Справа «Нгумбу Кікосо проти Франції»

Документ у перекладі члена Комісії з питань правової реформи при Президентові України, д.ю.н. Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука, к.ю.н. Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

8 Грудня 2021
|
506
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 357, (2021)
25.11. 2021

З огляду на тяжкість скоєних злочинів, наказ про заборону в’їзду в країну протягом десяти років, накладений в якості кримінальної санкції на іноземця, який прибув у Францію більш ніж за 20 років до того, не втручався надмірно в його право на повагу до його приватного та сімейного життя

У своєму рішенні у справі Ngumbu Kikoso проти Франції (заява № 21643/19) Європейський суд з прав людини одноголосно оголосив заяву неприйнятною відхиливши як явно необґрунтовану його скаргу за статтею 8, яка захищає приватне та сімейне життя.

Справа стосувалася наказу про депортацію заявника та заборони в’їзду у Францію, виданого на додаток до шести місяців позбавлення волі заявника за зберігання та використання підроблених адміністративних документів.

Суд встановив, що національні суди мали право на законних підставах вважати, що з огляду на поведінку заявника, а також серйозність і повторюваність правопорушень, про які йде мова, захід з заборони в’їзду у Францію на десять років був необхідним для запобігання заворушень або злочинності. Цей захід був пропорційним переслідуваним цілям і не був надмірним втручанням у право заявника на повагу до його приватного та сімейного життя незважаючи на тривалість часу, протягом якого він жив у Франції. Рішення остаточне.

Основні факти

Заявник, Serge Ngumbu Kikoso, є громадянином Конго, який народився у 1971 році та мешкає в Парижі.

6 березня 2014 року Страсбурзький кримінальний суд засудив пана Ngumbu Kikoso до шести місяців позбавлення волі за правопорушення, скоєні у 2013 році, за зберігання та використання підроблених адміністративних документів для одруження і за допомогою цього отримання можливості у співвітчизника отримати посвідку на проживання.

Кримінальний суд наклав додаткове покарання у вигляді депортації та заборони в’їзду у Францію протягом десяти років.

Апеляційний суд м. Кольмар погодився з цим рішенням та накладеними санкціями. Він встановив, що заявник навмисно намагався ввести в оману та йому було повністю відомо про фальсифікацію адміністративних документів, які він надав для одруження. Він вказав, що раніше заявник мав декілька судимостей. Наприкінці, Суд постановив, що заявник, який стверджував, що проживав у Франції з 1995 року, не міг підтвердити законне проживання протягом більш ніж двадцяти років і тому відповідно до статті L. 541-1 Кодексу про імміграцію та притулок (CESEDA) стало можливим видати наказ про заборону в’їзду як додаткове покарання.

Касаційний суд відхилив його апеляцію на це рішення.

21 березня 2016 року пан Ngumbu Kikoso підписав трудовий договір на невизначений термін для роботи доглядальником.

Внаслідок наказу про заборону в’їзду префект Нижнього Рейна 31 березня 2016 року вирішив не продовжувати тимчасовий дозвіл на проживання пана Ngumbu Kikoso для «приватного та сімейного життя», який включав дозвіл на роботу. Таким чином роботодавець розірвав трудовий договір.

Пан Ngumbu Kikoso відбув свій шестимісячний термін ув’язнення за схемою звільнення від роботи протягом робочого дня з 31 січня до 19 червня 2017 року.

7 лютого 2017 року під час відбування покарання пан Ngumbu Kikoso подав заяву про скасування заборони в’їзду. Апеляційний суд м. Кольмар відхилив його заяву. 17 жовтня 2018 року його апеляція до касаційного суду стала безуспішною.

17 листопада 2019 року префект департаменту Ендру та Луара видав наказ про адміністративне затримання Ngumbu Kikoso  до його депортації в країну призначення, Конго, який був визначений для виконання наказу про заборону в’їзду. Потім пан Ngumbu Kikoso подав заяву про перегляд його запиту про надання притулку. Французьке управління із захисту біженців та осіб без громадянства (OFPRA) вже відхиляло попередню заяву про надання притулку 20 липня 2000 року, яка була підтверджена Національним судом з питань притулку (CNDA) 7 березня 2001 року.

28 листопада 2019 року ухваливши рішення за прискореною процедурою OFPRA відхилило заяву про перегляд як неприйнятну.

Скарги, процедура та склад Суду

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 17 квітня 2019 року.

Покладаючись  на статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) заявник стверджував, що наказ про заборону в’їзду протягом десяти років був непропорційним переслідуваній законній меті, а також те, що він складав надмірне втручання в його право на повагу до його приватного та сімейного життя.

Рішення було прийняте Комітетом з трьох суддів в наступному складі:

Ganna Yudkivska (Україна), Голова,

Arnfinn Bårdsen (Норвегія),

Mattias Guyomar (Франція),

а також  Martina Keller, заступник Секретаря Секції.

Рішення Суду

Суд спочатку зазначив, що відповідно до вимоги статті 8 Конвенції національні суди чітко переглянули пропорційність втручання в право заявника на повагу до його приватного та сімейного життя. Апеляційний суд врахував тривалість його законного проживання у Франції.

Суд також зазначив, що санкція, призначена кримінальним судом в березні 2014 року апеляційним судом, була заснована на кримінальних злочинах, скоєних заявником.

Він повторив, що для визначення того, чи іноземець, на якого поширюється наказ про заборону в’їзду, мав сімейне життя в значенні статті 8 Конвенції, було необхідно оцінити ситуацію в той час, коли захід набув чинності, тобто 17 жовтня 2018 року у цій справі. Заявник 1971 року народження стверджував, що прибув у Францію в 1995 році і, таким чином, жив у своїй країні походження принаймні до 24 років. Він був самотнім, дітей не мав. Він апеляційному суді він не надав жодних точних вказівок на сімейні чи приватні зв’язки у Франції.

З огляду на обставини і встановлюючи баланс між різними інтересами, національні суди мали право на законних підставах вважати, що з огляду на поведінку заявника, а також серйозність і повторюваність правопорушень, про які йде мова, захід з заборони в’їзду у Франції на десять років був необхідним для запобігання заворушень або злочинності. Цей захід був пропорційним переслідуваним цілям і не був надмірним втручанням у право заявника на повагу до його приватного та сімейного життя.  Скарга заявника була явно необґрунтована і повинна була бути відхилена.

Рішення доступне лише французькою мовою.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту