Справа «Ріццотто проти Італії» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

12 Вересня 2019
|
264
|

Реліз мовою оригіналу можна переглянути за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 304 (2019)
05.09.2019

Італійський засіб правового захисту від наказу про досудове ув’язнення щодо обвинуваченого, місце знаходження якого неможливо встановити, є несумісним з Конвенцією

У сьогоднішньому рішенні Палати у справі Rizzotto проти Італії (заява № 20983/12) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 5§ 4 (право на перегляд законності тримання під вартою без зволікань) Європейської конвенції з прав людини.

Справа стосувалася законності наказу про досудове ув’язнення та процесуальних гарантій, забезпечених статтею 5§4 (право на перегляд законності тримання під вартою без зволікань) Конвенції.

Суд встановив, що пан Rizzotto ніколи не мав можливості особисто підкріпити його заяву про звільнення, оскільки аналогічна заява вже була подана без його відома офіційно призначеним адвокатом. Суд повторив, що основною фундаментальною гарантією, яка витікає зі статті 5§4 Конвенції було право на ефективне слухання справи суддею, який розглядає апеляцію на тримання під вартою. Він зазначив, що заява заявника про перегляд законності його тримання під вартою була відхилена без слухання.

Суд дійшов висновку, що правова система Італії не забезпечила заявника процесуальними гарантіями, що відповідають статті 5§4 Конвенції.

Основні факти

Заявник, пан Salvatore Stefano Rizzotto, є громадянином Італії, який народився в 1972 році і мешкає в муніципалітеті Флоридія.

16 вересня 2010 року суддя, який проводить розслідування, м. Палермо видав наказ про досудове ув’язнення пана Rizzotto через його причетність до кримінального провадження у зв’язку з торгівлею наркотиками. Оскільки пана Rizzotto не вдалося знайти, органи влади вважали його втікачем і призначили адвоката для того, щоб представляти його. 13 жовтня 2010 року адвокат подав апеляцію до районного суду м. Палермо на наказ про досудове ув’язнення заявника посилаючись на статтю 309 Кримінально-процесуального кодексу. Суд відхилив апеляцію.

6 грудня 2010 року пан Rizzotto був заарештований на Мальті. Він призначив адвоката за власним вибором. Адвокат подав апеляцію на досудове ув’язнення. 20 грудня 2010 року була здійснена екстрадиція пана Rizzotto в Італії та його знову взяли під варту в Римі.

3 січня 2011 року в районному суді м. Палермо було проведене слухання. Пан Rizzotto, який все ще перебував під вартою в Римі, не був присутнім і його не представляв адвокат. Суд оголосив апеляцію неприйнятною на підставі того, що заявник вже скористався своїм правом на апеляцію у формі апеляції, поданої його офіційно призначеним адвокатом в той час, коли було неможливо встановити його місцезнаходження.

Пан Rizzotto подав апеляцію питань права. Касаційний суд відхилив апеляцію покладаючись на принцип «єдиної апеляції», згідно з яким апеляція, подана адвокатом, за власним вибором або офіційно призначеним, від імені обвинуваченого, який переховувався, перешкоджала останньому особисто подавати будь-яку наступну апеляцію або запит про продовження часу, встановленого для подання апеляції.

Тим часом пан Rizzotto подав заяву до судді, який проводить попереднє розслідування, м. Палермо, для того, щоб скасувати наказ про тримання під вартою або, як альтернатива, замінити наказ на менш обмежувальний захід. Суддя відхилив його заяву, а пан Rizzotto не подав апеляцію.

14 вересня 2011 року районний суд м. Палермо засудив пана Rizzotto до двох років та восьми місяців позбавлення волі та призначив штраф в розмірі 12000 євро. 20 липня 2012 року заявник був звільнений після відбування покарання.

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись, зокрема, на статтю 5 §4 (право на перегляд законності тримання під вартою без зволікань ) заявник скаржився на те, що він не мав ефективного судового перегляду законності його досудового ув’язнення, додаючи, що у провадженні було декілька недоліків.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 4 квітня 2012 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Ksenija Turković (Хорватія), Голова,

Aleš Pejchal (Чеська Республіка),

Armen Harutyunyan (Вірменія),

Pere Pastor Vilanova (Aндорра),

Tim Eicke (Сполучене Королівство),

Gilberto Felici (Сан-Марино),

Raffaele Sabato (Італія),

а також Abel Campos, Секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 5§ 4

Суд зазначив, що виникало питання стосовно того, чи правова система Італійська надала пану Rizzotto процесуальні гарантії, які відповідають вимогам статті 5§4 Конвенції.

Перш за все, він зазначив, що законодавство Італії дійсно пропонувало можливість оскаржити підстави для рішення про позбавлення свободи за допомогою апеляції відповідно до статті 309 Кримінально-процесуального кодексу. Проте він зазначив, що апеляція, подана адвокатом за дорученням пана Rizzotto, на наказ судді з питань виконання вироків була оголошена неприйнятною спеціальним відділом районного суду м. Палермо на підставі того, що аналогічна заява вже була подана офіційно призначеним адвокатом в той час, коли було неможливо встановити місцезнаходження пана Rizzotto. Проте, оскільки адвокат, призначений органами влади для представництва пана Rizzotto під час провадження, вирішив подати апеляцію на рішення про досудове ув’язнення без відома пана Rizzotto, місцезнаходження якого було неможливо встановити, Суд виявив, що пан Rizzotto безсумнівно не мав можливості або спілкуватися з офіційно призначеним адвокатом, або висувати власні аргументи на підтримку заяви про звільнення, або бути заслуханим в суді.

Суд зазначив, що пан Rizzotto не мав можливості особисто підкріпити заяву про звільнення незважаючи на те, що це була основна фундаментальна гарантія, яка витікає зі статті 5§4. Засіб правового захисту, передбачений статтею 309 Кримінально-процесуального кодексу, не надавав відповідні гарантії.

По-друге, Суд зазначив, що законодавство Італії пропонувало можливість відповідно до статті 299 Кримінально-процесуального кодексу подавати заяви про скасування наказу про тримання під вартою з метою забезпечення перегляду законності триваючого ув’язнення. Проте він зауважив, що заява заявника була відхилена без проведення слухання. Відповідно до статті 299 заява такого типу не вимагала проведення слухання і суддя не був зобов’язаний допитувати обвинуваченого якщо останній не вимагав слухання і лише якщо він надавав нові факти на підтримку своєї заяви. У зв’язку з цим Суд знову наголосив, що право затриманого на слухання виникає безпосередньо з Конвенції і не може бути обумовлене особливим запитом затриманого. У будь-якому випадку, оскільки пан Rizzotto вперше намагався забезпечити перегляд законності його затримання, а отже, не було подано жодних нових фактів на розгляд суду, запит про слухання в будь-якому випадку був би визнаний неприйнятним. Отже Суд встановив, що заява про скасування наказу про тримання під вартою також не складала засіб правового захисту, який відповідає статті 5 §4 Конвенції за обставин справи.

З огляду на всі вищезазначені фактори в особливій ситуації, коли щодо обвинуваченого, місцезнаходження якого було неможливо встановити, був виданий наказ про тримання під вартою та раніше без його відома була подана апеляція офіційно призначеним адвокатом, Суд постановив, що процедура в Італії не відповідає положенням статті 5§4.

Справедлива сатисфакція (стаття 41)

Суд постановив, що Італія повинна виплатити заявникові 4 000 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди та 7000 євро відшкодування видатків і витрат.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту