Справа «Муртазалієва проти Росії» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

27 Грудня 2018
|
309
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 436 (2018)
18.12.2018

Відсутність порушення права на справедливий судовий розгляд в визнанні жінки винною в тероризмі

Справа Муртазалієва проти Росії (заява № 36658/05) стосувалася виявлення заявника винною за звинуваченнями у тероризмі та її скарги на те, що судовий розгляд не був справедливим тому, що вона не мала можливості належним чином переглянути запис відеоспостереження поліції в суді, а також тому, що суди відмовилися викликати трьох свідків на її захист.

У сьогоднішньому рішенні Великої Палати у справі Європейський суд з прав людини одноголосно встановив відсутність порушення статті 6§1 і 3 (b) (право на справедливий судовий розгляд / підготовка захисту) Європейської конвенції з прав людини щодо передбачуваної відсутності можливості у заявника переглянути відеозапис під час судового розгляду.

Суд виявив, що не було зрозуміло, яким чином заявник не мала можливості переглянути це відео, але в будь-якому випадку це не заважало справедливому судовому розгляду: її мета полягала в перевірці точності запису, що було можливо здійснити під час прослуховування аудіозапису.

Суд також більшістю, 15 голосів проти 2, встановив відсутність порушення статті 6§1 та 3 (d) (право на справедливий судовий розгляд / допит свідків) Європейської конвенції стосовно відмови національних судів викликати двох свідків для надання свідчень під час судового розгляду.

Після перегляду своїх принципів прецедентного права щодо виклику та допиту свідків захисту  Суд виявив, зокрема, що захист не надав чіткого пояснення того, чому свідчення цих двох свідків могли зміцнити її справу, національні суди надали достатні підстави для своїх рішень, а також те, відсутність їх заяв у суді не підірвала загальну справедливість провадження.

Наприкінці Суд більшістю оголосив скаргу відповідно до статті 6§ 1 і 3 (d) на відмову судів викликати іншого свідка, співробітника поліції, для надання свідчень під час судового розгляду неприйнятною.

Суд встановив, що заявник фактично відмовилася від свого права на його допит.

Основні факти

Заявник, Зара Хасановна Муртазалієва, є громадянкою Росії, яка народилася в 1983 році і мешкає в м. Париж (Франція).

У лютому 2004 року пані Муртазалієва переїхала в квартиру за допомогою знайомого А., який був співробітником поліції, а також етнічним чеченцем. У квартирі, в якій вона мешкала разом з двома іншими жінками, знаходилася в блоці гуртожитку, який належав поліції і був обладнаний прихованими відео та аудіо пристроями спостереження. Її взяли під приховане спостереження поліції на підставі наказу суду, оскільки її підозрювали у зв’язках з чеченським повстанським рухом.

У березні того ж року поліція зупинила її на вулиці для перевірки особи і доставила її в відділок поліції. Був проведений обшук в її сумці і були знайдені два пакети, в яких були виявлені вибухові речовини. Під час обшуку були присутні два свідка, Б. та К.. Вона була заарештована і було відкрите кримінальне розслідування. Вона заперечувала звинувачення.

Був проведений обшук її квартири і були вилучені докази того, що вона планувала терористичний напад на торгівельний центр. Копія відео записів, зроблених в квартирі, показала, як вона навертала в Іслам її двох сусідок по квартирі і обговорювала її ненависть до росіян.

У січні 2005 року Муртазалієва була визнана винною в підготовці вибуху, підбурюванні інших – її двох сусідок по квартирі скоїти терористичний напад, а також в носінні вибухових речовин. Вона була засуджена до дев’яти років ув’язнення. Засудження засновувалось на твердженнях свідків обвинувачення, в тому числі її сусідок по квартирі, зроблених на відкритому судовому засіданні, матеріалі (запис з екстремістським змістом та фотокартки), вилученому у заявника, звітах судово-медичних експертів, відеозаписах таємного спостереження поліцією, зроблених в її квартирі.

Вона оскаржила засудження. Вона стверджувала, серед іншого, що з технічних причин вона не мала змоги вказати на неточності між транскриптами і записами розмов на відеоплівках. Вона також скаржилася на відхилення двох її запитів на виклик свідків: по-перше, допитати А., який зробив досудову заяву, яка підтверджувала, що він встановив стосунки відповідно до наказу його начальства; і по-друге, допитати двох понятих, які були присутні під час обшуку її сумки в відділку поліції.

У березні 2005 року Верховний суд підтвердив її засудження, але зменшив вирок до восьми з половиною років. Суд, зокрема, постановив, що не було подано жодних заперечень до суду щодо якості відеозаписів або способу, за допомогою якого вони були показані; стосовно того, що А. не мав можливості надавати свідчення в суді тому, що він був у відрядженні, пов’язаному з його роботою, але його досудова заява була зачитана в суді за згодою захисту; а також того, що присутність двох понятих не була необхідною, оскільки Муртазалієва стверджувала, що вибухові речовини були підкинуті в сумку до їх прибуття.

Скарги, процедура та склад Суду

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 16 вересня 2005 року.

Муртазалієва стверджувала, зокрема, що загальна справедливість кримінального провадження проти неї була зруйнована тому, що вона не мала змоги побачити або ефективно вивчити відеозаписи спостереження, показані під час слухання по її справі, оскільки вона не могла бачити монітор в залі суду; і тому, що вона не мала дозволу поставити питання співробітнику поліції, А., в суді, дії якого, на її думку, можливо було б розглядати як підбурювання поліції до скоєння злочину, а також тому, що вона не мала можливості допитати двох понятих, які могли б пояснити її твердження стосовно підкидання вибухових речовин в її сумку. Вона посилалася на статтю 6 §§ 1 і 3 (b) і (d) (право на справедливий судовий розгляд / право на достатній час і засоби для підготовки захисту / право бути присутнім і допитати свідків).

У рішенні Палати від 9 травня 2017 року Суд одноголосно встановив відсутність порушення статті 6§1 і 3 (b), оскільки вона не опинилася в серйозному несприятливому положенні порівняно з прокуратурою щодо перегляду та перевірки відеозаписів спостереження.

Палата також  чотирма голосами проти трьох постановила, що відмова суду першої інстанції викликати А. для захисту не вплинула на загальну справедливість судового розгляду, і тому стаття 6 § 1 і 3 (d) не була порушена.

Наприкінці Палата п’ятьма голосами проти двох  встановила відсутність порушення  статті 6 §§ 1 та 3 (d)  через відсутність двох понятих.

Пані Муртазалієва звернулася з проханням передати справу до Великої Палати відповідно до статті 43 (передача справи до Великої Палати) і 18 вересня 2017 року колегія Великої Палати прийняла цей запит. Слухання відбулося 14 лютого 2018 року.

Рішення було прийняте Великою Палатою з 17 суддів у наступному складі:

Гвідо Раймонді (Італія), Голова ,

Ангеліка Нюсбергер (Німеччина),

Лінос-Олександр Сісіліанос (Греція) (Греція),

Ганна Юдківська (Україна),

Роберт Спано (Ісландія),

Пауло Пінто де Альбукерке (Португалія),

Андре Потоцький (Франція),

Валеріу Гріцо (Республіка Молдова),

Фаріс Вехабовіч (Боснія і Герцеговина),

Дмитро Дєдов (Росія),

Юлія Антоанелла Моток (Румунія),

Карло Ранзоні (Ліхтенштейн),

Армен Харутюнян (Вірменія),

Жорж Раварані (Люксембург),

Марко Бошняк (Словенія),

Тім Ейке (Велика Британія),

Пітер Пажчолей (Угорщина),

а також Лоуренс Орлі , Юрисконсульт.

Рішення Суду

Стаття 6 §§ 1 та 3 (b)

Суд не вбачав підстав для відступі від висновку Палати щодо скарги пані Муртазалієвої на передбачувані труднощі з переглядом відеозапису під час судового розгляду.

Суд зазначив, що був відтворений лише один запис, який захист вимагав переглянути, а також те, що захист не вимагав показати інші записи. Заявник не пояснила ні національним судам, ні в Страсбурзі, чому їй було складно переглядати запис. Захист не подав скаргу на якість аудіозапису, який був достатнім для перевірки точності транскрипту, що захист бажав здійснити за допомогою відтворення запису в суді.

Заявник стверджував, що Суд повинен був зробити висновки про нездатність уряду створити план дій в суді та домовленості про перегляд запису. Проте Суд постановив, що така відсутність інформації була недостатньою для обґрунтування висновку про несправедливість.

Суд був переконаний в тому, що пані Муртазалієва мала можливість ефективно брати участь у перегляді відеозапису у спосіб, який задовольняв її потреби під час судового розгляду, які полягали у перевірці точності транскрипту запису порівнюючи його з аудіозаписом. Тому стаття 6 §1 і 3 (b) Конвенції не була порушена.

Стаття 6 §§ 1 та 3 (d) стосовно свідка A.

Суд більшістю визнав цю скаргу очевидно необґрунтованою підтвердивши попереднє заперечення уряду стосовно того, що пані Муртазалієва відмовилася від свого права на допит свідка.

Суд зазначив, що в останній день розгляду доказів захист не виступив проти клопотання обвинувачення зачитати докази А., оскільки він мав можливості з’явитися особисто. Захист згодом не заперечував продовження розгляду справи без допиту А. і не повторив свій запит щодо його виклику навіть незважаючи на те, що він мав право зробити це.

Крім того, заявнику допомагали два професійних адвоката, яким повинні були бути відомі наслідки згоди на зачитування свідчень А., що означало, що його не будуть викликати і його досудові заяви будуть враховані судом. Захист мав можливість відновити свій запит про виклик А. до закінчення перевірки доказів і під час процесу оскарження, але так і не зробив цього. Не існувало питання щодо компетентності адвокатів.

Суд постановив, що вона відмовилася від свого права на допит свідка, відмова від права, яке супроводжували мінімальні гарантії, які співпадають з його важливістю. Не існувало жодних підстав для сумнівів в тому, що відмова була усвідомленою і поінформованою відмовою від права, а також в тому, що наслідок її поведінка було обґрунтовано передбачуваною за допомогою двох її адвокатів.

Стаття 6 §§ 1 та 3 (d) стосовно свідків Б. та K.

Суд виявив, що захист стверджував, що поняті могли робити заяви, які виходять за межі способу, у який був проведений обшук, і таким чином їх можливо було вважати свідками “від імені” заявника в значенні Конвенції.

Суд продовжив переглядати та уточнювати принципи свого прецедентного права щодо запиту про допит свідків захисту, які раніше були викладені в справі Перна проти Італії. Ці принципи вимагали перевірки того, чи надав заявник обґрунтування запиту про виклик певного свідка; а також того, чи відмова суду  викликати цього свідка підривала загальну справедливість провадження.

Суд зазначив, що його справи також послідовно перевіряли спосіб, у який національний суд вирішував запит про виклик свідка, тобто необхідно було розглянути третій елемент, який полягав в тому, чи розглядали національні суди доречність свідчення, про яке йде мова, і надали достатні підстави для свого рішення не допитувати певного свідка під час судового розгляду. Таким чином Суд сформулював нову трирівневий тест для майбутніх справ і надав вказівки щодо його застосування.

У справі пані Муртазалієвої захист не надав фактичних або правових аргументів та не вказав чітко, як два свідки могли допомогти їй у справі. Щодо другого елемент тесту, Суд зазначив, що суд першої інстанції не надав підстав для відхилення клопотання захисту про виклик свідків, проте, Верховний Суд зробив це у відповідних і пропорційних термінах.

Наприкінці Суд виявив, що відмова викликати Б. і К. як свідків не підірвала загальну справедливість судового розгляду, оскільки засудження пані Муртазалієвої було засноване на великій кількості доказів і її команда захисту мала можливість провести очну ставку зі свідком обвинувачення і надати звіт про події.

Таким чином, Суд 15 голосами проти 2 встановив відсутність порушення статті 6 §1 та 3 (d) стосовно свідків Б. і К.

Окремі думки

Судді Бошняк та Пінто де Альбукерке висловили негативні особливі думки, які додані до рішення.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту