Справа «Негреа та інші проти Румунії» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

23 Серпня 2018
|
780
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 270 (2018)
24.07.2018

Допомога на дітей: відсутність дискримінації щодо осіб з групи циганського етнічного походження, але надмірна тривалість провадження

У сьогоднішньому рішенні Палати у справі Негреа та інші проти Румунії (заява № 53183/07) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 6§1 (право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку) Європейської Конвенції з прав людини і порушення статті 13 (право на ефективний засіб судового захисту) разом зі статтею 6§1.

Справа стосувалася, серед іншого, тверджень про непряму дискримінацію на підставі приналежності до циганської етнічної групи vis-à-vis права на допомогу на дітей.

Суд вважав, по-перше, що провадження, яке тривало сім років і дев’ять місяців, тривалість, яку неможливо пояснити складністю справи або поведінкою заявників, не відповідало вимогам “розумного строку”. Проте Суд зазначив, що не існувало жодних реальних доказів в матеріалах справи для підтвердження того, що особи з циганської етнічної групи зазнали більшого впливу ніж інші, а також постановив, що з боку органів влади не було дискримінаційного ставлення.

Наприкінці Суд зазначив, що у відповідний час у Румунії не існувало ефективного засобу судового захисту для скарги на надмірну тривалість провадження.

Основні факти

Заявники, Вікторія-Паула Негреа, Дідіка Молдован, Адряна-Паула Лакатос нее Борос, Ріта-Козміна Росташ нее Чурар, Жульєта-Ленуца Лакатуш та Доріна-Рамона Росташ, є громадянами Румунії, які належать до циганської етнічної групи, які народилися в 1971, 1974, 1980, 1985, 1986 та 1981 роках, відповідно, і мешкають у м. Фрата.

Законодавчі положення, чинні у відповідний час (2001-2003), передбачали присудження різних соціальних прав, таких як оплата пологів матері та допомога на дитину. У той час заявники мешкали разом зі своїми партнерами. Кожен з них народив дитину поза шлюбом і всі діти були визнані їх батьками. Заявники стверджували, що їх місцевий міський секретар відмовився зареєструвати їх заяви на допомогу на підставі того, що вони не мали угоди про цивільні шлюби з батьками їх дітей.

У липні 2003 року заявники подали обвинувачення у кримінальному злочині проти міського секретаря м. Фрата та міського голови до суду першої інстанції м. Турда за звинуваченням у зловживанні повноваженнями. Вони стверджували про свій намір вступити в провадження як цивільні сторони для того, щоб вимагати відшкодування  за шкоду, завдану відмовою міського секретаря та міського голови зареєструвати свої заяви. Після закінчення провадження державна прокуратура, яка вела справу, вирішила її припинити. Заявники подали заяву до Національної антидискримінаційної ради (CNCD) протягом одного місяця. Остання провела розслідування постановивши, що заява, подана п’ятьма заявниками, була відхилена на підставі того, що вона не відповідала умовам, встановленим законом, і заява шостого заявника була відхилена, оскільки закон не застосовувався до її особливої ситуації.

За відсутності відповіді на їх заперечення рішення CNCD заявники подали адміністративну апеляцію проти CNCD до апеляційного суду м. Клуж-Напока. У липні 2005 року Апеляційний Суд відхилив позов на підставі того, що CNCD провела повне розслідування, відмова надати допомогу була заснована на невиконанні законних умов, а також того, що відмова розглядалася адміністративними судами. Верховний Касаційний суд підтвердив рішення апеляційного суду.

Скарги, процедура і склад Суду

Посилаючись на статтю 6 §1 (право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку) Європейської конвенції з прав людини заявники скаржились на тривалість провадження. Посилаючись на статтю 14 (заборона дискримінації) Конвенції разом зі статтею 8 (право на приватне і сімейне життя) та/або статтю 1 Протоколу № 1 (захист власності) вони скаржилися на дискримінаційне ставлення під час здійснення їх права на соціальні допомоги.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 28 листопада 2007 року.

Рішення було прийняте палатою з семи суддів у наступному складі:

Ганна Юдківська (Україна), Голова,

Вінсент А. Де Гаетано (Мальта),

Пауло Пінто де Альбукерке (Португалія),

Фаріс Вехабовіч (Боснія і Герцеговина),

Егідіус Кюріс (Литва),

Юлія Моток (Румунія),

Жорж Раварані (Люксембург),

а також Маріалена Цірлі, Секретар секції.

Рішення Суду

Стаття 6 § 1

Провадження розпочалося для всіх заявників 16 липня 2003 року, коли вони вступили в провадження як цивільні сторони і було закінчене рішенням від 14 квітня 2011 року; тобто, тривалість провадження складала сім років і дев’ять місяців на двох рівнях юрисдикції.

Суд вважав, що ні складність справи, ні поведінка заявників не можуть пояснити тривалість провадження. Справа передавалася прокуратурі декілька разів з метою продовження розслідування або через помилки, допущені цією установою, або тому, що розслідування було неповним.

Суд дійшов висновку, що тривалість оскарженого провадження не відповідало вимогу “розумного строку” та виявив порушення статті 6 §1 Конвенції.

Стаття 14 разом зі статтею 8 та/або статтею 1 Протоколу № 1

Суд зазначив, що, по-перше, не було встановлено, що обов’язок вийти заміж або подати позов проти батьків їх дітей дійсно був накладений на заявників.

Далі Суд зазначив, що національні суди встановили, що звичайна практика міського секретаря відмовляти у реєстрації неповних документів всупереч закону була застосована до кожного незалежно від етнічного походження зацікавлених осіб. Не існувало реальних доказів в матеріалах справи для підтвердження того, що особи з циганської етнічної групи зазнали більшого впливу від інших.

Тому скарга на дискримінацію осіб з циганської етнічної групи під час здійснення ними їх права на соціальне забезпечення була необґрунтованою і тому вона повинна бути відхилена.

Стаття 13

Суд підтвердив, що він виявив у справі Влад і інші, а також у рішенні Брудан, що у відповідний час не існувало доступних ефективних засобів судового захисту для подання скарги на надмірну тривалість провадження. Нові документи, подані урядом, підтверджували цей висновок стосовно дати, коли відбулися події у цій справі.

Як наслідок, Суд постановив, що мало місце порушення статті 13 Конвенції разом зі статтею 6§1.

Справедлива сатисфакція (стаття 41)

Суд постановив, що Румунія повинна сплатити представнику заявників 4800 євро у зв’язку з видатками та витратами.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту