Справа «Паскіні проти Сан Марино» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

15 Травня 2019
|
117
|

Реліз мовою оригіналу можна переглянути за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 163 (2019)
02.05.2019

Суд визнав, що Сан Марино не порушило права на справедливий судовий розгляд у судових провадженнях у зв’язку з наказом щодо боргу

У сьогоднішньому рішенні Палати у справі Паскіні проти Сан Марино (заява № 50956/16) Європейський суд з прав людини більшістю оголосив три скарги прийнятними і, одноголосно, решту скарг неприйнятними.

Він одноголосно встановив відсутність порушення статті 6§1 Європейської конвенції з прав людини у зв’язку з трьома прийнятними скаргами, які стосувалися законності судового органу; передбачуваної відсутності неупередженості судді і доступу до суду через суми судових зборів.

Справа стосувалася низки проваджень щодо боргу, який, як було виявлено, фінансова компанія була винна окремій особі.

Суд встановив, зокрема, що колегія, яка розглядала його справу в Суді з питань довірчої власності та фідуціарних відносин, була сформована відповідно до закону. Він також постановив, що суддя, який підтвердив рішення про закриття розслідування щодо передбачуваної фальшивої присяги і який згодом відмовив заявнику в наданні права на подання апеляції по цивільній справі, пов’язаній з присягою, не був неупередженим.

Основні факти

Заявник, Енріко Марія Паскіні (Enrico Maria Pasquini), є громадянином Італії, який народився в 1948 році і мешкає в Сан Марино.

Пан Pasquini був власником і директором фідуціарної компанії під назвою S.M.I. В 1990 році діючи відповідно до мандата від імені особи, В., S.M.I. придбала акції в компанії, яка згодом була продана. B. скаржився на те, що він не отримав весь прибуток від продажу акцій, який підлягав виплаті йому, а також те, що йому все ще заборгували більш ніж 9,04 млрд італійських лір (ITL).

У 2001 році В. подав цивільний позов проти S.M.I. та іншої особи, яка діяла від його імені вимагаючи суму, яку, як стверджувалося, йому заборгували.

Згідно з тимчасовим судовим рішенням, виданим у червні 2007 року, від В. вимагали надати присягу, відому як додаткова присяга, для того, щоб підтвердити свої докази щодо передбачуваного боргу. Апеляції заявника на тимчасове рішення були відхилені і суди також задовольнили позов В. про стягнення боргу.

Заявник подав обвинувачення у скоєнні кримінального злочину проти В. стверджуючи, що він надав неправдиві свідчення під присягою. У травні 2015 року, суддя, який проводить розслідування, припинив провадження через відсутність доказів неправдивих свідчень, і в липні інший суддя, суддя L.F., відхилив апеляцію заявника на це рішення.

У жовтні 2014 року заявник від свого імені подав заяву про відновлення цивільного провадження від 2001 року, в тому числі «позов про неправдиві свідчення» ( azione di iattanza / di accertamento negativo ) в своєму позові, вимагаючи, щоб суддя оголосив, що В. надав неправдиву присягу.

Справа була передана до Суду з питань довірчої власності та фідуціарних відносин, Голова якого сформував колегію, до складу якої входив він та інший суддя.

У вересні 2015 року суд вирішив задовольнити позов як «позов щодо неправдивих свідчень» і постановив, по суті, що лише перша частина присяги В. була неправдивою. Друга частина, щодо суми, яку йому заборгували, була правдивою. Він відхилив запит заявника про зменшення суми боргу, встановив судові витрати у розмірі 29 500 євро (EUR) і гонорар адвокату в 37 887 євро. Судові збори були засновані на сумі приблизно 4,7 млн. євро, яка відображала борг, який заявник хотів скасувати.

Голова Суду з питань довірчої власності та фідуціарних відносин відмовив у наданні права на подання позову, що підтримав суддя L.F. як суддя, який розглядає апеляції по цивільній справі, в лютому 2016 року. Він виявив, що апеляція не буде викликати питання права, зокрема, він вважав,  що присяга, яка складалася з двох частин, не залучала застосування або тлумачення закону або правового принципу, але стосувалася значення слів «додаткова присяга».

Скарги, процедура та склад Суду

Відповідно до статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) пан Pasquini стверджував, що «додаткова присяга» порушила його право на справедливий судовий розгляд; що колегія суду першої інстанції з питань довірчої власності та фідуціарних відносин не була сформована відповідно до закону; а також те, що голова суду з питань довірчої власності та фідуціарних відносин, який відмовив йому в праві на подання апеляції, та суддя, який розглядає апеляції по цивільним справам, який підтвердив це рішення, не були неупередженими.

Він також скаржився на порушення права на доступ до суду внаслідок відмови у наданні права на подання апеляції та розміру судових зборів.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції (захист власності) він стверджував, що він був позбавлений своєї власності в непропорційний спосіб, оскільки в них не було достатніх підстав.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 16 серпня 2016 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Linos-Alexandre Sicilianos (Греція), Голова,

Aleš Pejchal (Чеська Республіка),

Krzysztof Wojtyczek (Польща),

Armen Harutyunyan (Вірменія),

Tim Eicke (Сполучене Королівство),

Jovan Ilievski (Північна Македонія),

Gilberto Felici (Сан Марино),

а також Abel Campos, Секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 6

Провадження щодо додаткової присяги

Суд розглянув доказ пана Pasquini стосовно того, що провадження в Суді з питань довірчої власності та фідуціарних відносин, яке містило «позов про неправдиві свідчення», що складало «відновлення» цивільної справи від 2001 року. Проте Суд постановив, що провадження в Суді з питань довірчої власності та фідуціарних відносин було окремим і автономним від цивільного позову, який вирішував інше головне питання. Крім того, останнє провадження було проти S.M.I, в той час як провадження в Суді з питань довірчої власності та фідуціарних відносин, було відкрите заявником від його власного імені.

Таким чином, Суд виявив, що остаточним рішенням щодо додаткової присяги було рішення від червня 2011 року. Оскільки пан Pasquini не подав заяву до Суду до 2016 року, ця скарга була подана поза межами шестимісячного терміну, якого не дотрималися заявники, і вона повинна була бути відхилена.

Провадження в Суді з питань довірчої власності

Спочатку Суд постановив, що стаття 6 в її цивільному аспекті була застосована до провадження, відкритого заявником в Суді з питань довірчої власності.

Пан Pasquini скаржився на те, що колегія не була сформована відповідно до закону. Зокрема, припускалося, що рішення в цьому суді повинні були бути прийняті більшістю, але у його справі колегія складалася лише з двох суддів, що робило прийняття рішення більшістю неможливим. Уряд стверджував, серед іншого, що колегію з двох суддів можливо знайти на міжнародному рівні.

Суд не виявив грубого порушення національного законодавства у способі, в який була сформована колегія, оскільки, наприклад, формування з двох суддів не було заборонене. Було очевидно, що ключовим питанням була складність справи з трьома можливими варіантами: окремі судді, колегія або повний суд.

Суд не міг виявити будь-якого свавілля у способі, у який Суд  з питань довірчої власності сформував колегію, отже, він повинен був розглядатися як судовий орган, встановлений законом, і стаття 6 не була порушена.

Передбачувана відсутність неупередженості голови Суду з питань довірчої власності у відмові надати право на подання апеляції

Пан Pasquini скаржився на те, що голова Суду з питань довірчої власності був в складі колегії, яка прийняла рішення про його «позов про неправдиві свідчення» в першій інстанції і згодом відмовила в праві на подання апеляції.

Проте Суд виявив, що запит про відкликання або утримання відповідно до розділу 10 (1) Qualified Law №. 145 від 2003 року, із змінами, внесеними статтею 9 Qualified Law №. 2 від 2011 року, міг надати відповідний юридичний механізм для подання його скарги. Він не слідував такому механізму і ця скарга повинна була бути відхилена за невичерпання національних засобів правового захисту.

Передбачувана відсутність неупередженості судді L.F.

Заявник стверджував, що суддя L.F. не був неупередженим під час підтвердження рішення Голови про відмову в дозволі на подання апеляції, оскільки він вже прийняв рішення стосовно того ж набору фактів в попередньому кримінальному провадженні.

Суд повторив своє прецеденте право щодо суб’єктивної та об’єктивної неупередженості. З одного боку він зазначив, що не існувало доказів або висновків, які б демонстрували, що суддя L.F. мав або висловлював будь-які особисті переконання, які ставили під сумнів його суб’єктивну неупередженість.

З іншого боку, Суд зазначив, що суддя L.F. брав участь у різних цивільних і кримінальних провадженнях, хоча вони і були пов’язані з точки зору фактів. Він не знайшов відповідного зв’язку між питаннями, пов’язаними із сутністю справи, які він визначив у будь-якому наборі проваджень, і не існувало об’єктивного обґрунтування для побоювання щодо відсутності неупередженості. Отже, стаття 6 не була порушена.

Передбачуване порушення права на доступ до суду внаслідок відмови надати дозвіл на подання апеляції

Суд нагадав, що право на доступ до суду не було абсолютним і апеляції з питань права або апеляції до вищих судів могли мати більш суворі вимоги, ніж звичайні апеляції.

Він виявив, що обмеження Суду з питань довірчої власності щодо подання апеляцій з питань права у цивільних справах були обґрунтованими з точки зору ефективного здійснення правосуддя і встановленими законом у такий спосіб, який знаходився у межах повноважень держави («межі розсуду»).

З урахуванням попереднього провадження, до якого пан Pasquini мав доступ – його запит про кримінальне розслідування і рішення суду першої інстанції з питань довірчої власності – суд не міг виявити, що обмеження щодо його дозволу на подання апеляції було непропорційним або порушило сутність його права на доступ до суду. Отже, скарга була неприйнятною як явно необґрунтована.

Передбачуване порушення права доступу до суду через судові витрати

Розрахунок гонорару Головою Суду з питань довірчої власності був передбачуваний для пана Pasquini, оскільки він визначив його відповідно до критеріїв, встановлених відповідно до застосовних правил.

Сума судових витрат була значною: 17 750 євро авансом на загальну суму 29 500 євро, але не була необґрунтованою з огляду на цінність позову, майже 5,0 мільйонів євро, або з власних фінансових ресурсів пана Pasquini. Дійсно, він не стверджував, що він не міг їх виплатити.

Сума судових витрат не порушила саму сутність права пана Pasquini на доступ до суду, не була непропорційною, і, отже, стаття 6 § 1 не була порушена.

Стаття 1 Протоколу № 1

Ця частина заяви повинна була бути відхилена як подана несвоєчасно – відповідне остаточне рішення було прийняте в червні 2011 року, в той час його заява не була подана до 2016 року.

Окремі думки

Судді Wojtyczek, Eicke та Ilievski висловили спільну частково негативну, частково позитивну особливу думку, яка додана до рішення суду.

Рішення доступне лише англійською мовою.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту