Справа «О’Ніл проти Сполученого Королівства» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

7 Лютого 2019
|
410
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 047 (2019)
31.01.2019

ЄСПЛ визнає неприйнятною скаргу засудженого педофіла на судовий розгляд його справи

У своєму рішенні у справі О’Ніл проти Сполученого Королівства (заява № 14541/15) Європейський суд з прав людини одноголосно визнав заяву неприйнятною. Рішення є остаточним.

Справа стосувався Чарльза Бернарда О’Ніла, який в 2010 році був визнаний винним у вбивстві та декількох нападах із сексуальною метою на вразливих хлопців. Він скаржився на те, що частина судового розгляду його справи, пов’язана з статевими злочинами проти дітей, не дотримувалася його права на презумпцію невинуватості.

Суд встановив, що мова, яку використовував суддя суду першої інстанції для того, щоб звернути увагу присяжних, не мала негативний вплив на виправдання пана О’Ніла в одному із звинувачень у нападах із сексуальною метою. Подібним чином, вказуючи на те, що в його виправдувальному вироку була допущена процесуальна помилка, Апеляційний суд не припускав, що він був винним у скоєнні злочинів, в яких він був виправданий, і не висловив жодних підозр у зв’язку з цим. Дійшовши цих висновків Суд вважав відповідним, що «виправдання» за одним із звинувачень було засноване на відсутності юрисдикції на відміну від справжнього виправдувального вироку “по суті ”.

Основні факти

Заявник, Чарльз Бернар О’Ніл, є громадянином Сполученого Королівства, який народився в 1962 році і зараз відбуває покарання у в’язниці HMP Saughton, Eдинбург (Сполучене Королівство) за вбивство та статеві злочини проти дітей.

У 2008 році він був обвинувачений у ряді серйозних злочинів, в тому числі у вбивстві та чотирьох нападах із сексуальною метою проти уразливих хлопчиків.

Під час судового розгляду, який відбувся в Шотландії в 2010 році, він був виправданий за одним з обвинувачень у нападі із сексуальною метою. Виправдувальний вирок був винесений на єдиній підставі, яка полягала в тому, що суд не мав юрисдикції для вирішення питання, оскільки в своїх доказах жертва під час судового розгляду посилалася лише на дії, які відбулися в Англії. Після виправдання суддя суду першої інстанції дозволив присяжним використовувати докази щодо цього обвинувачення як підтвердження для інших звинувачень. Присяжні визнали пана О’Ніла винним за рештою трьома обвинуваченнями. Він був засуджений до трьох десятирічних термінів ув’язнення, які він відбував одночасно з довічним ув’язненням за обвинуваченням у вбивстві.

Пан О’Ніл подав апеляцію проти свого засудження стверджуючи, що суддя першої інстанції помилково надав вказівку присяжним використовувати докази, на підставі яких він був виправданий, для того, щоб підтвердити інші звинувачення.

Його апеляція була відхилена у 2014 році. Апеляційний суд зазначив, що, незважаючи на те, що була допущена процесуальна помилка під час судового розгляду його справи (суд  першої інстанції не мав юрисдикції для його виправдання), його виправдання за одним із звинувачень все ще залишилося в силі. Проте Суд виявив, що свідчення його непристойного нападу і протиприродних статевих актів в Англії залишалися доступними для підтвердження інших звинувачень в обвинувальному висновку, а також те, що вказівки судді суду неможливо вважати помилкою.

Скарги, процедура та склад Суду

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 13 березня 2015 року.

Посилаючись на статтю 6§2 (презумпція невинуватості) пан О’Ніл скаржився на порушення його права на презумпцію невинуватості у його справі. По-перше, незважаючи на виправдання за одним із звинувачень суд першої інстанції дозволив присяжним використовувати докази стосовно цього звинувачення як підтвердження для інших звинувачень; по-друге, Апеляційний суд згодом виявив, що рішення виправдати його за цим звинуваченням було помилковим.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Лінос-Александр Сіциліанос (Греція), Голова,

Ксенія Турковіч (Хорватія),

Кшиштоф Войтичек (Польща),

Армен Харутюнян (Вірменія),

Пауліін Коскело (Фінляндія),

Тім Ейке (Сполучене Королівство),

Джілберто Фелічі(Сан-Маріно),

а також Абель Кампос, секретар Секції.

Рішення Суду

По-перше, Суд зазначив, що не існує єдиного підходу до встановлення обставин, за яких презумпція невинуватості була б порушена в провадженнях, які виникли після закінчення кримінального провадження. Багато залежало від характеру та контексту провадження, а також, зокрема,  мови, яку використовувала особа, яка приймала рішення.

У справі заявника Суд виявив, що мова, яку використовував суддя суду першої інстанції, не мала негативний вплив на його виправдання за одним зі звинувачень у нападі із сексуальною метою. Надаючи вказівки присяжним він пояснив, що обвинувачений вважався невинуватим у будь-якому обвинуваченні проти нього та під час вирішення, які докази могли бути використані для підтвердження обвинувачення у злочинах, по-перше, вони повинні були вирішити, чи свідчення жертв були надійними і достовірними; та, по-друге, чи передбачувані злочини були досить близькими за часом, характером і обставинами для того, щоб бути взаємо підтверджувальними.

Крім того, всі права пана О’Ніла на захист були дотримані протягом усього судового розгляду, а в національному законодавстві було зрозуміло, що навіть після виправдання докази залишалися доступними для підтвердження решти звинувачень.

Тому Суд відхилив як неприйнятну скаргу заявника на те, що суддя суду першої інстанції дозволив присяжним використовувати докази щодо звинувачення, за яким він був виправданий для підтвердження інших звинувачень в звинувачувальному акті.

Він також відхилив як неприйнятну його скаргу на заяви, подані Апеляційним судом для його виправдання. Вказуючи на те, що була допущена процесуальна помилка, Апеляційний суд не висловив припущення, що заявник був винним у злочинах, в яких він був виправданий, а також не висловив будь-які підозри у зв’язку з цим.

Стосовно обох скарг на порушення його права на презумпцію невинуватості Суд вважав відповідним, що «виправдання» за одним із звинувачень було засноване на відсутності юрисдикції на відміну від справжнього виправдувального вироку “по суті ”.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту