З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий секретарем Суду
ЄСПЛ 324 (2019)
26.09.2019

Запит про зміну вироку в рамках перевезення з Марокко у Францію: заява неприйнятна

У своєму рішенні у справі Robert проти Франції (заява № 1652/16) Європейський суд з прав людини одноголосно оголосив заяву неприйнятною. Рішення є остаточним.

Справа стосувалася запиту про зміну вироку, винесеного судами Марокко щодо громадянина Франції в рамках процедури перевезення його у Францію для відбування покарання.

Суд, вважає , зокрема що статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) та 7 (немає покарання без закону ) не застосовуються до виконання покарання і заява повинна бути оголошена неприйнятною.

Рішення є остаточним.

Основні факти

Заявник, пан Richard Robert, є громадянином Франції,  який народився в 1972 році і знаходиться під вартою в Ізері (Франція). Пан Robert був притягнутий до відповідальності органами влади Марокко за дії, пов’язані з тероризмом, і був звинувачений, зокрема, в тому, що він керував мережею і підбурював до вчинення терористичних актів. 18 вересня 2003 року кримінальний відділ апеляційного суду м. Рабат (Марокко) засудив його до довічного ув’язнення.

15 травня 2012 року відповідно до Франко-марокканської конвенції про допомогу затриманим і передачу засуджених пан  Robert  був перевезений у Францію, де продовжив відбувати покарання. У зв’язку з цим він звернувся до суду Франції з проханням змінити вирок, винесений марокканським судом.

Рішенням від 31 травня 2013 року Паризький кримінальний суд постановив, що застосовний вирок повинен бути оцінений шляхом порівняння законодавства Марокко і Франції, чинних на момент перевезення заявника у Францію, а не законів, чинних на момент оскаржених дій. Крім того, Паризький кримінальний суд вказав, що мета полягала не в тому, щоб провести повторне слухання справи  заявника, а лише замінити вирок, винесений в Марокко на вирок, який був найбільш подібним у французькому законодавстві, або зменшити вирок до встановленого законом максимального терміну, застосовного у Франції . Відповідно, вирок до довічного ув’язнення був замінений на 30 років тюремного ув’язнення, як це передбачено статтями 421-2-1 і 421-6 Кримінального кодексу, прийнятого відповідно до Закону від 23 січня 2006 року. Пан Robert  подав апеляцію.

Паризький апеляційний суд залишив в силі це рішення за умови, що термін, який він відбув в Марокко, повинен бути вирахуваний. Пан Robert  подав апеляцію з питань права. 24 червня 2015 року касаційний суд відхилив апеляцію з питань права і підтримав рішення апеляційного суду.

Скарги, процедура та склад Суду

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 22 грудня 2015 року.

Посилаючись на статтю 3 (заборона катування), статтю 6 (право на справедливий судовий розгляд) і статтю 7 (немає покарання без закону) заявник скаржився, по-перше, на те, що суди Франції постановили, що вирок, який замінює попередній, повинен бути розрахований на основі положень , застосовних на момент його перевезення, а не положень, чинних на момент вчинення дій, і, по-друге, на те, що вони не  взяли до уваги контекст, в якому він був засуджений, стверджуючи, що суди Марокко влаштували показовий процес під безпосереднім впливом виконавчої влади.

Рішення було прийняте Комітетом з трьох суддів в наступному складі:

Mārtiņš Mits (Латвія), Голова,

André Potocki (Франція),

Lәtif Hüseynov (Азербайджан),

а також Milan Blaško, заступник секретаря.

Рішення Суду

Статті 6 та 7

Суд спочатку зазначив, що за запитом заявника суди Франції лише приймали рішення про коригування покарання, яке він все ще був змушений відбувати у Франції після його перевезення. Суд вже в декількох випадках постановляв, що стаття 7 не застосовується до виконання покарання, зокрема, як в цій справі, в рамках процедури перевезення ув’язненого в іншу країну.

Суд також зазначив, що питання, пов’язані з виконанням покарань, не підпадають під статтю, оскільки національний суд не покликаний визначати «сутність» обвинувачення в скоєнні кримінального злочину в значенні статті 6 Конвенції.

Таким чином, Суд оголосив, що скарги, подані відповідно до статей 6 та 7 цієї Конвенції, були несумісними з положеннями Конвенції.

Стаття 3

З урахуванням наявних доказів Суд не виявив жодного порушення прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Суд оголосив заяву неприйнятною.