Справа «Ромео Кастано проти Бельгії» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

30 Липня 2019
|
92
|

З текстом документу мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 257 (2019)
09.07.2019

Відмова органів влади Бельгії видати в Іспанію підозрюваного в вбивстві не мала достатньої фактичної основи

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Romeo Castaño проти Бельгії (заява № 8351/17) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 2 (право на життя) Європейської конвенції з прав людини відповідно до процесуального аспекту (ефективне розслідування).

У цій справі заявники скаржилися на те, що їх право на ефективне розслідування було порушене внаслідок відмови органів влади Бельгії виконати Європейські ордери на арешт, видані Іспанією щодо N.J.E., особи, підозрюваної  у розстрілі їх батька, підполковника Рамон Ромео, який був убитий в 1981 році підрозділом спеціального призначення, який стверджував, що він належав до терористичної організації ЕТА. Суди Бельгії постановили, що екстрадиція N.J.E. порушила б її основні права відповідно до статті 3 Конвенції.

Суд зазначив, що ризик нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження для особи, щодо якої був поданий запит про видачу, може складати законну підставу для відмови у виконанні Європейського ордеру на арешт і, отже, відмову у співпраці, яка вимагається. Проте висновок про існування цього ризику повинен був мати достатню фактичну основу.

Суд постановив, зокрема, що перевірка, проведена судами Бельгії під час провадження про видачу, не була достатньо обґрунтованою для того, щоб Суд виявив, що підстава, на яку вони посилалися для відмови в видачі N.J.E. на шкоду правам заявників мала достатню фактичну основу. Між іншим органи влади Бельгії не намагалися визначити реальний і індивідуальний ризик порушення прав N.J.E. згідно з Конвенцією або будь-які структурні недоліки стосовно умов тримання під вартою в Іспанії.

Проте Суд наголосив, що виявлення порушення не обов’язково означає, що Бельгія була зобов’язана передати N.J.E. органам влади Іспанії. Відсутність достатньої фактичної підтримки відмови в її видачі навела Суд на висновок про порушення статті 2. Воно також жодним чином не зменшувало зобов’язання органів влади Бельгії перевірити, чи не ризикуватиме N.J.E. зазнати поводження, що суперечить статті 3 Конвенції у випадку її передачі органам влади Іспанії.

Основні факти

Заявниками є п’ять громадян Іспанії, які народилися між 1959 і 1964 роками і мешкають в Іспанії.

Вони є дітьми підполковника Рамона Ромео, який був убитий в Більбао в 1981 році підрозділом спеціального призначення, який стверджував, що він належав до терористичної організації ЕТА..

У 2004 і 2005 році іспанський суддя Audiencia Nacional видав два Європейські ордери на арешт щодо N.J.E., громадянки Іспанії баскського походження, яку підозрювали в тому, що вона стріляла в батька заявників.

У 2013 році N.J.E., яка знаходилася у Бельгії, була затримана суддею, який проводить розслідування, суду першої інстанції м. Гент. Через декілька днів Відділ з передачі справ на розгляд того ж суду оголосив ордери на арешт забезпеченими правовою санкцією.

Проте по апеляції Відділ обвинувачення відмовив в виконанні ордерів виявивши, що існували серйозні підстави вважати, що виконання ордеру порушить основні права N.J.E. N.J.E. була звільнена. Федеральна прокуратура подала апеляцію з питань права, яка була відхилена Касаційним судом.

У 2015 році суддя, який проводить розслідування, Audiencia Nacional видав новий Європейський ордер на арешт N.J.E. Органи влади Бельгії відмовилися виконати його на тих самих підставах, як і раніше.

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись, зокрема, на статтю 2 (право на життя) Європейської конвенції з прав людини заявники стверджували, що рішення органів влади Бельгії не виконувати Європейський ордер на арешт перешкоджали органам влади Іспанії переслідувати в судовому порядку підозрюваного у вбивстві їх батька.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 16 січня 2017 року.

Уряд Іспанії здійснив своє право вступити в справу. Також були отримані зауваження N.J.E. та асоціації Colectivo de víctimas del terrorismo («COVITE»), яким був наданий дозвіл вступити в справу як третя сторона в письмовій процедурі.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Robert Spano (Icландія), Голова,

Paul Lemmens (Бельгія),

Julia Laffranque (Eстонія),

Valeriu Griţco (Республіка Молдова),

Stéphanie MourouVikström (Moнако),

Ivana Jelić (Чорногорія),

Darian Pavli (Aлбанія),

а також Stanley Naismith, секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 2 (право на життя)

Іспанія звернулася з запитом про співпрацю до Бельгії в контексті Рамкового рішення щодо Європейського ордеру на арешт. У зв’язку з цим Суд вважав, що він повинен розглянути (1) чи органи влади Бельгії належним чином відповіли на запит про співпрацю, і (2) чи відмова в співпраці була заснована на законних підставах.

Стосовно першого питання Суд зазначив, що органи влади Бельгії надали своїм іспанським колегам належним чином обґрунтовану відповідь.

У 2013 році Касаційний суд Бельгії постановив, що відмова виконання Європейського ордеру на арешт була обґрунтована з точки зору законності ризиком порушення основних прав N.J.E. у випадку її передачі Іспанії і, особливо, ризиком того, що її триматимуть під вартою в умовах, що суперечать статті 3 Конвенції. У 2016 році Відділ обвинувачення виявив, що нова інформація, на яку посилався новий ордер на арешт, не викликала іншого оцінювання; що попереднє оцінювання фактично було підтверджене зауваженнями, виданими Комітетом з прав людини ООН в 2015 році (шостий періодичний звіт Комітету щодо Іспанії, який, серед іншого, закликав органи влади Іспанії покласти край триманню під вартою без права листування і спілкування).

Отже Суд вважав, що підхід судів Бельгії був сумісним з принципами, викладеними Судом у своєму рішенні у справі Pirozzi проти Бельгії, згідно з якими в контексті виконання Європейського ордера на арешт державою-членом Європейського Союзу, взаємний механізм визнання не повинен застосовуватися автоматично і механічно на шкоду основним правам.

Стосовно другого питання Суд наголосив на тому, що ризик нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження у зв’язку з умовами тримання під вартою в Іспанії для особи, щодо якої був поданий запит про видачу, може складати законну підставу для відмови у виконанні Європейського ордеру на арешт і, отже, для відмови в співпраці з Іспанією. Проте висновок про існування такого ризику повинен мати достатню фактичну основу, а також враховувати прав третіх сторін. У зв’язку з цим Суд зробив наступні зауваження.

У 2013 році Відділ обвинувачення засновував своє рішення переважно на міжнародних звітах та в контексті «сучасної політичної історії Іспанії». Він також посилався на звіт, підготовлений після періодичного візиту CPT у 2011 році. У 2016 році, незважаючи на інформацію, надану на підтримку Європейського ордеру на арешт, виданого 8 травня 2015 року, зокрема стосовно особливостей утримання під вартою без права листування і спілкування Відділ обвинувачення виявив, що отримана інформація не надавала йому можливість відступити від оцінювання, проведеного у 2013 році, але не провів ретельний оновлений розгляд ситуації, який він застосовував в 2016 році. Також він не намагався визначити реальний і індивідуальний ризик порушення прав N.J.E. відповідно до Конвенції або будь-які структурні недоліки стосовно умов тримання під вартою в Іспанії. Крім того, органи  влади Бельгії  не скористалися можливістю згідно з законодавством Бельгії (розділ 15 Закону про Європейський ордер на арешт) подавати запит про додаткову інформацію щодо застосування режиму в’язниці у справі N.J.E. і, зокрема, щодо місця та умов тримання під вартою для того, щоб перевірити, чи її видача викликатиме реальний і конкретний ризик порушення Конвенції. Як наслідок, перевірка, проведена судами Бельгії під час провадження про видачу, не була достатньо обґрунтованою для того, щоб Суд виявив, що підстава, на яку вони посилалися для відмови в видачі N.J.E. на шкоду правам заявників мала достатню фактичну основу. Відповідно, Бельгія не виконала своє зобов’язання співпрацювати, яке витікає з процесуального аспекту статті 2 Конвенції. Отже, мало місце порушення цього положення.

Проте Суд наголосив, що виявлення порушення не обов’язково означає, що Бельгія була зобов’язана передати N.J.E. органам влади Іспанії. Відсутність достатньої фактичної підтримки відмови в її видачі навела Суд на висновок про порушення статті 2.  Воно також жодним чином не зменшило зобов’язання органів влади Бельгії перевірити, чи не ризикуватиме N.J.E. зазнати поводження, що суперечить статті 3 Конвенції у випадку її передачі органам влади Іспанії.

Загалом, рішення Суду неможливо тлумачити як таке, яке зменшує зобов’язання держав утримуватися від екстрадиції особи в державу, яка подає запит, якщо існують істотні причини вважати, що у випадку екстрадиції в цю держав особа дійсно зіткнеться з ризиком поводження, що суперечить статті 3, і, отже, перевірити, чи не існує такий ризик.

Справедлива сатисфакція (стаття 41)

Суд постановив, що Бельгія повинна виплатити заявникам  5000 євро (EUR) кожному відшкодування моральної шкоди та 7 260 євро спільно відшкодування видатків та витрат.

Окрема думка

Суддя Spano висловив особливу позитивну думку, до якої приєднався суддя Pavli.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту