Справа «Неагу проти Румунії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

23 Листопада 2020
|
1 015
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 327, (2020)
10 11.2020

Вимагання від ув’язненого підтвердити зміну релігії для того, щоб отримати дозвіл сповідувати релігію у в’язниці порушує Конвенцію

У сьогоднішньому рішенні 1 Палати в справі Neagu проти Румунії (заява № 21969/15) Європейський суд з прав людини більшістю голосів встановив порушення статті 9 (свобода думки, совісті і релігії) Європейської Конвенції з прав людини.

Справа стосувалася ув’язненого, який прийняв іслам під час перебування під вартою. Він скаржився на відмову органів влади Румунії надавати йому страви без свинини відповідно до заповідей його релігії до того часу, доки він не надасть докази того, що він послідовник цієї релігії.

Суд встановив, що з урахуванням положень, запроваджених наказом Міністерства юстиції, що вимагають, серед іншого, письмового підтвердження зміни релігії, що відбулася під час тримання під вартою, національні органи влади не встановили справедливого балансу між інтересами в’язниці, інтересами інших ув’язнених та індивідуальними інтересами відповідного ув’язненого (пан Neagu).

Суд також пояснив, що не був переконаний в тому, що запити пана Neagu щодо забезпечення харчуванням, сумісним з його релігією, могли б викликати проблеми у в’язниці або мати негативний вплив на дієту, запропоновану іншим ув’язненим.

Основні факти

Заявник, Данут Неагу (Dănuț Neagu), є громадянином Румунії, який народився в 1987 році і мешкає в комуні Гропень (Румунія).

В 2009 році пану Neagu було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та він оголосив, що він – православний християнин. Згодом він отримав вирок до тюремного ув’язнення і протягом періоду з 2009 до 2017 року його тримали під вартою в різних в’язницях Румунії.

Під час розгляду справи в Суді пан Neagu пояснив, що протягом перших трьох років його тримання під вартою він познайомився з деякими ув’язненими-мусульманами і прийняв іслам.

В 2012 році, коли його тримали під вартою у в’язниці в м. Галац, він повідомив керівництво в’язниці, що прийняв іслам і попросив страви без свинини. Його запит був відхилений.

Згодом пана Neagu перевели до в’язниці в м. Браїла, де він неодноразово просив страви без свинини. Його запити були відхилені на підставі того, що він не надав жодного документального підтвердження прийняття ним ісламу.

Пан Neagu подав апеляцію до судді, відповідального за перегляд тримання під вартою, а згодом – до суду першої інстанції, але не мав успіху.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись на статтю 9 (свобода думки, совісті і релігії) Конвенції пан Neagu скаржився на відмову органів влади Румунії визнати прийняття ним ісламу.

Відповідно до статті 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) він скаржився на той факт, що органи влади Румунії продовжували подавати йому страви, що містять свинину, всупереч заповідям його релігії.

Суд вирішив розглянути скарги пана Neagu з точки зору статті 9 Конвенції.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 5 червня 2015 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Yonko Grozev (Болгарія), Голова

Iulia Antoanella Motoc (Румунія),

Branko Lubarda (Сербія),

Carlo Ranzoni (Ліхтенштейн),

Georges Ravarani (Люксембург),

Jolien Schukking (Нідерланди),

Péter Paczolay (Угорщина),

а також Andrea Tamietti, секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 9 (свобода думки, совісті і релігії)

Суд зазначив, що Закон № 254/2013, а також вторинне законодавство, яке його впроваджує, передбачали чітке положення про право ув’язнених отримувати харчування, сумісне із заповідями їх релігії.

Тому існувала загальна законодавча база, яка була достатньо передбачуваною та докладною щодо здійснення права на свободу релігії в тюремних умовах.

Європейські пенітенціарні правила, чинн у відповідний час і з тлумаченням з урахуванням коментарів до них, містили подібні положення.

Крім того, наказ № 1072/2013, який складав чинне національне законодавство у цій сфері, передбачав, що ув’язнені можуть урочисто заявити про свою релігійну приналежність, коли їх приймають до в’язниці і, якщо вони змінюють релігію під час тримання під вартою, можуть зробити урочисту заяву в цей моменті і надати документ, що підтверджує їх нову релігійну приналежність.

У зв’язку з цим Суд зазначив, що пан Neagu мав доступ до наказу, про який йде мова, та його зміст був передбачуваним. Він також зазначив, що заявник не надав жодних аргументів до національних судів стверджуючи, що наказ № 1072/2013 був незаконним і не надавав їм можливості перевірити його законність. Також він не стверджував, що наказ раніше був визнаний незаконним або існувала встановлене прецедентне право національних судів у зв’язку з цим.

За цих обставин та за відсутності будь-якого розгляду національними судами Суд не зміг прийняти аргумент пана Neagu, що вимога надати письмовий доказ прийняття релігії не мала жодної правової основи, оскільки вона виходила із закону нижчого рівня, ніж статут.

Суду залишалось з’ясувати, чи вимога від відповідних осіб, встановлена наказом № 1072/2013 надавати документальне підтвердження прийняття релігії для отримання дозволу сповідувати свою релігію, відповідала позитиву зобов’язанню національних органів влади.

Суд зазначив, що вимога, на яку посилається наказ № 1072/2013, стосувалася лише ув’язнених, які навертаються до релігії під час тримання під вартою, оскільки у всіх інших випадках ув’язнені могли оголосити про свою релігійну приналежність за допомогою урочистої заяви. Крім того, наказ, про який йде мова, встановлював різницю між початковим оголошенням релігії, яку ув’язнений міг зробити вільно і без особливих формальностей, коли він або вона потрапили до в’язниці, та зміною релігії під час тримання під вартою, яку ув’язнений повинен був довести за допомогою документа, виданого представниками його нової віри.

На думку Суду, таке правило, яке передбачає сувору вимогу надати документальне підтвердження конкретного віросповідання, виходило за межі обґрунтування справжньої віри, яка могла вимагатися. Особливо це стосувалося ситуації, коли ув’язнені спочатку мали можливість вільно повідомити про свою релігію не надаючи жодних доказів.

Крім того, під час розгляду скарги пана Neagu щодо в’язниці в м. Браїла, суддя, який переглядає тримання під вартою, і суд першої інстанції відхилили апеляцію заявника не вивчаючи фактичні обставини його запиту на підставі того, що він не надав письмового доказу, якого вимагає положення. Так само, вони не з’ясували, чи пан Neagu мав справжню можливість отримати письмовий доказ або будь-яке інше підтвердження того, що він був послідовником віри, про яку йде мова, особливо з урахуванням обмежень, яких він зазнавав як ув’язнений.

Суд повторив, що, за винятком дуже особливих справ, право на свободу релігії згідно з Конвенцією було несумісним з будь-якими повноваженнями держави щодо оцінювання законності релігійних переконань або способів вираження цих переконань. З огляду на важливість гарантування того, що навернення до релігії було серйозним і щирим, обов’язок національних органів влади щодо нейтралітету не виключає вивчення фактичних аспектів прояву релігії особи. З рішень, винесених у цій справі, не виявляється, що національні суди намагалися встановити, як заявник проявляв або мав намір проявляти свою нову релігію.

Суд взяв до уваги аргумент уряду, що зобов’язання, які витікають з наказу № 1072/2013 були розроблені з метою запобігання зловживання правами, а також той факт, що пан Neagu змінив релігію вдруге і просив харчування, сумісне з конкретними дієтичними правилами адвентистів. У зв’язку з цим він зазначив, що національні суди, які розглядали запит заявника, не визнали зловживання з його боку.

Отже, Суд вважав, що, з урахуванням положень, запроваджених наказом Міністерства юстиції, що вимагають, серед іншого, письмового підтвердження зміни релігії, що відбулася під час тримання під вартою національні органи влади не встановили справедливого балансу між інтересами в’язниці, інтересами інших ув’язнених та індивідуальними інтересами відповідного  ув’язненого.

У зв’язку з цим Суд не був переконаний в тому, що запити пана Neagu щодо забезпечення харчуванням, сумісним з його релігією, могли б викликати проблеми у в’язниці або мати негативний вплив на дієту, запропоновану іншим ув’язненим.

Отже, незважаючи на межі розсуду, надані державі-відповідачеві у справі, Суд вважав, що, національні органи влади не дотрималися  своїх позитивних зобов’язань згідно зі статтею 9 Конвенції щодо  харчування, яке отримував пан Neagu у в’язниці в м. Браїла. Таким чином, мало місце порушення статті 9 Конвенції

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Румунія повинна виплатити пану Neagu 5 000 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди та 215 євро відшкодування видатків і витрат.

Окрема думка

Суддя Paczolay висловив особливу негативну думку, до якої приєднався суддя Grozev, вона додана до рішення.

Рішення доступне лише французькою мовою.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту