Справа «Ндаягаміе-Мпорамазіна проти Швейцарії» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

15 Лютого 2019
|
364
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 056 (2019)
05.02.2019

Повага Швейцарією імунітету від юрисдикції Республіки Бурунді не обмежує непропорційно  право заявника на доступ до суду

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Ндаягаміе-Мпорамазіна проти Швейцарії (заява № 16874/12) Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що стаття 6 (право на доступ до суду) Європейської конвенції з прав людини не була порушена.

Справа стосувалася імунітету від юрисдикції Республіки Бурунді.

Суд постановив, що надання суверенного імунітету державі в цивільному провадженні переслідувало законну мету дотримання міжнародного права з метою сприяння взаємному спілкуванню та добрим відносинам між державами на основі поваги суверенітету кожної держави.

Критерій вираженої згоди, викладений у статті 7 § 1 (b) Конвенції ООН від 2 грудня 2004 року щодо юрисдикційних імунітетів держав та їх власності (UNCJIS) був відсутнім в цій справі. З цього витікає, що Республіка Бурунді не відмовилася від свого імунітету від юрисдикції.

Заявник, громадянка держави-працедавця під час подачі заяви до судів Швейцарії, постійно мешкала не в Швейцарії, а у Франції. Отже, справа потрапляла в сферу застосування статті 11 (е) §2 UNCJIS.

Суд визнав, що суди Швейцарії не відступили від принципів міжнародного права, визнаних у сфері державного імунітету, а також те, що обмеження права доступу до суду не було невідповідним в цій справі.

Основні факти

Заявник, Марія-Луїза Ндаягаміе-Мпорамазіна, є громадянкою Республіки Бурунді, яка народилася в 1960 році і мешкала у Франції у відповідний час.

9 червня 1995 року заявник приступила до роботи в постійній місії Республіки Бурунді в штаб-квартирі Організації Об’єднаних Націй у Женеві на посаді секретаря на основі «місцевого трудового договору». У документі було зазначено, що трудовий договір можливо було поновлювати. З 1996 року заявник була відповідальною, на додаток до своїх секретарських обов’язків, за бухгалтерію постійної місії. Під час відсутності посла вона займалася поточною діяльністю постійної місії, затвердженою Міністерством закордонних справ Республіки Бурунді; вона також була відповідальною за консульські справи. У листі від 9 серпня 2007 року постійна місія повідомила заявника, що вона вирішила не продовжувати її трудовий договір. 27 листопада 2007 року заявник подала позов щодо несправедливого звільнення проти Республіки Бурунді до органу із розгляду індивідуальних трудових спорів Республіки і кантону Женева.

У своїх доповідях від 5 березня 2008 року Республіка Бурунді стверджувала, зокрема, що відносини між сторонами охоплювалися дипломатичним імунітетом. Крім того, вона стверджувала, що заявник не виконувала обов’язків субординації, вона отримувала більш високу заробітну плату, ніж заробітну плату, яку виплачували дипломатам на посаді, і, з огляду на те, що вона мала громадянство Республіки Бурунді і проживала у Франції, вона не мала зв’язків із Швейцарією. У рішенні від 15 березня 2010 року судовий орган із розгляду індивідуальних трудових спорів постановив, що заявник не була дипломатом і виконувала завдання нижчого рівня. Судовий орган зазначив, що трудовий договір містив положення про визнання місцевої юрисдикції і, отже, не існувало підстав для надання імунітету від юрисдикції державі, яка захищається. Судовий орган наказав Республіці Бурунді виплатити заявникові близько 40707 євро. Республіка Бурунді подала апеляцію до Суду Правосуддя та кантону Женева. 18 квітня 2011 року Суд Правосуддя скасував рішення судового органу від 15 березня 2010 року та задовольнив заяву Республіки Бурунді про імунітет від юрисдикції. Суд Правосуддя додав, що заявник могла без зайвих зусиль передати свою справу до відповідних судів у своїй країні. Федеральний Верховний Суд Швейцарії відхилив апеляцію заявника постановивши, що Республіка Бурунді могла законно покладатися на імунітет від юрисдикції.

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись на статтю 6§1 (право на доступ до суду) заявник скаржилася на те, що вона була позбавлена права на доступ до суду через імунітет від юрисдикції, висунутий Республікою Бурунді і підтриманий національними судами.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 16 лютого 2012 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Vincent A. De Gaetano (Мальта), Голова,

Branko Lubarda (Сербія),

Helen Keller (Швейцарія),

Dmitry Dedov (Росія),

Pere Pastor Vilanova (Aндорра),

Georgios A. Serghides (Кіпр),

Jolien Schukking (Нідерланди),

а також Stephen Phillips, секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 6 § 1

16 квітня 2010 року Швейцарія ратифікувала Конвенцію ООН від 2 грудня 2004 року про Юрисдикційні імунітети держав і їх власності (UNCJIS), яка визнає загальний принцип імунітету держави та її власності перед судами іншої держави.

Суд зазначив, що трудовий договір заявника містив статтю, яка стосувалася судового процесу, який, на думку заявника, складав попередню відмову Республіки Бурунді від її імунітету від юрисдикції.

Суд постановив, що надання суверенного імунітету державі в цивільному провадженні переслідувало законну мету дотримання міжнародного права з метою сприяння взаємному спілкуванню та добрим відносинам між державами на основі поваги суверенітету кожної держави.

Проте держава могла відмовитися від свого права на імунітет в судах іншої держави, зокрема, за допомогою пункту в угоді. Суд звернув увагу на думку заявника стосовно того, що стаття 8 її трудового договору складала попередню відмову Республіки Бурунді від її імунітету від юрисдикції.

Суд зазначив, що Федеральний суд і Суд Правосуддя дозволили задовольнили заяву Республіки Бурунді про імунітет від юрисдикції, яку вона постійно висувала протягом всього провадження. Загалом три національні органи влади тлумачили положення, викладене в статті 8 трудового договору заявника в значно різні способи. Отже, Суд дійшов висновку, що це не було договірним положенням, яке чітко і однозначно заявляє про намір Республіка Бурунді відмовитися від імунітету від юрисдикції, і Федеральний суд міг би дійсно припустив, що положення, про яке йде мова, не було вираженням чіткого і недвозначного бажання Республіки Бурунді. Тому, оскільки критерій вираженої згоди, викладений в статті 7 § 1 (b) UNCJIS був відсутнім у цій справі, з цього витікає, що Республіка Бурунді не відмовився від свого імунітету від юрисдикції.

Суд також зазначив, що обставини справи підпадають під дію статті 11§2 (e) UNCJIS, оскільки заявник була громадянкою держави-працедавця, коли був поданий позов, і вона ніколи постійно не проживала в Швейцарії.

Наприкінці, Суд зазначив, що для заявника були доступні інші засоби судового захисту. Республіка Бурунді надала гарантії, які полягали в тому, що якщо б Суд Правосуддя підтвердив імунітет від юрисдикції заявник могла б звернутися до Адміністративного суду Бужумбура і не існувало б жодних проблем з встановленим законом обмеженням, оскільки суд Швейцарії припинив термін давності.

Отже, Суд вважав, що суди Швейцарії не відступили від принципів міжнародного права, визнаного у сфері державного імунітету, а також те, що обмеження права на доступ до суду було неможливо вважати непропорційним.

Відсутність порушення статті 6§1.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту