданих власниками Rustavi 2, другий-четвертий заявники, відповідно до статті 6§1, статті 18 та статті 1 Протоколу № 1 виявивши їх явно необґрунтованими.

Він вважав, що застосування Верховним судом статті 85 замість статті 54 Цивільного кодексу в справі не було зміною підходу на касаційному рівні, а уточненням питання права.

Дійсно, він лише прийняв доказ примусу, поданий К.К. і оскаржений власниками Rustavi з початку до закінчення провадження. Крім того, обом сторонам була надана однакова можливість подати письмові документи і на підставі цього Верховний суд був повністю здатний належним чином переглядати тлумачення судами нижчої інстанції відповідних правових положень. Тому принципи справедливого судового розгляду відповідно до статті 6§1, в тому числі рівність сторін і змагальний характер провадження, не були порушені.

Суд також не міг виявити, всупереч твердженням власників Rustavi 2, будь-які «очевидні помилки оцінювання» в підставах, наданих Верховним судом для його рішення від березня 2017 року.

Відповідні скарги заявників, які ставили під сумнів результат суперечки про власність,  не ставили prima facie питання відповідно до статті 1 Протоколу № 1, оскільки це положення не гарантує право на конкретний результат у цивільному судовому процесі. Таким чином суперечка щодо права власності не складала втручання в їх права власності.

Оскільки Протокол № 1 статті 1 був явно необґрунтованим та на статтю 18 було неможливо покладатися окремо, з цього витікало, що скарги другого-четвертого заявників на державну кампанію проти Rustavi 2, подані відповідно до статті 18 разом зі статтею 1 Протоколу № 1, також були явно необґрунтованими.

Проте Суд встановив, що скарги на суддів, які приймали рішення в суперечці про право власності, поставили серйозні питання фактів і права, які вимагали розгляду справи по суті.

Він окремо розглянув кожний з рівнів юрисдикції і встановив, що жодному з суддів не бракувало незалежності або неупередженості.

По-перше, він розглянув відвід другим-четвертим заявниками T.U., судді, призначеного для розгляду справи в першій інстанції. Він не виявив жодного обґрунтування твердження, що К.К. вирішив додати вимогу захисту авторських прав у свій позов, в якому явно не вистачало сутності, для того, щоб він був впевнений  в тому, що суддя T.U., який спеціалізувався на суперечках з питань інтелектуальної власності, був суддею у його справі. Суд виявив, що на судовому рівні були ще два судді, які спеціалізувалися в сфері права інтелектуальної власності і, у будь-якому випадку, суддя T.U. був призначений згідно зі звичайною процедурою, а саме в алфавітному порядку.

Твердження стосовно того, що кримінальне провадження проти матері судді T.U. за напад на її зятя було відновлене для того, щоб вплинути на суддю, також не було обґрунтованим. Суд виявив, що будь-яка затримка у провадженні проти матері може пояснюватися тим фактом, що звичайною практикою державної прокуратури в таких справах , які залучають літню людину з поганим здоров’ям, обвинувачену в злочині, який не був серйозним за своїм характером, було лише пред’явлення обвинувачення  після того, як всі спроби примирення не мали успіху.

Стосовно публікацій в Facebook, опублікованих дружиною судді T.U. про Rustavi 2 та її директора, вони були негативними, але вони не коментували кінцевий результат суперечки про власність та не створювали враження, що його дружина, яка була автором цих публікацій, намагалася впливати на чоловіка або використовувати його судову посаду. Крім того, не існувало доказів, які б демонстрували, що суддя фактично схвалив особисту думку його дружини. Навпаки, матеріали справи демонстрували, що суддя T.U. під час вирішення справи достатньо дистанціювався від думок, висловлених його дружиною, пересічним громадянином, який мав повне право бути політично та соціально активним .

Крім того, Суд не знайшов жодних ознак, які б вказували на те, що суддя T.U.  був надто близьким до N.G., одного з трьох суддів, які розглядали справу по апеляції. Не було невідповідним те, що обидва ці судді є членами-засновниками Союзу суддів Грузії,  об’єднання, яке представляє інтереси діючих суддів, або те, що вони все ще були членами цього об’єднання, разом з 50 іншими суддями під час суперечки про право власності.

Суд також не знайшов нічого недоречного в заявах об’єднання в жовтні 2015 року на захист судової системи в цілому та судді T.U., зокрема, після того, що він вважав образливими публічними нападами Генерального директора Rustavi . У телевізійних заявах Генеральний директор, який  особливо назвав суддю T.U. «Sоnder – суддя» (який має нацистську коннотацію) і використовував такі вислови, як «земля буде горіти під суддею», «безграмотний», «корумпований», «маріонетка», «псевдослуга Феміди», «озброєний сокирою», «за замовленням» і «негідник». Генеральний директор вирішив не висловлювати свою критику в залі суду, хоча він мав всі можливості зробити це, але за через Rustavi 2, потужний засіб масової інформації, навіть не приховуючи свого наміру спровокувати суддю і штучно створити умови для його відводу.

Наприкінці, стосовно касаційного провадження, Суд розглянув твердження щодо неупередженості одного з суддів, М.Т.,  яка брала участь в розгляді справи в якості судді в складі Великої палати Верховного Суду, а також щодо голови цього суду.

Суд зазначив, що М.Т. робила фінансові внески в нову правлячу партію – GDC, але виявив, що цього було недостатньо для її дискваліфікації. Як правило, бажано, щоб суддя утримувався від внесків в політичні партії або кампанії, проте вона робила внески у політичну партію, про яку йде мова, за декілька років до того, в той час, коли вона працювала в приватному секторі.

Крім того, суперечка щодо права власності на акції Rustavi 2 стосувалася двох сторін-приватних осіб.

Ні GDC як політична партія, ні будь-який державний орган влади не були сторонами в провадженні та не були пов’язані з сутністю суперечки про право власності.

Суд вважав, що участь Генерального директора Rustavi 2, коли він був член Вищої ради юстиції, в дисциплінарному провадженні проти Голови Верховного суду, наслідком якого стало її звільнення з посади судді  за декілька років до того, була серйозним питанням, яке могло б викликати сумнівні твердження про відсутність неупередженості. Проте Верховний суд докладно розглянув відповідні аргументи власників Rustavi-2 видавши ретельно обґрунтоване рішення, яке переконливо розсіювало будь-які побоювання у зв’язку з цим. Крім того, в матеріалах справи не існувало доказів того, що Голова Верховного суду висловлювала будь-які погляди щодо  Rustavi-2, його директора або ролі останнього у дисциплінарному провадженні проти неї за десять років до того. У будь-якому випадку було складно виявити будь-які довготривалі наслідки її звільнення з посади судді з огляду на те, що вона згодом зайняла посаду Голови найвищого судового органу в країні.

Розглядаючи питання відводу цих двох суддів Верховного Суду Суд враховував, зокрема, те, що власники Rustavi 2 систематично подавали необґрунтовані запити про відвід багатьох різних суддів на всіх трьох рівнях юрисдикції. Такі дії можливо було вважати спробою паралізувати здійснення правосуддя і вони навіть могли свідчити про образливий характер клопотання про упереджене ставлення.

Тому Суд дійшов висновку про відсутність порушення статті 6 §1 стосовно незалежності та неупередженості суддів, які вирішували суперечки щодо права власності на телеканал Rustavi 2.

Окрема думка

De Gaetano висловив особливу частково негативну думку, яка додана до рішення Суду.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту