Справа «Роберт проти Франції»
Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.
З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.
Прес-реліз,
виданий секретарем Суду
ЄСПЛ 324 (2019)
26.09.2019
Запит про зміну вироку в рамках перевезення з Марокко у Францію: заява неприйнятна
У своєму рішенні у справі Robert проти Франції (заява № 1652/16) Європейський суд з прав людини одноголосно оголосив заяву неприйнятною. Рішення є остаточним.
Справа стосувалася запиту про зміну вироку, винесеного судами Марокко щодо громадянина Франції в рамках процедури перевезення його у Францію для відбування покарання.
Суд, вважає , зокрема що статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) та 7 (немає покарання без закону ) не застосовуються до виконання покарання і заява повинна бути оголошена неприйнятною.
Рішення є остаточним.
Основні факти
Заявник, пан Richard Robert, є громадянином Франції, який народився в 1972 році і знаходиться під вартою в Ізері (Франція). Пан Robert був притягнутий до відповідальності органами влади Марокко за дії, пов’язані з тероризмом, і був звинувачений, зокрема, в тому, що він керував мережею і підбурював до вчинення терористичних актів. 18 вересня 2003 року кримінальний відділ апеляційного суду м. Рабат (Марокко) засудив його до довічного ув’язнення.
15 травня 2012 року відповідно до Франко-марокканської конвенції про допомогу затриманим і передачу засуджених пан Robert був перевезений у Францію, де продовжив відбувати покарання. У зв’язку з цим він звернувся до суду Франції з проханням змінити вирок, винесений марокканським судом.
Рішенням від 31 травня 2013 року Паризький кримінальний суд постановив, що застосовний вирок повинен бути оцінений шляхом порівняння законодавства Марокко і Франції, чинних на момент перевезення заявника у Францію, а не законів, чинних на момент оскаржених дій. Крім того, Паризький кримінальний суд вказав, що мета полягала не в тому, щоб провести повторне слухання справи заявника, а лише замінити вирок, винесений в Марокко на вирок, який був найбільш подібним у французькому законодавстві, або зменшити вирок до встановленого законом максимального терміну, застосовного у Франції . Відповідно, вирок до довічного ув’язнення був замінений на 30 років тюремного ув’язнення, як це передбачено статтями 421-2-1 і 421-6 Кримінального кодексу, прийнятого відповідно до Закону від 23 січня 2006 року. Пан Robert подав апеляцію.
Паризький апеляційний суд залишив в силі це рішення за умови, що термін, який він відбув в Марокко, повинен бути вирахуваний. Пан Robert подав апеляцію з питань права. 24 червня 2015 року касаційний суд відхилив апеляцію з питань права і підтримав рішення апеляційного суду.
Скарги, процедура та склад Суду
Заява була подана до Європейського суду з прав людини 22 грудня 2015 року.
Посилаючись на статтю 3 (заборона катування), статтю 6 (право на справедливий судовий розгляд) і статтю 7 (немає покарання без закону) заявник скаржився, по-перше, на те, що суди Франції постановили, що вирок, який замінює попередній, повинен бути розрахований на основі положень , застосовних на момент його перевезення, а не положень, чинних на момент вчинення дій, і, по-друге, на те, що вони не взяли до уваги контекст, в якому він був засуджений, стверджуючи, що суди Марокко влаштували показовий процес під безпосереднім впливом виконавчої влади.
Рішення було прийняте Комітетом з трьох суддів в наступному складі:
Mārtiņš Mits (Латвія), Голова,
André Potocki (Франція),
Lәtif Hüseynov (Азербайджан),
а також Milan Blaško, заступник секретаря.
Рішення Суду
Статті 6 та 7
Суд спочатку зазначив, що за запитом заявника суди Франції лише приймали рішення про коригування покарання, яке він все ще був змушений відбувати у Франції після його перевезення. Суд вже в декількох випадках постановляв, що стаття 7 не застосовується до виконання покарання, зокрема, як в цій справі, в рамках процедури перевезення ув’язненого в іншу країну.
Суд також зазначив, що питання, пов’язані з виконанням покарань, не підпадають під статтю, оскільки національний суд не покликаний визначати «сутність» обвинувачення в скоєнні кримінального злочину в значенні статті 6 Конвенції.
Таким чином, Суд оголосив, що скарги, подані відповідно до статей 6 та 7 цієї Конвенції, були несумісними з положеннями Конвенції.
Стаття 3
З урахуванням наявних доказів Суд не виявив жодного порушення прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Суд оголосив заяву неприйнятною.
Підпишись прямо зараз!
Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту