Справа «Мілевич проти Хорватії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

13 Липня 2020
|
3 419
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 190, (2020)
25.06.2020

Заяви на захист, зроблені в залі суду, заслуговують більшого захисту відповідно до Конвенції

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Miljević проти Хорватії (заява № 68317/13) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) Європейської конвенції з прав людини.

Справа стосувалася засудження заявника за наклеп після зроблених ним заяв на його захист в іншому провадженні проти нього за військові злочини. Зокрема, в його вирішальних аргументах він звинуватив в тиску на свідків полковника у відставці хорватської армії – третьої сторони, яка не відігравала жодної ролі в провадженні за військові злочини.

Суд встановив, зокрема, що національні суди не встановили справедливий баланс між свободою вираження поглядів заявника в контексті його права на захист себе з одного боку та правом полковника на захист своєї репутації – з іншого.

Зокрема, твердження заявника не були зловмисними і були достатньо пов’язані з його справою, хоча полковник повинен був бути більш толерантним до критики з огляду на те, що він увійшов на суспільну арену відвідуючи слухання по справі заявника та його резонансну діяльність з розкриття військових злочинів.

Суд підкреслив, що пріоритет повинен надаватися обвинуваченому, який бажає вільно говорити на свій захист без побоювання подання позову за наклеп до того часу, доки це не призведе до помилкової підозри в поведінці, яка підлягає покаранню, щодо учасника провадження або третьої сторони. Це не було так в цій справі, оскільки звинувачення заявника не призвели до кримінального розслідування проти полковника.

Основні факти

Заявник, Раде Мілевич (Rade Miljević), є громадянином Хорватії, який народився в 1944 році і проживає в м. Глина (Хорватія).

Пан Miljević був обвинувачений за підозрою в участі у вбивстві чотирьох затриманих цивільних осіб, яких в 1991 році вивезли з в’язниці в м. Глина та стратили. Інцидент широко висвітлювався засобами масової інформації в Хорватії, зокрема, в телевізійному шоу під назвою Istraga (розслідування).

У своїх заключних заявах заявник стверджував, що його переслідування в судовому порядку було політично мотивоване і відкрите за намовлянням І.Р., полковника у відставці в хорватській армії, відомого за свою діяльність з розкриття злочинів, скоєних проти хорватів під час війни 1991-1995 років. Він по суті стверджував, що І.Р. чинив тиск на свідків під час провадження та організував злісну кампанію в ЗМІ проти нього.

В кінцевому підсумку пан Miljević був виправданий в 2012 році. Суди встановили, що він вивіз чотирьох затриманих цивільних осіб з в’язниці м. Глина, але не існувало доказів того, що він брав участь або йому могло бути відомо про їх страту.

Тим часом полковник у відставці відкрив провадження проти заявника за наклеп. Міський суд визнав його винним в 2012 році вважаючи, що заяви, які він зробив в своїх заключних аргументах, складали безпричинний і необґрунтований напад на полковника. Суд встановив, що заявник зробив заяви для завдання шкоди репутації полковника, а не для свого захисту в провадженні за військові злочини.

Засудження заявника було підтверджене по апеляції окружним судом в 2013 році, в той час як його конституційна скарга також була відхилена. Заявникові було наказано сплатити штраф в розмірі 1000 хорватських кун (HRK -приблизно 130 євро) та оплатити юридичне представництво I.P.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись, зокрема, на статтю 10 (свобода вираження поглядів) пан Miljević стверджував, що його засудження за наклеп було необґрунтованим та несправедливим.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 24 жовтня 2013 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Krzysztof Wojtyczek (Польща), Голова,

Ksenija Turković (Хорватія),

Linos-Alexandre Sicilianos (Греція),

Aleš Pejchal (Чеська Республіка),

Pere Pastor Vilanova (Aндорра),

Jovan Ilievski (Північна Македонія),

Raffaele Sabato (Італія),

а також Abel Campos, Секретар Секції.

Рішення Суду

Суд підкреслив, що пріоритет повинен надаватися обвинуваченому, який бажає вільно говорити на свій захист без побоювання подання позову за наклеп до того часу, доки його або її заяви не складатимуть помилкову підозру учасника провадження або третьої сторони.

У справі заявника він встановив, що національні органи влади не взяли до уваги підвищений рівень захисту, який заслуговували його заяви як частина його захисту в кримінальному процесі. Хоча його заяви були надмірними, вони не були злісними і, ставлячи під сумнів достовірність свідчень свідків та загальні передумови переслідування його в судовому порядку, були достатньо пов’язані з його справою.

Також суди не оцінили достатньо той факт, що полковника І.Р. бачили на слуханнях у справі заявника і він сам визнав, що зустрічався з деякими свідками.

Суд також врахував об’єктивно обмежені наслідки звинувачень полковника заявником, оскільки не проводилося розслідування за його тиск на свідків.

Крім того, хоча не існувало жодних підстав для сумнівів в висновках національних судів, що заяви заявника завдали страждання полковнику, він повинен був бути більш толерантним до критики з огляду на те, що він увійшов на суспільну арену відвідуючи слухання по справі заявника та його діяльність з розкриття військових злочинів, яка включала консультування редакторів телевізійного шоу Istraga.

Наприкінці, Суд зазначив, що під час застосування кримінального провадження з питань, що стосуються свободи вираження поглядів в залі суду вимагаються обмеження, а також те, що таке обмеження може бути визнане необхідним в демократичному суспільстві лише за виняткових обставин.

Тому він дійшов висновку, що національні суди встановили справедливий баланс між свободою вираження поглядів заявника в контексті його права на захист себе з одного боку та правом полковника на захист своєї репутації – з іншого.

Відповідно, мало місце порушення статті 10 Конвенції.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що виявлення порушення складало достатню справедливу сатисфакцію щодо будь-якої моральної шкоди, завданої заявникові.

Окрема думка

Суддя Pastor Vilanova висловив особливу позитивну думку, яка додана до рішення.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту