Справа «Пармак і Бакір проти Туреччини»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

10 Грудня 2019
|
108
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 411 (2019)
03.12.2019

Parmak і Bakir проти Туреччини (№ 22429/07 та 25195/07)

Заявники, Şerafettin Parmak та Mehmet Bakır, є громадянами Туреччини, які народились у 1955 та 1963 роках, відповідно та мешкають в м. Денізлі (Туреччина) та Берліні (Німеччина).

Справа по суті стосувалася національного законодавства про тероризм та його тлумачення національними судами.

Заявників взяли під варту в поліції в 2002 році після розслідування у зв’язку з листівками, розповсюдженими в м. Ізмір Партією більшовиків Північного Курдистану / Туреччини («ПБПК/Т»), прокурдської організації, яка згодом була визначена терористичною організацією під час провадження проти заявників.

Під час провадження заявники заперечували свою причетність до ПБПK/T і зазначили, що в будь-якому випадку в матеріалах справи не було жодної вказівки на те, що організація була причетною до насильства, і тому була терористичною. Вони стверджують, що в листівках не було жодних інкримінуючих заяв і вони не були нічим іншим ніж законне здійснення свободи думки та вираження поглядів. В кінцевому підсумку в 2006 році національні суди визнали заявників винними в членстві в незаконній організації та засудили їх до двох років та шести місяців позбавлення волі. Вони засновували свої висновки на акті Управління загальної безпеки, в якому ПБПК/Т була віднесена до категорії терористичної організації, кінцевою метою якої була збройна революція в Туреччині. Крім того, вони покладалися на процедуру пізнання, листівки і періодичні видання ПБПK/T, вилучені під час обшуку в квартирі пана Parmak, а також на маніфест організації, виявлений в квартирі співобвинуваченого.

Визнаючи заявників винними суди покладалися на відповідне національне законодавство із змінами, внесеними в 2003 році, для визначення тероризму як дій, «вчинених із застосуванням насильства та примусу». У справі заявників суд встановив, що, хоча члени організації не вдавалися до фізичного насильства, вони застосовували «моральний примус» або залякування у своїх конфіскованих документах, що складало форму насильства.

Тим часом в січні 2003 року заявники були звільнені та була накладена заборона виїзду. Пан Bakır подав сім заяв до судів про скасування заборони кожного разу пояснюючи, що він проживав в Німеччині і заборона мала дуже значний вплив як на його професійне, так і на приватне життя. Суди або відхиляли його запити посилаючись на триваюче провадження, або взагалі не відповідали. В кінцевому підсумку заборона була скасована в червні 2009 року, коли він відбув покарання.

Посилаючись, зокрема, на статтю 7 (відсутність покарання без закону) заявники скаржилися на те, що їх засудження було засноване на занадто широкому тлумаченні визначення тероризму, зокрема, тому, що до насильства, яке є складовою частиною терористичного злочину, міг бути доданий моральний примус. Пан Bakır також скаржився на те, що заборона виїзду під час кримінального провадження не була обґрунтованою в порушення статті 8 (право на повагу до приватного життя)

Порушення статті 7 щодо пана Parmak та пана Bakir.

Порушення статті 8 щодо пана Bakir.

Справедлива сатисфакція: 760 євро (EUR) пану Bakir відшкодування матеріальної шкоди, 7500 євро пану Parmak і 9750 пану Bakir відшкодування моральної шкоди, а також 831євро пану Parmak відшкодування видатків і витрат.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту