Справа «Рангайніс проти Латвії» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

26 Червня 2018
|
1 253
|

Справа стосувалася визнання заявника відповідальним за наклеп після обвинувачення банкіра, який став політичним діячем, у привласненні банківських коштів.

 

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 216 (2018)
14.06.2018

Рангайніс проти Латвії (заява № 40597/08)

Штраф за наклеп колишньому голові латвійського банку не порушував його права

У сьогоднішньому рішенні Палати у справі Рангайніс проти Латвії (заява № 40597/08) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив відсутність порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) Європейської конвенції з прав людини.

Справа стосувалася визнання заявника відповідальним за наклеп після обвинувачення банкіра, який став політичним діячем, у привласненні банківських коштів.

Суд визнав, що обвинувачення пана Рангайніса про незаконне привласнення, спрямоване проти особи, яка була головою правління банку, в якому пан Рангайніс був головою, і який згодом виснув свою кандидатуру на вибори в парламент, не мало достатньої фактичної бази. Пан Рангайніс сам зізнався під час розгляду справи в суді першої інстанції, що інформація, на якій він засновував свої коментарі та яка була опублікована в статті газети, була неправдивою.

Суд був задоволений тим, що національні суди, які призначили відшкодування збитків за наклеп пану Рангайнісу, встановили справедливий баланс між його свободою вираження поглядів та інтересом іншої особи в захисті своєї репутації.

Основні факти

Заявник, Гірц Рангайніс, є громадянином Латвії, який народився в 1967 році і мешкає в м. Рига (Латвія). У 2002 році пан Рангайніс був головою правління Latvijas Krājbanka, в якому держава  володіла однією третиною акцій.

На початку жовтня того ж року він подав звіт Раді, в якому було продемонстровано, що рекламній агенції були виплачені кошти без будь-яких підтверджуючих документів, що викликало підозри в тому, що кошти були незаконно привласнені.

Наступного дня після того, як він подав звіт, провідна газета Neatkarīgā Rīta Avīze (“NRA”) на основа інтерв’ю з паном Рангайнісом написала, що колишній голова правління банку, А.Л. міг бути відповідальним за викачування грошей з банку для того, щоб заплатити рекламній компанії. Ця компанія, у свою чергу, керувала рекламною кампанією для нової політичної партії, Першої партії Латвії, від якої А.Л. висунув свою кандидатуру на посаду парламенті. Заявника цитували: “Ці гроші були викрадені у акціонерів “.

Події відбулися до виборів, які були проведені в жовтні. Внутрішні та зовнішні аудити банку згодом продемонстрували, що дійсно всі послуги, які надавалися рекламною агенцією, були пояснені.

A.Л. відкрив провадження про наклеп в липні 2003 року. Пан Рангайніс визнав в суді першої інстанції, що інформація, яку він надав, була помилковою, та вибачився перед А.Л. та журналістами. Суд першої інстанції відхилив звинувачення в наклепі. Проте апеляційний суд згодом прийняв рішення на користь А.Л. і наказав пану Рангайнісу сплатити йому 10 000 латів (близько 14 000 євро). Це рішення було підтверджене Сенатом Верховного суду в січні 2008 року.

Скарги, процедура і склад Суду

Посилаючись на статтю 10 заявник скаржився на те, що рішення стосовно наклепу проти нього складало необґрунтоване втручання у його право на свободу вираження поглядів.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 4 липня 2008 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів у наступному складі:

Ангеліка Нуссбергер (Німеччина), Голова,

Ерік Мозе (Норвегія)

Андре Потоцький (Франція),

Сіфора О’Лірі (Ірландія),

Мартіньш Міц  (Латвія),

Габріель Кучко-Штадлмайер (Австрія),

Ладо Чантурія (Грузія),

а також Клаудіа Вестердік , Секретар секції.

Рішення Суду

Стаття 10

Суд зазначив, що свобода вираження поглядів не є необмеженим правом. Національні органи влади могли вживати необхідні заходи для того, щоб реагувати без надлишку на звинувачення про наклеп, які не мали підстав або були зроблені несумлінно. Свобода вираження поглядів також встановлювала обов’язки та зобов’язання, такі як необхідність ретельно перевіряти інформацію до її розголошення. Такий обов’язок був ще важливішим для осіб, які займали державні посади.

Сутність справи полягала в тому, чи мали твердження пана Рангайніса достатню фактичну основу. Суд зазначив, що його початкові твердження були засновані на звіті, який він підготував для Ради та який сам був заснований на інформації, отриманій ним від відділів маркетингу та фінансів. Він згодом зробив коментарі журналістам про свої підозри в розкраданні коштів, що викликало повідомлення в газетах, які вказували на А.Л., який згодом подав позов про дифамацію.

Суд визначив декілька факторів, які викликали сумніви в поводженні пана Рангайніса під час спілкування з журналістами. По-перше, він повинен був усвідомлювати той статус, який він мав відповідно до національного законодавства як державний службовець, а також те, що журналісти могли покладатися на його заяви, зокрема, якщо вони стосувалися внутрішніх банківських документів.

По-друге, він сформулював свої погляди про незареєстровані рекламні витрати та витрати на маркетинг після консультацій з керівниками відділу маркетингу та фінансів, але було незрозуміло, чому він не подав запит для отримання інформації від відділу внутрішнього аудиту до того, як розмовляти з пресою. Відділу знадобилося лише два тижні для того, щоб перевірити і відхилити його підозри. Тому він розкрив непідтверджену інформацію засобам масової інформації під час проведення аудиту.

Крім того, його коментарі були зроблені незадовго до виборів, коли їх обов’язково сприймали серйозно засоби масової інформації та громадськість, зокрема, оскільки вони стосувалися новоствореної політичної партії. Посада пана Рангайніса в банку та характер його тверджень означали, що він не міг покладатися на перебільшення або навіть провокації, які можливо було зазвичай залучати під час здійснення свободи вираження поглядів в контексті політичних дебатів.

Наприкінці, він ніколи не робив жодних кроків для того, щоб дистанціюватися від інших статей, які містять його заяви  навіть незважаючи на те, що аудит був доступним до того часу, коли ці звіти були опубліковані. Він також не вживав жодних заходів для виправлення ситуації після проведення внутрішніх та зовнішніх аудитів.

Взагалі Суд визнав, що перший звіт пана Рангайніса, на підставі якого він подав серйозне звинувачення проти колишнього голови правління банку, який також був кандидатом на виборах, не мав достатньої фактичної основи, а також те, що він перевищив межі прийнятної критики щодо А.Л

Суд був задоволений тим, що втручання у права пана Рангайніса, яке було викликане призначенням штрафів за наклеп, було підтверджене відповідними та достатніми підставами. Органи влади встановили справедливий баланс між його правами та правами А.Л., і діяли в межах своїх повноважень (“межі розсуду”) відповідно до Конвенції.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту