Справа «Міле Новакович проти Хорватії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

5 Січня 2021
|
3 179
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 379, (2020)
17. 12.2020

Звільнення вчителя за викладання уроків сербською мовою порушило Європейську Конвенцію

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Mile Novaković проти Хорватії (заява № 73544/14) Європейський суд з прав людини шістьма голосами проти одного встановив порушення статті 8 (право на повагу до приватного життя) Європейської Конвенції з прав людини.

Справа стосувалася скарги вчителя на звільнення в 1999 році за проведення уроків сербською, а не хорватською мовою. Маючи сербську етнічну приналежність більшість свого професійного життя він мешкав і працював у Хорватії і на момент звільнення працював у середній школі в Східній Славонії, в районі, який був мирним шляхом реінтегрований в Хорватію після війни.

Органи влади постановили, зокрема, що від нього було неможливо очікувати вивчення хорватської мови з огляду на те, що йому було 55 років на той час.

Суд постановив, що органи влади звільнили вчителя не розглядаючи жодних альтернатив, таких як навчання. Покладаючись виключно на його вік та трудовий стаж органи влади застосовували найсуворішу санкцію тим самим суттєво втручаючись у його права.

Основні факти

Заявник, Міле Новакович (Mile Novaković), зараз померлий, був громадянином Хорватії, який народився в 1944 році і мешкав в с. Дарда (Хорватія).

Пан Novaković, який мав сербську етнічність, працював вчителем у Хорватії з 1971 року. З липня 1998 року він працював в середній школі в регіоні Дарда, розташованого у Східній Славонії, який був мирно реінтегрований в Хорватію.

Після перевірки лише вчителів сербської національності в адміністративному провадженні заявникові спочатку було заборонено викладати. Зрештою  Адміністративний суд скасував рішення в 2006 році на підставі того, що питання стосовно того, якою мовою повинні викладатися уроки в школі заявника в той час, не було остаточно вирішене.

Тим часом школа звільнила заявника в березні 1999 року за невикористання літературної хорватської мови під час викладання, як це передбачено відповідним національним законодавством. Адміністрація школи дійшла висновку, що не може перевести заявника, оскільки в школі не було посад для викладання сербською мовою. Також він не міг пройти навчальні курси, оскільки від нього було неможливо очікувати вивчення хорватської мови з огляду на те, що йому було 55 років на той час.

Заявник безуспішно оскаржував своє звільнення в суді, в тому числі шляхом подання скарги в 2011 році до конституційного суду.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного життя), статтю 14 (заборона дискримінації) і статтю 1 Протоколу № 12 (загальна заборона дискримінації) заявник скаржився на те, що його звільнення було свавільним і він зазнав дискримінацію за віком і його сербською етнічною приналежністю. Він стверджував, зокрема, що незнання пари слів хорватської мови під час його перевірки не повинне було призвести до такого радикального заходу як звільнення.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 17 листопада 2014 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Krzysztof Wojtyczek (Польща), Голова,

Ksenija Turković (Хорватія),

Linos-Alexandre Sicilianos (Греція),

Alena Poláčková (Словаччина),

Erik Wennerström (Швеція),

Raffaele Sabato (Італія),

Lorraine Schembri Orland (Mальта),

а також Renata Degener, заступник секретаря Секції.

Рішення Суду

Стаття 8 (право на повагу до приватного життя)

По-перше, Суд був переконаний в тому, що причини звільнення заявника – використання сербської мови в його щоденній роботі і передбачувана нездатність адаптувати свою мову викладання до вимог своєї посади через його вік – були в достатній мірі пов’язані з його приватним життям. Зокрема мова, яку використовує особа, обов’язково складає частину його етнічної ідентичності, в той час як вік є частиною фізичної ідентичності особи. Отже, стаття 8 була застосовною в справі.

Уряд стверджував, що звільнення заявника було необхідним для захисту права учнів на освіту хорватською мовою. Хоча Суд в жодному разі не бажав підірвати цю мету або її значення у конкретному контексті регіону Східної Славонії того часу, він зазначив, що у його справі ніколи не розглядалась жодна альтернатива звільненню, яка б дозволила заявнику узгодити своє викладання з чинним законодавством.

Інспектор освіти лише вирішив, що заявнику необхідно заборонити викладати не надаючи йому можливості виправити порушення у роботі протягом певного періоду, що було можливо згідно з відповідним національним законодавством.

Школа відхилила можливість додаткового навчання виключно на підставі віку заявника та трудового стажу. Крім того, ні школа, ні будь-який із національних судів не надали докладне та переконливе пояснення того, чому вік заявника був непереборною перешкодою для коригування плану навчання для того, щоб він зміг викладати літературною хорватською мовою.

Дійсно, з огляду на незаперечну близькість цих двох мов, а також той факт, що заявник мешкав і працював у Хорватії більшу частину свого професійного життя, було складно зрозуміти, чому не вивчався варіант забезпечення його додатковим курсом з вивчення мови.

Суд також зазначив, що, у будь-якому випадку, самі національні органи влади – адміністративні та цивільні суди – мали труднощі з встановленням того, якою мовою заявник повинен був викладати у відповідний час.

Наприкінці, в школі заявника не було перевірено жодного вчителя хорватської етнічності. У післявоєнному контексті регіону Східної Славонії того часу виділення певної групи осіб на основі мови, яка була тісно пов’язана з їх етнічною приналежністю, потенційно могла б викликати питання сумісності з Європейською Конвенцією та Конституцією Хорватії.

Суд дійшов висновку, що звільнення заявника з роботи не відповідало нагальній суспільній потребі і  не було пропорційним переслідуваній меті порушуючи статтю 8 Конвенції.

Інші статті

Суд шістьма голосами проти одного постановив, що не було необхідним розглядати окремо скарги заявника відповідно до статті 14 разом зі статтею 8 Конвенції та статті 1 Протоколу № 12 Конвенції. Він зазначив, що під час розгляду скарги відповідно до статті 8 він вже врахував посилання національних органів влади на вік заявника та їх рішення перевіряти роботу лише деяких вчителів на основі їх етнічного походження.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Хорватія повинна виплатити заявникові 5 000 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди та 850  євро відшкодування видатків і витрат

Окремі думки

Суддя Wojtyczek висловив особливу негативну думку, яка додана до рішення.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту